Постанова № 49521460, 02.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа№ 910/13910/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Кошарського О.В., дов. від 20.07.2015 №192/03,

Голуб'ятникова Ю.А., дов. від 05.06.2015 №130/03,

від відповідача Ньорба О.М., дов. від 03.08.2015 №721,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015

(дата підписання - 17.07.2015)

у справі №910/13910/15 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

про стягнення 37805,62 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 позов Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - позивач) до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - відповідач) про стягнення 37805,62 грн задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 28838,70 грн боргу, 478,64 грн 3% річних, 4874,33 грн інфляційних втрат та 1656,08 грн пені.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 1732,38 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що стягнення суми основного боргу з відповідача є неправомірним, оскільки відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви від 12.06.2015 №5/1489. Крім того, на думку відповідача, позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 02.09.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 19.08.2015) позивачу - 25.08.2015 та відповідачу - 21.08.2015, долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.09.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача заперечили доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ст.795 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (орендодавець) та відповідачем в особі Хмельницької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" (орендар) 01.09.2011 укладено договір оренди офісного приміщення №1 (далі - договір оренди), відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати орендарю у строкове, платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Хмельницька область, м. Дунаївці, вул. Шевченка, № 28, площею 69,9 кв.м., а орендар зобов'язався прийняти його та своєчасно вносити орендну плату.

Найменування орендаря за договором на Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» було змінено згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.01.2009 № 33 "Про перейменування Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Факт передачі 01.09.2011 позивачем відповідачу приміщення площею 69,9 кв.м. підтверджується приєднаним до матеріалів справи актом прийому-передачі приміщення, що оформлений в якості додатку № 1 до договору оренди.

Згідно з п. 4.1 та п. 4.2 договору оренди визначено, що всі види платежів, які повинні сплачуватися за договором, орендар сплачує орендодавця у формі безготівкових банківських розрахунків, шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів з урахуванням ПДВ на розрахунковий рахунок орендодавця у національній валюті України - гривні.

У пункті 4.3 договору оренди сторони погодили, що розмір орендної плати за один місяць визначається як сума у гривнях, яка розраховується за наступною формулою: орендна плата = індекс К1 х індекс К2 х на загальну площу приміщення х на орендну ставку + ПДВ.

Розшифрування та порядок зміни індексів наведені у п. 4.4 договору оренди.

Відповідно до п. 4.5 договору оренди місячна орендна плата становить 69,9 кв.м. * 10,00 грн. + 20 % = 838,80 грн., в.т.ч. ПДВ - 139,80 грн.

Пунктом 4.6 договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується щомісяця, авансом, не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Відповідно до п. 6.1 договору оренди цей договір вступає у силу з моменту підписання акта прийому-передачі та діє до 01.08.2014.

Також, 01.09.2011 вказаними сторонами було укладено договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір про відшкодування витрат), відповідно до якого орендодавець зобов'язався забезпечувати обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Дунаївці, вул. Шевченка, № 28, утримання прибудинкової території, а орендар зобов'язався прийняти на себе участь у витратах орендодавця на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у цій будівлі, а саме: 69,9 квм.м., що розміщене на другому поверсі будівлі згідно з договором оренди офісного приміщення від 01.09.2011 №1.

Відповідно до абз. 2 п. 1 договору про відшкодування витрат облік спожитих послуг здійснюється в наступному порядку: за електроенергію - згідно з лічильником; водопостачання - згідно з лічильником; опалення (витрати газу, що використовується котлом) - згідно з лічильником у пропорційному відношенні до займаного об'єму (площа х висота (2,6 м). У разі відсутності лічильників обліку спожитих послуг або з інших поважних причин застосовується критерій "пропорційно до займаної площі".

Договір про відшкодування витрат було укладено сторонами строком на 1 рік з можливістю подальшої пролонгації та такий же термін у розі відсутності протягом одного місяця до закінчення строку його дії заяви однієї із сторін про припинення чи зміну договору (п.п. 5.1, 5.3 договору про відшкодування витрат).

