Рішення № 49609977, 01.09.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.09.2015 Справа № 905/1422/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засіданні помічнику судді Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат», м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка

про стягнення суми завданих збитків у розмірі 147646,96грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Промислово-технічною компанією у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат», м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка про стягнення суми завданих збитків у розмірі 147646,96грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем був укладений договір зберігання №ПЕЛ-12 від 03.01.2012р., відповідно до якого позивачем було передане на зберігання відповідачеві майно. На вимогу позивача повернути передано на зберігання майно відповідач його не вернув, у звязку із чим позивач звернувся до суду із позовом з вимогою сплатити вартість неповернутого майна в сумі 147646,96грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Про що свідчить оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет http:// www.reyestr.court.gov.ua в розділі "Новини та події" від 17 серпня 2015 року та 26 серпня 2015 року.

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України (від 1 листопада 1991р. N1771) та усним клопотанням позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

03 січня 2012 року між Промислово-технічною компанією у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат» (Поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Зберігач) укладений договір зберігання №ПЕЛ-12, за умовами якого (п.1.1.) Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання майно, відповідно до актів приймання-передачі, накладних або інших документів про передачу майна, складених на підставі цього Договору, і зобовязується його зберігати та повернути це майно Поклажодавцю в схоронності.

Згідно умов п.1.2. договору зберігання майна здійснюється за адресою: м.Донецьк, вул.Поліграфічна, буд.1. Майно доставляється до місяця зберігання за рахунок Поклажодавця. Відвантаження/завантаження майна на складі Зберігача здійснюється силами та за рахунок Зберігача.

Відповідно до п.2.1.8 договору Зберігач зобовязаний повернути майно за першою вимогою Поклажодавеця в день надходження вимоги, у тому стані в якому воно було прийняте на зберігання, а також у кількості та асортименті, що вимагається Поклажодавецем.

Пунктом 5.5. договору встановлено, що неповернення майна за вимогою Поклажодавецем протягом більше, ніж 10 днів, з моменту заявлення такої вимоги означає визнання Зберігачем факту повної втрати майна, яке не повернуте. Повернення майна здійснюється за місцезнаходженням Зберігача.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань за Договором. Договір може бути продовжений за погодженням сторін (п.6.2 договору).

Договір підписаний обома сторонами.

До укладеного договору між сторонами були складені акти приймання-передачі на відповідальне зберігання, в яких сторонами зазначено найменування цінностей, які передані на зберігання, їх кількість, ціна, вартість та загальна вартість переданих цінностей.

Так, 08.05.2012р. між сторонами був складений акт №2044 приймання-передачі на відповідальне зберігання загальну суму 64520,19грн., 08.08.2013р. акт №198276 приймання-передачі на відповідальне зберігання на загальну суму 83126,77грн.

08 квітня 2015р. позивачем на адресу відповідача був надісланий лист №201 від 08.04.2015р. з вимогою повернути передане на зберігання майно, доказом надіслання даного листа позивачем наданий фіскальний чек №6604 від 15.04.2015р.

У звязку із невиконанням відповідачем своїх зобовязань за договором зберігання №ПЕЛ-12 від 03.01.2012р. та не поверненням за вимогою позивача переданих на зберігання матеріальних цінностей, позивач звернувся до суду із позовом з вимогою стягнути вартість переданої на зберігання продукції в сумі 147646,96грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення суми, вартості майна надане відповідачу на відповідальне зберігання з підстав передбачених сторонами в умовах Договору №ПЕЛ-12 від 03.01.2012р. та приписах ЦК України та ГК України.

Правовідносини між сторонами спірного договору регулюються приписами Глави 66 «Зберігання» ЦК України.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За своєю правовою природою Договір № ПЕЛ-12 від 03.01.2012р. є договором зберігання на товарному складі.

Згідно приписів частини 1 ст.956 ЦК України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності, у даному випадку послуги надавались фізичною особою підприємцем ОСОБА_1

Відповідно до умов п.1.2. Договору № ПЕЛ-12 від 03.01.2012р. сторони домовились, зберігання майна виконується в межах м. Донецька.

Статтею 177 ЦК України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Вимогами ст.179 ЦК України встановлено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст.190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ,сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Приписами частини 1 ст.938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, що саме співпадає з умовами п.2.1.5 Договору № ПЕЛ-12 від 03.01.2012р.

Статтею 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Вимогами ст.944 ЦК України встановлено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі, що саме співпадає з умовами пунктів 1.5. Договору № ПЕЛ-12 від 03.01.2012р.

Статтею 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно вимог ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Так, листом від 08.04.2015р. позивач запропонував відповідачу повернути надане майно на відповідальне зберігання згідно Актів прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 08.05.2012р., 08.08.2013р., відповідно до умов п.2.1.8 Договору № ПЕЛ-12 від 03.01.2012р.

Статтею 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Частиною 1 ст.951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості, яка визначена в Актах прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 08.05.2012р., 08.08.2013р., що також відповідає умовам п.5.5 Договору № ПЕЛ-12 від 03.01.2012р.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене з обєктивним дослідженням всіх наданих доказів, суд дійшов ґрунтовного висновку задовольнити позовні вимоги.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, пунктів 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», ст.ст.11 - 16, 177, 179, 190, 202, 509, 525, 530, 598, 599, 610, 612, 626, 627, 629, 936, 938, 942, 944, 949-951, 953, 956 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 193 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМАТ», м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка про стягнення суми завданих збитків у розмірі 147646,96грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка (84629, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМАТ», м.Київ (03115, м. Київ, пр.-т. Перемоги, б. 89-А, ідентифікаційний код 21509937) вартість переданої на зберігання продукції в сумі 147646,96грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2952,95грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 02.09.2015р.

Суддя С.В. Тоцький