Рішення № 49521999, 02.09.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 вересня 2015 р. Справа № 903/668/15

за позовом прокурора міста Луцька Волинської області

до відповідачів: Луцької міської ради Волинської області

підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельних ділянок

Суддя Шум М. С.

Представники:

від позивача: прокурор прокуратури Волинської області Оліферчук Н. П.

від відповідачів: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. ст. 22, 29 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.

Суть спору: прокурор міста Луцька звернувся до суду з позовною заявою до Луцької міської ради Волинської області, підприємця ОСОБА_1 та просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п.1, підпункт 2.1 п. 2 та п. 4 рішення Луцької міської ради №58/143 від 28.04.2010 "Про розміщення підприємцем ОСОБА_1 групи малих архітектурних форм та проведення комплексного благоустрою дитячого містечка "Диво" в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки та укладення договору особистого строкового сервітуту".

- визнати недійсними договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми №32 від 12.05.2010, №33 від 12.05.2010, №34 від 12.05.2010 та №35 від 12.05.2010, укладені між територіальною громадою міста Луцька Волинської області від імені якої діє Луцька міська рада, з однієї сторони, та підприємцем ОСОБА_1, з іншої сторони.

- зобов'язати підприємця ОСОБА_1 звільнити та повернути земельні ділянки надані йому за договорами земельного сервітут, що розташовані в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки загальною площею 412, 1 кв. м., вартістю 551 379 грн. 60 коп. Луцькій міській раді.

Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту. Проте як вбачається з рішення Луцької міської ради земельні ділянки надані підприємцю ОСОБА_1 не для усунення недоліків своєї земельної ділянки, а для розміщення малих архітектурних форм, для здійснення підприємницької діяльності.

Крім того, згідно інформації виконавчого комітету Луцької міської ради підприємець ОСОБА_1 не є землекористувачем або землевласником сусідніх земельних ділянок, що унеможливлює встановлення земельного сервітуту відповідно до вимог земельного законодавства.

Ухвалою суду від 19.06.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.07.2015 року, відповідачів зобов'язано надати суду пояснення по суті позовних вимог.

Ухвалами суду від 23.07.2015 року та від 11.08.2015 року розгляд справи відкладено, зокрема, позивача зобов'язано надіслати на юридичну адресу відповідача ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) копію позовної заяви з додатками. Докази надіслання подати суду. На виконання вимог ухвали суду від 11.08.2015 року прокуратурою міста Луцька супровідним листом від 20.08.2015 року №113-101вих.15 долучено до матеріалів справи докази надіслання позовної заяви з додатками відповідачу 2 на його юридичну адресу.

Відповідач - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалою суду документи не подав.

Ухвала суду від 11.08.2015 року, надіслана на юридичну адресу відповідача 2 (АДРЕСА_1) повернута органами зв'язку на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Крім того, на адресу суду без вручення повернуті ухвали суду від 19.06.2015 року та від 23.07.2015 року, що надіслані на адресу, зазначену прокуратурою в позовній заяві (АДРЕСА_2).

Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно з п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/123 від15.03.2007р. до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В клопотанні від 01.09.2015 року відповідач - підприємець ОСОБА_1 розгляд справи просить відкласти у зв'язку з неможливістю участі його представника в судовому засіданні.

Судом відповідне клопотання відхиляється з огляду на таке:

ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, підприємець ОСОБА_1 не зазначив жодних причин неможливості явки в судове засідання чи забезпечення явки свого представника.

Підприємець ОСОБА_1 мав можливість до судового засідання подати пояснення по суті позовних вимог та заперечення при їх наявності, видати довіреність іншому представнику, тому суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18.

Представник Луцької міської ради в судових засіданнях та в запереченнях від 23.07.2015 року №3-28/321 в задоволенні позову просить відмовити. При цьому зазначає, що постановою Кабінету Міністрів від 26.08.2009 року №982 затверджено порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності. Згідно зазначеного Порядку сільська, селищна, міська рада протягом місяця після реєстрації документів приймає рішення щодо розміщення малої архітектурної форми та/або укладення договору особистого сервітуту.

Відтак, рішення Луцької міської ради від 28.04.2010 року №58/143 прийнято згідно чинного на той момент законодавства.

Прокурор в судових засіданнях та в поясненнях від 10.08.2015 року №05/2-635вих.15 позов просить задоволити, оскільки Луцькою міською радою при винесенні рішення №58/143 від 28.04.2010 "Про розміщення підприємцем ОСОБА_1 групи малих архітектурних форм та проведення комплексного благоустрою дитячого містечка "Диво" в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки та укладення договору особистого строкового сервітуту" не дотримані вимоги Земельного законодавства.

Луцька міська рада в додаткових поясненнях від 19.08.2015 року №3-28/352 зазначає, що на момент прийняття спірного рішення керувалася Порядком розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженим постановою КМУ від 26.08.2009 року №982, в якому рекомендовано органам місцевого самоврядування під час прийняття рішень щодо розміщення малих архітектурних форм враховувати встановлений цією постановою Порядок. Згідно чинного законодавства Луцька міська рада не наділена компетенцією правової оцінки законності нормативно-правових актів, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України, відтак спірне рішення прийнято в межах і на підставі чинного на той момент законодавства.

В заяві від 19.08.2015 року №3-28/351 Луцька міська рада просить суд розгляд справи проводити без участі свого представника, а також просить суд застосувати строк позовної давності та в позові відмовити. При цьому, в заяві зазначено, що прокуратурі міста Луцька стало відомо про прийняття спірного рішення 28.04.2010 року, оскільки на засіданні 58 сесії Луцької міської ради був присутній представник прокуратури Юрченко О. В., що підтверджується долученим до матеріалів справи протоколом відповідної сесії міської ради.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Луцької міської ради від 28.04.2010 року №58/143 "Про розміщення підприємцем ОСОБА_1 групи малих архітектурних форм та проведення комплексного благоустрою дитячого містечка "Диво" в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки та укладення договору особистого строкового сервітуту" вирішено, зокрема:

1. Дозволити підприємцю ОСОБА_1 розмістити групу иалих архітектурних форм (торговий павільйон площею 30 кв.м. та літні кафе загальною площею 295.0 кв. м.) та провести комплексний благоустрій дитячого містечка «Диво» для провадження підприємницької діяльності строком на 10 років в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки.

2. Зобов'язати підприємця ОСОБА_1 звернутися в управління земельних ресурсів департаменту містобудування Луцької міської ради для укладення з Луцькою міською радою в десятиденний строк з дня прийняття цього рішення, договору особистого строкового сервітуту на вищезгаданих умовах.

3. Встановити плату за користування підприємцем ОСОБА_1 особистого строкового сервітуту для розміщення групи малих архітектурних форм торгового павільйону та групи літніх кафе №1, №2, №3 в розмірі орендної плати за землю, яка справляється при розміщенні малих архітектурних форм згідно рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 року №42/20 «Про впорядкування орендної плати за землю» (а. с. 7).

В подальшому, 12.05.2010 року між територіальною громадою міста Луцька Волинської області від імені якої діє Луцька міська рада та підприємцем ОСОБА_1, керуючись постановою КМУ від 26.08.2009 року №982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», рішенням Луцької міської ради від 28.04.2010 року №58/143 укладено договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми №32, №33, №34, №35 (а. с. 10-25).

Відповідно до п. 1.1 зазначених договорів їх предметом є особистий строковий сервітут, встановлений виключно відповідачу на територію в м. Луцьку, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності мала архітектурна форма (торговий павільйон, літнє кафе №1, літнє кафе №2, літнє кафе №3) при умові проведення робіт з відновленням та комплексного благоустрою дитячого містечка «Диво» згідно з погодженим проектом протягом двох років з дати укладення даного договору.

Пунктами 1.3, 1.5, 2.2 договорів встановлено, що особистий строковий сервітут встановлено підприємцю ОСОБА_1 на умовах зазначених в цих договорах. Дані договори не є договорами оренди земельної ділянки чи будь-якими іншими договорами користування земельними ділянками. Строк дії договорів - 10 років з моменту їх підписання повноважними представниками сторін.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Згідно ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Положеннями ст. 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно листа Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18.05.2015 року №1.1-9/2674 договори оренди землі, укладені між Луцькою міською радою та підприємцем ОСОБА_1 для розміщення групи малих архітектурних форм та проведення комплексного благоустрою дитячого містечка «Диво» у Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки відсутні (а. с. 9).

Відповідні обставини, відповідачами не заперечуються.

Відтак, судом встановлено, що підприємець ОСОБА_1 не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, а матеріали справи не містять докази того, що потреби підприємця ОСОБА_1 а саме, розміщення тимчасових споруд, не могли бути задоволені іншим способом, а тому суд дійшов висновку про те, що відповідач 2 не є суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу встановлення земельного сервітуту.

Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Приписами ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Положеннями ст. ст. 123, 124, 134, 135 Земельного кодексу України визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відтак, за відсутності у підприємця ОСОБА_1 права на земельний сервітут, Луцька міська рада мала можливість розпорядитися спірними земельними ділянками шляхом передачі в оренду, однак, при прийнятті рішення від 28.04.2010 року №58/143 Луцька міська рада діяла з порушенням вказаних вище норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Щодо посилань Луцької міської ради на Порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982, згідно п.12 якого у разі відсутності у суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання в десятиденний строк з дня прийняття передбаченого пунктом 10 цього Порядку рішення, договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством з огляду на те, що вказаний Порядок суперечив вимогам ст. ст. 98, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим до застосування підлягають норми, які на час прийняття спірного рішення мали вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 26.02.2015 року №917/863/14.

Крім того, згідно п. 12 вищезазначеного Порядку встановлює, як одну з підстав укладення договору сервітуту, - відсутність у суб'єкта господарювання договору оренди такої земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки, згідно ст. 93 Земельного кодексу України, - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відтак, відповідачі не були позбавлені права оформити відносини щодо спірної земельної ділянки у вигляді договорів оренди в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

За таких обставин, враховуючи той факт, що зміст договорів про встановлення земельного сервітуту для розміщення малої архітектурної форми між територіальною громадою міста Луцька від імені якої діє Луцька міська рада та підприємцем ОСОБА_1 №№35, 34, 33, 32 від 12.05.2010 року суперечить нормам Цивільного кодексу, зокрема, ст. ст. 401, 404, ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, договір укладено на підставі незаконного рішення Луцької міської ради, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми №32 від 12.05.2010, №33 від 12.05.2010, №34 від 12.05.2010 та №35 від 12.05.2010, укладені між територіальною громадою міста Луцька Волинської області від імені якої діє Луцька міська рада, з однієї сторони, та підприємцем ОСОБА_1, з іншої сторони є обґрунтованими та підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Оскільки чинним законодавством заборонено користування земельними ділянками, що належать до комунальної власності без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а також на підставі недійсного правочину, позовні вимоги про зобов'язання підприємця ОСОБА_1 звільнити та повернути земельні ділянки надані йому за договорами земельного сервітут, що розташовані в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки загальною площею 412, 1 кв. м., вартістю 551 379 грн. 60 коп. Луцькій міській раді, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Вказані обставини, у відповідності до п. 2 ст. 121 Конституції України, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні заяви Луцької міської ради про застосування строків позовної давності в порядку ст. 257 ЦК України, оскільки прокуратурою міста Луцька здійснено вивчення стану законності у сфері земельних відносин Луцькою міською радою у лютому 2015 року, яким встановлено, що спірне рішення та спірні договори прийняті з порушенням вимог Цивільного та Земельного кодексів України.

Згідно листа прокуратури міста Луцька від 02.02.2015 року №113-648вих15, що адресований Луцькому міському голові прокуратурою міста Луцька вивчається стан законності у сфері земельних відносин, у зв'язку з чим прокуратура просить надати інформацію про укладені Луцькою міською радою договори земельного сервітуту для влаштування тимчасових споруд на території міста.

У листі відповіді від 06.02.2015 року прокуратурі надано перелік діючих договорів особистих строкових сервітутів станом на 05.02.2015 року, а також копію рішень Луцької міської ради про розміщення малих архітектурних форм та відповідних договорів про встановлення особистих строкових сервітутів.

Відповідні листи долучені до матеріалів справи.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Прокуратурі міста Луцька саме обставини щодо порушення Луцькою міською радою вимог Земельного кодексу України (а не наявність спірного рішення) стали відомі лише у лютому 2015 року, що і стало підставою для звернення до суду за захистом цивільного права та інтересу. При цьому, прокуратурою досліджувалися обставини, чи може підприємець ОСОБА_1 бути суб'єктом договору сервітуту земельних ділянок на яких розміщені тимчасові споруди.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати п.1, підпункт 2.1 п. 2 та п. 4 рішення Луцької міської ради №58/143 від 28.04.2010 "Про розміщення підприємцем ОСОБА_1 групи малих архітектурних форм та проведення комплексного благоустрою дитячого містечка "Диво" в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки та укладення договору особистого строкового сервітуту".

3. Визнати недійсними договори про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми №32 від 12.05.2010, №33 від 12.05.2010, №34 від 12.05.2010 та №35 від 12.05.2010, укладені між територіальною громадою міста Луцька Волинської області від імені якої діє Луцька міська рада, з однієї сторони, та підприємцем ОСОБА_1 (ідн. код НОМЕР_1), з іншої сторони.

4. Зобов'язати підприємця ОСОБА_1 звільнити та повернути земельні ділянки надані йому за договорами земельного сервітут, що розташовані в Центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки загальною площею 412, 1 кв. м., вартістю 551 379 грн. 60 коп. Луцькій міській раді.

5. Стягнути з підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у м. Луцьку Волинської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38009628, банк отримувача: ГУДКCУ у Волинській області, код банку отримувача (МФО) 803014, рахунок отримувача: 31219206783002, код класифікації доходів бюджету: 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", призначення платежу: судовий збір за розгляд господарським судом Волинської області справи, господарський суд Волинської області, код ЄДРПОУ суду 03499885) 3 654 грн. 00 коп. судового збору.

повний текст рішення

складений 03.09.2015 року

Суддя М. С. Шум