Пунктом 2.2.3 договору про відшкодування витрат встановлено обов'язок орендодавця не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок орендодавця за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до вартості приміщення, а також за комунальні послуги (в т.ч. ПДВ) на підставі виставленого орендодавцем рахунку.

Судом першої інстанції встановлено, що спір у справі виник у зв'язку з наявністю у відповідача заборгованості за договором оренди та договором про відшкодування витрат, а саме, згідно з поданим розрахунком прострочення відповідача станом на 31.05.2015 становить: за договором оренди заборгованість за період з січня 2013 року по березень 2015 року 16776,00 грн боргу (838,80 грн/місяць); 12062,70 грн боргу з відшкодування комунальних платежів за період з лютого 2014 року по березень 2015 року, з яких 1375,36 грн за лютий 2014 року, 834,32 грн за березень 2014 року, 457,88 грн за квітень 2014 року, 200,77 грн за травень 2014 року, 158,68 грн за червень 2014 року, 140,70 грн за липень 2014 року, 8895,04 грн за період з серпня 2014 року по березень 2015 року.

На підтвердження факту нарахування зазначених сум позивачем надано рахунок від 03.03.2015 №32 на відшкодування комунальних послуг з 01.08.2014 по 31.03.2015 на суму 8895,04 грн.

15.01.2015 позивач надіслав відповідачу вимогу № 2809сл/162, де, посилаючись на порушення орендарем п.п. 3.1.6, п. 4.1, п. 4.6, п. 4.8 договору оренди та п.п. 2.2.3 договору про відшкодування витрат, вимагав у найкоротші строки погасити наявну заборгованість за 2014 рік. Претензія отримана відповідачем 20.01.2015.

Відповідач суму боргу не сплатив, натомість листами від 27.03.2015 №4.1/241 та від 30.03.2015 №41/245 повідомив позивача, що філія з 30.03.2015 не використовує орендоване приміщення та просить підписати акт звірки взаємних розрахунків та акт приймання передачі приміщення. Аналогічний лист був від 19.06.2015 №5/1599, який отриманий позивачем 25.06.2015.

Відповідач не наводить пояснень щодо відсутності здійснення оплат до того, як припинив користуватись приміщенням - 30.03.2015.

Позивач відповіді на листи не надав, а 26.05.2015 звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу за період з серпня 2014 року по березень 2015 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що згідно з заявою від 12.06.2015 №5/1489 між сторонами було проведено зарахування зустрічних однорідних грошових вимог та припинення зобов'язань у частині заборгованості в сумі 28838,70 грн на підставі ст.601 ЦК України.

Згідно копії заяви відповідача від 12.06.2015 №5/1489 ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Хмельницької регіональної філії є боржником ПАТ "Брокбізнесбанк" за договором оренди офісного приміщення від 01.09.2011 №1 та про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю від 01.09.2011 на суму 28838,70 грн. У той же час ПАТ "Брокбізнесбанк" є боржником ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Хмельницької регіональної філії за договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування від 01.11.2012 №96949/12 на суму 1970074,68 грн. Вимоги Центру ДЗК акцептовано згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів банку від 16.10.2014 №226/14. Тому, відповідач вважає, що вимоги сторін одна до одної підлягають зарахуванню як однорідні зустрічні вимоги, а зобов'язання у частині зарахованих платежів підлягають припиненню.

Суд першої інстанції відхилив зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на відсутність доказів надсилання заяви позивачу та на те, що заява подана вже після порушення провадження у справі (після 04.06.2015).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, але з інших підстав.

Перш за все слід вказати, що доказів надсилання заяви від 12.06.2015 позивачу в матеріалах справи під час розгляду справи в суді першої інстанції не було, такі докази відповідач надав до апеляційної скарги, згідно яких позивач отримав заяву про зарахування 17.06.2015.

По-друге, твердження суду першої про неправомірність дій позивача, що полягають у зарахуванні зустрічних однорідних вимог після порушення провадження у справі №910/13910/15, оскільки закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду (п.22 листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 №01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України»).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що постановою Національного банку України від 28.02.2015 №107 ПАТ «Брокбізнесбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

28.02.2014 згідно рішення №9 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення ПАТ "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2014 по 02.06.2014.

