Ухвала суду № 49521802, 03.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/33319/14-ц Головуючий у 1 й інстанції: ОСОБА_1 Апеляційне провадження Доповідач Ратнікова В.М.

№ 22-ц/796/11320/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- ОСОБА_2

при секретарі - Івановій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2015 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Обєднання спортивно-господарських споруд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства « Об»єднання спортивно-господарських споруд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивач ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення його заяви про забезпечення позову.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду 1-ї інстанції про відмову в забезпеченні позову є необґрунтованою та постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд 1-ї інстанції не врахував, що відповідач має заборгованість не тільки перед ним, але і перед податковими органами та іншими працівниками, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до невиконання рішення по даній справі у випадку задоволення позову, так як у відповідача може не залишитись коштів на рахунках. Він надав суду всі необхідні докази на підтвердження доводів своєї заяви про забезпечення позову, проте, суд на них уваги не звернув та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Державного підприємства « Об»єднання спортивно-господарських споруд» в судове засідання не з»явився, про день та час слухання справи судом повідомлений в установленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності..

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що 06 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Державного підприємства « Об»єднання спортивно-господарських споруд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

20.02.2015 року позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову та просив накласти арешт на кошти, що знаходяться на рахунку № 26003300668915 у АТ « ОщадБанк» м. Київ, МФО 322669, що належить Державному підприємству « Об»єднання спортивно-господарських споруд» в межах суми 109 688,59 грн.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої 1-ї виходив з того, що позивач не надав суду необхідних доказів на підтвердження доводів заяви про необхідність та можливість забезпечення позову способом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку № 26003300668915 у АТ « ОщадБанк» м. Київ, МФО 322669, що належить Державному підприємству « Об»єднання спортивно-господарських споруд» в межах суми 109 688,59 грн. та доказів того, що невжиття вказаного способу забезпечення позову може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам та вимогам закону.

Так, відповідно до ч.1 та ч.3 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.152 ЦПК Українипозов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову, при цьому суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.6 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково.

Крім того, ч.3 ст.152 ЦПК Україниімперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» №9 від 22 лютого 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відтак, при обранні заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що в якості забезпечення позову ОСОБА_3 просив суд накласти арешт на кошти, що знаходяться на рахунку № 26003300668915 у АТ « ОщадБанк» м. Київ, МФО 322669, що належить Державному підприємству « Об»єднання спортивно-господарських споруд» в межах суми 109 688,59 грн.

Проте, звертаючись до суду з такою заявою, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що вказаний ним в заяві розрахунковий рахунок відкритий саме відповідачем та що на ньому розміщені саме грошові кошти відповідача.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про те, що заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку № 26003300668915 у АТ « ОщадБанк» м. Київ, МФО 322669, в межах суми 109 688,59 грн. задоволенню не підлягає, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний ним в заяві розрахунковий рахунок відкритий саме відповідачем та що на ньому розміщені саме грошові кошти відповідача та що невжиття вказаних заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд 1-ї інстанції не врахував, що відповідач має заборгованість не тільки перед позивачем, але і перед податковими органами та іншими працівниками, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до невиконання рішення по даній справі у випадку задоволення позову, так як у відповідача може не залишитись коштів на рахунках, колегія суддів вважає безпідставними, так як вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду є невмотивованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 03 вересня 2014 року постановлена з дотриманням вимог ст.ст. 151-153 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: