Постанова № 4954282, 07.05.2009, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-3797/09/1770

07 травня 2009 р. 16год. 30хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шарапи В.М. за участю секретаря судового засідання Пилипчук В.Є. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представники Калита Т.М., Кулініч А.О.

відповідач: представник Красовський А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватне підприємство "Холод плюс"

доКостопільська міжрайонна державна податкова інспекція

скасування податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 15 січня 2009 року №0000032341/0. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. Пояснили суду, що Костопільською МДПІ проведена перевірка дотримання позивачем вимог податкового законодавства, про що 31 грудня 2008 року складено Акт перевірки за № 1441/23/33627554. Згідно зазначеного вище Акту перевірки перевіряючими було виявлено порушення ПП «Холод плюс» пункту 1.8. статті 1, пунктів 4.1., 4.3. статті 4, підпунктів 7.7.1., 7.7.2. пункту 7.7. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року за N168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) (далі по тексту – Закон № 168/97-ВР), внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень місяць на суму 116909 (сто шістнадцять тисяч дев’ятсот дев’ять) гривень. Позивач з висновками Костопільської МДПІ не погоджується та вважає їх безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.6. статті 1 Закону № 168/97-ВР – податкове зобов’язання є загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Визначення податкового зобов’язання здійснюється відповідно з приписами пункту 4.1. статті 4 Закону № 168/97-ВР – база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Згідно з пунктом 1.18. статті 1 Закону № 168/97-ВР – звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20. статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року за № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) (далі по тексту – Закон № 334/94-ВР). Відповідно до підпункту 1.20.1. пункту 1.20. статті 1 Закону № 334/94-ВР - якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг). При цьому відповідно до підпункту 1.20.8. пункту 1.20. статті 1 Закону № 334/94-ВР – обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Крім того, він вказує, що відповідно до абзацу 7 пункту 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09 липня 1997 року, митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України від 05 лютого 1992 року за № 2079- ХІІ «Про Єдиний митний тариф» (із змінами та доповненнями) і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. Відповідно до абзацу 5 пункту 1.7. цієї ж Інструкції – фактурна вартість (договірна, контрактна) це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі – для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни.

Тому позивач робить висновок про те, що приписи пункту 1.20. статті 1 Закону № 334/94-ВР жодним чином не співставляють та не ототожнюють поняття «звичайна ціна» та митна вартість. Також він вказує на те, що митна вартість імпортованих товарів, самостійно визначається митним органом і її призначення виключно зводиться до визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці. В той же час звичайну ціну в даному випадку слід формувати виходячи з фактурної вартості товарів, що визначена у зовнішньоекономічних контрактах та зазначається у вантажно-митній декларації.

Відповідно до пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР – господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Звичайною ціною при реалізації відповідно слід вважати ціну продажу товару, при цьому враховуючи принципи господарської діяльності, а саме – ціна продажу не повинна бути нижче ціни придбання. Тому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 січня 2009 року за № 0000032341/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 116909 грн., присудити судові витрати по справі на його користь.

Відповідач проти позову заперечує. Представник відповідача пояснив суду, що перевіркою позивача встановлено, що за жовтень 2008 року, обсяги операцій, які оподатковуються за ставкою 20 відсотків становить 903792грн., на який нараховано податок на додану вартість в сумі 180758грн. До даної суми обсягів поставки включено реалізацію м’ясопродуктів, імпортованих згідно вантажно-митних декларацій. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з врахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) у разі коли ціни на товари ( роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

З посиланням на Митний кодекс України та з врахуванням зазначених норм законодавства про оподаткування відповідач робить висновок про те, що оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону про ПДВ та митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпорті товарів ПДВ, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку. Крім того, позивач вказує на те, що вартість м’яса та м’ясопродуктів підлягає державному регулюванню при їх реалізації на митній території України, посилаючись на розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 05 листопада 2008 року.

В ході проведення перевірки Костопільською МДПІ листом від 24.12.2008 року за № 11234/10/23-031 надано запит ПП «Холод Плюс» про обґрунтування рівня договірних цін на реалізовані товари в вересні та жовтні 2008 року. Згідно листа № 97 від 26.12.2008 року ПП «Холод Плюс» ціни на реалізовані м’ясопродукти у жовтні формувались у співвідношенні вартості товару ( графа 42 та графа 22 ВМД) та ввізного мита до кількості товару плюс торгівельна націнка в розмірі від 5 до 10 відсотків, тобто ціна формувалась виходячи з фактурної вартості, що є нижча за митну. Оскільки позивач проводив реалізацію імпортованих товарів на митній території України за цінами, які є нижчими від їх митної вартості, то як наслідок ним завищено бюджетне відшкодування ПДВ в сумі 116909 грн., внаслідок чого і було прийняте оспорене рішення. Відповідач вважає, що оспорене рішення прийняте на підставі чинного законодавства уповноваженим органом в межах його компетенції. В задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що з 18 по 24 грудня 2008 року Костопільською МДПІ проведено позапланову документальну перевірку ПП «Холод плюс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2008 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалася в період з 01.09.2008 року по 31.10.2008 року. На підставі матеріалів перевірки Костопільською МДПІ 15 січня 2008 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032341/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року у сумі 116909 грн. Дані обставини стверджені дослідженими судом актом перевірки від 31.12.2008 року №1441/23/33627554, оспореним рішенням (т. 1, а.с. 6-23).

В акті перевірки від 31.12.2008 року відповідач робить висновок про порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, пунктів 4.1, 4.3 статті , підпунктів 7.7.1, 7.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями), внаслідок чого ПП «Холод Плюс» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень місяць 2008 року на 116909 грн. Згідно даного акту підприємство у жовтні 2008 року завищило суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 116909 грн. На думку відповідача завищення відбулось внаслідок таких обставин: відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з врахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) у разі коли ціни на товари ( роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

З посиланням на Митний кодекс України в частині визначення митної вартості імпортованого товару та з врахуванням зазначених норм законодавства про оподаткування відповідач робить висновок про те, що оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону про ПДВ та митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпорті товарів ПДВ, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку. Тобто, на думку відповідача, митна вартість імпортованих товарів в даному випадку буде становити їх звичайну ціну, не нижче якої і повинна бути проведена подальша реалізація товарів на митній території України та нараховані податкові зобов’язання.

Між тим, такі висновки відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства про оподаткування.

Дослідженими судом доказами встановлено, що протягом вересня-жовтня 2008 року позивачем ввезено на митну територію України м’ясо та м’ясопродукти та оплачено їх вартість продавцям. Позивачем було сплачено всі необхідні митні платежі, в тому числі і ПДВ. Ввезена продукція частково реалізована в цей же період на митній території України за ціною, що формувалась у співвідношенні фактурної вартості товару та ввізного мита до кількості товару плюс торгівельна націнка в розмірі від 5 до 10%. Суми податку на додану вартість, сплачені ПП «Холод плюс» при ввезенні товарів на митну територію України, віднесені в повному розмірі до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів, а суми податку на додану вартість, отримані в складі вартості реалізованої продукції в межах митної території України віднесені у відповідних періодах в повному розмірі до складу податкових зобов’язань. Дані обставини стверджені дослідженими судом доказами: контрактами на поставку продукції (т. 2 а.с. 6-34); вантажно-митними деклараціями (т. 1 а.с. 64-105); реєстрами отриманих та виданих у вересні, жовтні 2008 року податкових накладних та податковими накладними (т. 1 а.с. 106-217); листами ПП «Холод плюс» від 26 грудня 2008 року №98 та №97 на запит відповідача про залишки нереалізованої продукції та формування ціни на реалізовану продукцію (т. 2 а.с. 2, 3); податковими деклараціями з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2008 року (т. 1 а.с. 41-59).

Статтею 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР визначено бази оподаткування для різних видів товарів. Зокрема для товарів (робіт, послуг), які поставляються на митній території України встановлено, що база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами (пункт 4.1. даної статті).

Згідно з пунктом 1.18. статті 1 Закону № 168/97-ВР – звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20. статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року за № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями). Відповідно до підпункту 1.20.1. пункту 1.20. статті 1 Закону № 334/94-ВР – якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг). При цьому відповідно до підпункту 1.20.8. пункту 1.20. статті 1 Закону № 334/94-ВР обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства (пункт 4.3. даної статті). Згідно абзацу 7 пункту 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09 липня 1997 року, митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України від 05 лютого 1992 року за № 2097-Х1І «Про Єдиний митний тариф» (із змінами та доповненнями) і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. Відповідно до абзацу 5 пункту 1.7. цієї Інструкції фактурна вартість (договірна, контрактна) це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі – для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни (далі – фактурна вартість). Таким чином, митна вартість імпортованих товарів, самостійно визначається митним органом і її призначення виключно зводиться до визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці. Вищезазначена норма права застосовується при здійсненні процедури розмитнення товарів, що ввезені на митну територію України. Приватним підприємством «Холод Плюс» було застосовано її під час розмитнення ввезеної продукції.

За наведених обставин приписи пункту 1.20. статті 1 Закону № 334/94-ВР жодним чином не встановлюють та не ототожнюють поняття «звичайна ціна» та митна вартість, як це робить відповідач при прийнятті оспореного рішення.

При наступному продажі імпортованого товару на митній території України податкове зобов’язання з податку на додану вартість визначається платником податків на підставі п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від З квітня 1997 року № 168/97-ВР. При цьому слід враховувати, що згідно пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР – господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Дослідженими доказами встановлено, що у перевірені періоди діяльність позивача не суперечила принципам господарської діяльності, а була направлена на отримання прибутку (т.1. а.с. 41-45, 60-63). Ціни на реалізовану продукцію встановлювались на підставі угод з контрагентами і їх розмір встановлювався з врахуванням фактурної вартості, сплати обов’язкових платежів при розмитненні плюс торгівельна націнка в розмірі від 5 до 10%. Такий порядок формування ціни реалізованої на митній території імпортованої продукції та як наслідок визначення бази оподаткування податком на додану вартість не суперечить чинному законодавству про оподаткування і в даному випадку слід вважати, що ціна продажу товару і становить звичайну ціну. Відповідач, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України та підпункту 1.20.8. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не довів, що ціна договору, укладеного позивачем з контрагентами не відповідає рівню звичайної ціни.

Не заслуговують на увагу та відхиляються судом також доводи відповідача про те, що в даному випадку позивач повинен був визначати звичайну ціну продукції згідно з принципами державного регулювання цін.

В акті перевірки відповідач приходить до висновку про те, що встановлення митними органами митної вартості імпортованої продукції фактично є державним регулюванням цін (т.1 а.с. 12), а тому звичайні ціни при реалізації імпортованої продукції на митній території України повинні відповідати митній вартості. Однак, як встановлено судом, митна вартість визначається виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. Крім того, законодавством України про ціни і ціноутворення не віднесено до компетенції митних органів здійснювати державне регулювання цін.

В судовому засіданні відповідач крім того вказує на те, що вартість м’яса та м’ясопродуктів підлягає державному регулюванню при їх реалізації на митній території України, посилаючись на розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 05 листопада 2008 року (т. 2 а.с. 35-38). Згідно пп. 1.20.5 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР – у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-ХІІ вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Статтею 8 цього ж Закону визначено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Що стосується вказаного розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації, то відповідач не приймав його до уваги при проведенні перевірки та при прийнятті оспореного рішення, оскільки в акті перевірки відсутні посилання на розпорядження. Крім того, розпорядженням встановлені граничні торгівельні надбавки, які визначають максимальні цінові межі на м’ясо. Відповідач же наполягає на тому, що позивачем реалізовано м’ясо за ціною нижче звичайної. За таких обставин, зазначене відповідачем державне регулювання ціни на м’ясо не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни.

Інших доводів в обгрунтування правомірності оспореного рішення відповідач не навів та доказів, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України, не надав.

Судові витрати по справі слід присудити позивачу з Державного бюджету згідно статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції №0000032341/0 від 15 січня 2009 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року в розмірі 116909 (сто шістнадцять тисяч дев'ятсот дев'ять) грн. 00 коп.

Присудити понесені судові витрати на користь Приватного підприємства "Холод плюс" з Державного бюджету України в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

           Постанова складена в повному обсязі 12 травня 2009 року

Головуючий суддя                                                   Шарапа В.М.