03.06.2014 рішенням №42 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію банку до дня отримання Фондом рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

11.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №45 "Про початок ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію", в якому вирішено з 11.06.2014 розпочати ліквідацію банку на підставі постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ " ПАТ "Брокбізнесбанк" призначено Куреного О.В. на період з 11.06.2014 по 10.06.2015.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

За приписом п.5 ч.1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на уповноважену особу Фонду покладено обов'язок у встановленому законодавством порядку вживати заходів до повернення заборгованості.

Зарахування зустрічних однорідних вимог під час процедури ліквідації банку не допускається, оскільки це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 601 ЦК України дійсно передбачена можливість припинення зобов'язання шляхом здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, однак зарахування зустрічних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або законом (ч.5 ст.602 ЦК України).

Особливості ліквідації банків встановлено Законом України "Про банки та банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено черговість та порядок задоволення вимог кредиторів, а оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог є по суті погашенням вимоги кредитора, то таке зарахування призведе до порушення порядку та черговості погашення вимог кредиторів, передбаченого процедурою ліквідації банку.

Таким чином, недопустимо здійснювати зарахування однорідних зустрічних вимог до банку, відносно якого відкрита ліквідаційна процедура.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 10.10.2011 у справі №57/216-10 та від 24.10.2011 у справі №16/041-10.

Згідно ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (зарахування зустрічних однорідних вимог не є такими витратами).

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються в порядку черговості відповідно до ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на викладене вище, заява відповідача від 12.06.2015 не є підставою для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Неотримання відповідачем рахунків на оплату також не є підставою для відмови від здійснення оплати, оскільки договором оренди чітко визначено розмір орендної плати, а її сплата не поставлена у залежність від виставлення відповідного рахунка орендодавцем та від його отримання орендарем. Таким чином, відповідач був зобов'язаний не пізніше 10 числа кожного поточного місяця авансом вносити орендну плату в сумі 838,80 грн за місяць, та не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем вносити на рахунок орендодавця плату за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до вартості приміщення, за комунальні послуги.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 16776,00 грн боргу за договором оренди та 12062,70 грн боргу за договором про відшкодування витрат, а разом 28838,70 грн боргу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивач наводить розрахунок та просить стягнути з відповідача за період з серпня 2013 року по березень 2015 року:

за договором оренди 439,58 грн 3 % річних, нараховані за період з 01.08.2013 по 31.03.2015, 4101,19 грн інфляційних втрат, нараховані за період з 01.08.2013 по 31.03.2015, 2393,47 грн пені, нараховані за період з 01.08.2013 по 31.03.2015.

У пункті 4.8 договору оренди сторони визначили, що за прострочення орендної плати орендар сплачує пеню від суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, тобто, відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

За договором про відшкодування витрат (внесення комунальних та супутніх платежів) за період з лютого 2014 року по серпень 2014 року: 101,49 грн 3 % річних, нараховані за період з 01.08.2013 по 31.03.2015, 1039,09 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.08.2013 по 31.03.2015, 892,10 грн пені, нарахованих за період з 01.08.2013 по 31.03.2015.

У договорі про відшкодування витрат не передбачено стягнення сум пені, що унеможливлює задоволення вимоги про стягнення 892,10 грн пені за договором про відшкодування витрат.

Отже, судом першої інстанції здійснено перерахунок та стягнуто з відповідача:

1656,08 грн пені за несвоєчасне внесення орендної плати за період з серпня 2013 року по березень 2015 року,

426,79 грн 3% річних та 4101,19 грн інфляційних втрат за договором оренди,

51,85 грн 3% річних та 773,14 грн інфляційних втрат за договором про відшкодування витрат.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження відповідача в апеляційній скарзі про пропущення позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення пені, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України). Відповідачем не заявлено до суду першої інстанції про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені, що унеможливлює розгляд такої заяви в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 у справі №910/13910/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13910/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай