Ухвала суду № 49582114, 01.09.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/937/2015(м)

265/6311/14-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Мельник І.Г.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Зайцевої С.А., Ігнатоля Т.Г.,

при секретарі Собецькій О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 червня 2008 року з ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з процентною ставкою 22,80 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував і, станом на 28 лютого 2014 року, допустив заборгованість в розмірі 20 391 грн. 86 коп., яку банк просив стягнути на його користь з відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 02 червня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредиту на загальну суму 20 141,86 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 10 902,08 грн., заборгованості за відсотками - 5 791,86 грн., заборгованості за комісією 2 488,78 грн., штрафу (процентна складова) - 959,14 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить судове рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка підтримала скаргу, заперечення проти апеляційної скарги представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Шишелової Н.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 червня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_2 не виконав, у зв'язку з чим, станом на 28 лютого 2014 року, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 391 грн. 86 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а оскільки ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення з нього грошових коштів за цим договором.

З висновками суду не можна не погодитися.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін.

Згідно до п.6.5 Умов і правил надання банківських послуг, позичальник обов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як визначено у п.5 п.п.5.5.1 Умов, за несвоєчасне виконання боргових зобов'язань (користування простроченим кредитом і овердрафтом) позичальник сплачує відсотки за збільшеною процентною ставкою або додаткову комісію , розміри яких встановлюються тарифами.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з пп. 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Зі справи вбачається і це визнано представником відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, що видана ОСОБА_2 картка № НОМЕР_1 за договором від 24 червня 2008 року мала строк дії до червня 2012 року і операції з використанням цієї картки відповідач виконував до квітня 2012 року, а саме, 3 квітня 2012 року - поповнив картковий рахунок на 800 грн., а 4 квітня 2012 року отримав у банкоматі 1400 грн. При цьому, на той час відповідач вже мав заборгованість за кредитом в сумі 9 446,08 грн. і, станом на 31 травня 2012 року, він не вніс поточний щомісячний платіж, що призвело до заборгованості в сумі 10 902,08 грн. (а.с.132-140, 212).

Ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виникло право по поверненню кредитних коштів з часу невнесення відповідачем чергового платежу в травні 2012 року і тому позивач скористався цим правом, подавши позов до суду в межах трирічного строку позовної давності - 7 квітня 2014 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову і стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом в сумі 20 141,86 грн., оскільки у суду не було підстав для застосування строків позовної давності і, згідно з умовами укладеного договору, відповідач зобов'язаний нести відповідальність по погашенню заборгованості перед банком.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Колегія не вбачає підстав для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зважаючи на те, що за вимогами ст.307 ЦПК України (в редакції, яка діє з 7 липня 2010 року), апеляційний суд не має повноважень щодо направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Посилання у скарзі на наявність платіжної картки на ім'я ОСОБА_2 зі строком дії до травня 2015 року, яка нібито відповідачем не отримана і не активована, не впливає на висновки суду, оскільки вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 10 902,08 грн. заявлені за період з часу отримання картки за договором - з 24 червня 2008 року і до квітня 2012 року, тобто в межах строку, передбаченого первинною кредитною карткою, користування якою до червня 2012 року відповідач не заперечував.

Доводи скарги про те, що суд невірно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини за договором приєднання, апеляційний суд вважає неспроможними. Так, згідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Зі справи вбачається, що кредитний договір між сторонами укладено у письмовій формі шляхом надання відповідачем заяви, згідно з якою ОСОБА_2 виявив бажання оформити на своє ім'я кредитку. Одночасно заявник повідомив кредитора про те, що він погодився з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає, укладений між ним і банком договір про надання банківських послуг (а.с.5зв). Саме ці додаткові умови долучені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до позову та свідчать про наявність між сторонами домовленості, викладеної у формулярах або інших стандартних формах. Отже, матеріальний закон судом застосовано правильно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд безпідставно не застосував строки позовної давності за вимогами банку, оскільки про застосування цих строків він просив у поданій письмовій заяві. Однак, в даному випадку вказана заява не має значення, оскільки позов заявлено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в межах трирічного строку позовної давності з часу порушення відповідачем прав та законних інтересів банку. Вчинення відповідачем банківських операції з використанням кредитної картки з 2008 року до 2012 рік вказує на постійне пролонгацію цього строку.

Оскільки за представленим позивачем розрахунком заборгованості черговий платіж ОСОБА_2 повинен був вносити у травні, а відповідач цього не зробив, то суд правильно виходив з того, що у разі неналежного виконання позичальником кредитного договору позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. З цим фактично погодився відповідач в апеляційній скарзі та представник відповідача ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції, визнавши наявність заборгованості в сумі 9 446,08 грн. та право позивача на пред'явлення вимог з травня 2012 року.

Що стосується доводів скарги про можливість застосування строків позовної давності до штрафних санкцій (пені та штрафу) та необхідності наведення судом розрахунків, то скарга ОСОБА_2 в цій частині є безпідставною, оскільки вимог про стягнення пені позивачем не заявлено, а оплата штрафу у процентному відношенні до заявлених вимог передбачена умова договору, які позивачем визнані.

Доводи скарги про те, що суд позбавив відповідача права на справедливий та всебічний розгляд цивільної справи та подання додаткових доказів, які були запитані у відповідних інстанціях та були суттєвими при ухваленні рішення по справі, апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки розгляд справи проводився з квітня 2014 року; відповідач неодноразово повідомлявся про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився; його представник ОСОБА_3 була учасницею судового розгляду, надавала свої доводи та міркування з приводу заявлених вимог та наданих доказів і суд першої інстанції вважав можливим закінчити судовий розгляд у відсутності представника відповідача, оскільки наведені нею причини неявки до суду в день ухвалення рішення - 2 червня 2015 року, визнані не поважними.

Відтак, з урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А.Зайцева

Т.Г.Ігнатоля