Постанова № 4960443, 06.07.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2009 р. Справа № 2-а-2720/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни

При секретарі судового засідання: Гуцолу Максиму Павловичу

За участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1

відповідача : не з"явився

розглянувши матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Приватного підприємця ОСОБА_2

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій

ВСТАНОВИВ :

4 червня 2009 року Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано позов до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 7503 грн. 70 коп. та пені в розмірі 150 грн. 00 коп.

Позов мотивовано тим, що не виконуючи вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідач у поданому звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік вказав середньооблікову кількість штатних працівників -54 особи, середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, було вказано 1 особу. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, яка самостійно розрахована відповідачем у звіті, становить 2 особи. Таким чином, відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1 особи, самостійно нарахував в звіті суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, але в добровільному порядку її не сплатив. За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання приватного підприємця ОСОБА_2 сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.

 Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові, просила його задовольнити.

 В судовому засіданні, яке проводилось 30.06.2009 року, представник відповідача повідомив, що працевлаштувати інвалідів, відповідно до розрахованого ним нормативу робочих місць, у приватного підприємцяОСОБА_2. не можливо, оскільки відповідні органи повинні самі протягом року направити на відповідне підприємство інвалідів з метою подальшого їх працевлаштування. На підприємства, установи, організації покладається лише обов`язок створювати для направлених інвалідів відповідні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Підприємство виходячи з покладених на нього обов`язків, виконує похідну функцію і не зобов`язане забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.

 Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить розписка про вручення повістки (а.с.60). За таких обставин, виходячи з вимог ст. 122 КАС України, суд вирішив справу розглянути за наявними в ній доказами без участі відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши та вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне. Згідно звіту відповідача (а.с.5) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік форми №10-ПІ, у 2008 році на підприємстві працювали 54 особи, з них 1 інвалід.

Частиною 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Також, частиною 2 статті 19 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи,  які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Виходячи з даних положень Закону, на підприємстві відповідача мало б працювати 2 інваліда, про що також зазначено відповідачем в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008р. Як слідує з даного звіту (а.с.5), середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2008 р. становила 7503,70 грн., таким чином сума штрафних санкцій складає 7503,70 грн., що відповідачем і задекларовано. Таким чином, приватний підприємець ОСОБА_2 фактично визнав порушення ним вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою.

 З матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що в 2008 році приватний підприємець ОСОБА_2 не надавав інформацію органам працевлаштування про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить лист Ленінського районного центру зайнятості у м.Вінниці № 02-32/1689 від 25.05.2008 року (а.с.8).

В судовому засіданні, 30.06.2009 року, за клопотанням відповідача, було допитано в якості свідка головного бухгалтера підприємства - ОСОБА_3, який пояснив, що на підприємство не приймають інвалідів, оскільки діяльність підприємства повязана із шкідливими і важкими умовами праці і ні одна медична комісія не допустить інваліда до такого виробництва.

Відповідач не забезпечив встановлення нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інваліда, самостійно нарахував, але добровільно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 7503,70 грн. в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулося порушення нормативу, як це передбачено ч. 4 ст. 20 Закону, що зумовило нарахування позивачем пені в розмірі 150,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Закону, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, встановлено, що порушення строків сплати сума адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національног банку за кожний календарний день прострочення.

Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що спори, які виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАСУ).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обгрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи і підлягають задоволенню.

 Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (21020, м.АДРЕСА_1, р/р 2600401741264, ФВАТ "Державний експортно - імпортний банк України", МФО 302429, код 2585103957) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Вінниці, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, банк одержувач: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно - господарські санкції в розмірі 7503,70 гривень та пеню в розмірі 150 гривень.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено: 07.07.09

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна