Постанова № 49521192, 02.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа №922/2912/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Камишева Л.М., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Козирєв С.С., за довіреністю б/н від 23.06.2015 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм», м.Мерефа, Харківська область, (вх.№4144Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 року по справі №922/2912/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелла», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм», м.Мерефа, Харківська область,

про стягнення 154027,26 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.07.2015 року по справі №922/2912/15 (суддя Яризько В.О.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтелла» суму основного боргу у сумі 96481,72 грн., пеню в сумі 13804,60 грн., інфляційні втрати в сумі 41873,06 грн., 3% річних у сумі 1867,88 грн., витрати по сплати судового збору в сумі 3080,55 грн.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 року по справі №922/2912/15 та припинити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач вже звертався до господарського суду Харківської області із позовом за тим самим предметом та на тих самих підставах. Так, підставою для звернення позивача з позовом щодо якого було відкрито справу №922/2142/14 є відносини між позивачем та апелянтом, які виникли на підставі договору поставки №И-2 від 01.04.2013 року, а предметом є стягнення заборгованості з відповідача за цим договором, пені, інфляційних витрат та 3% річних. За результатами розгляду справи №922/2142/14 прийнято 04.09.2014 року рішення про відмову в задоволені позовних вимог та яке постановою Харківського апеляційного господарського суду і постановою касаційної інстанції залишене без змін.

Як вказує апелянт, у позовній заяві позивача, за якою було відкрито провадження у даній справі (№922/2912/15) позивач також звернувся до суду з вимогою про стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за договором №И-2 від 01.04.2013 року.

Таким чином, як зазначає скаржник, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення по даній справі - №922/2912/15 вже наявне судове рішення, яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що свідчить про наявність підстав для припинення провадження у справі в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

01.09.2015 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№12508), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 02.09.2015 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 10.08.2015 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 17.08.2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвалою суду від 10.08.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обов'язковою, а відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладено мотиви непогодження з оскаржуваним рішенням, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 02.09.2015 року представник позивача пояснив, що заперечує проти позиції скаржника з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтелла» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №И-2 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти та передавати у власність відповідача товар, а відповідач, зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1. договору).

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються специфікацією, що є додатком №1 до цього договору, яка підписується сторонами та являється його невід'ємною частиною (п.1.2. договору).

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється позивачем на підставі зробленої заявки відповідача (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом 5 календарних днів з моменту її отримання.

Відповідно до п. 4.2. договору ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних.

Згідно п. 4.3. договору сума договору складається з вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації, один раз в 14 (чотирнадцять) днів, після реалізації поставленого товару третім особам.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що відповідач надає позивачу звіт про реалізований товар кожні 30 днів.

Відповідно до п. 6.1. договору граничним терміном реалізації товару є шість місяців, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1. договору, позивач зобов'язаний вивезти нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Згідно з п. 10.1. договору поставки, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.

При цьому, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань та за відповідальність по порушенню, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.3. договору).

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору, протягом часу його дії позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 288563,72 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями видаткових накладних за період з 22.04.2013 року по 07.03.2014 року (т.1 а.с. 37-289).

У свою чергу, відповідачем частково оплачений отриманий товар у сумі 192082,00 грн., у зв'язку з чим залишок заборгованості складає 96481,72 грн.

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про сплату заборгованості в сумі 96481,72 грн., яка отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, але залишена без відповіді (т.1 а.с. 290-291).

18.04.2014 року позивач звернувся до відповідача з листом вих.№16 про надання звіту про реалізований товар, який отриманий відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, але залишений без відповіді (т.1 а.с. 292-293).

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано сторонами, протягом строку дії договору відповідачем не надавались позивачу звіти про реалізацію товару. До матеріалів справи також не надано доказів звернення відповідача до позивача з питанням про повернення нереалізованого товару. Відповідачем також не надано доказів повної оплати отриманого від позивача товару.

Згідно наданих видаткових накладних, остання поставка товару позивачем відповідачу здійснена 07.03.2014 року. Отже, з урахуванням положень п. 6.1. договору відповідач у строк до 08.09.2014 року повинен був реалізувати товар та сплатити кошти за поставлений товар позивачу, а в разі не здійснення реалізації товару, повинен був повернути товар, однак відповідачем не були оплачені кошти, а також не був повернутий товар. При цьому, саме покупець зобов'язаний сповістити постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення, що передбачено пунктом 6.2 договору.

Таким чином, на думку колегії суддів вірним є висновок, що неповідомлення відповідачем про нереалізований товар та нездійснення повернення товару відповідачем позивачу свідчить про те, що станом на 08.09.2014 року товар був реалізований, а строк його оплати настав.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність припинення провадження у даній справі, оскільки наявне судове рішення, яким вирішено спір між тими є сторонами про той же предмет і з тих же підстав, колегія суддів зазначає наступне.

29.07.2014 року господарським судом Харківської області прийнято рішення по справі №922/2142/14 за позовом ТОВ «Інтелла» до ТОВ «Реній Фарм» про стягнення суми основного боргу у розмірі 96481,72 грн., пені у розмірі 2056,99 грн., 3023,89 грн. інфляційних втрат, 316,46 грн. 3% річних, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки №И-2 від 01.04.2013 року. Вказаним рішенням позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 року рішення суду першої інстанції по справі №922/2142/14 скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції приймаючи вказану постанову зазначив, що наданий позивачем акт звірки розрахунків станом на 31.03.2014 року не є належним доказом наявності заборгованості, крім того до матеріалів справи не надані видаткові накладні, що підтверджують наявність заявленої заборгованості. Суд, зокрема, зазначив, що в матеріалах справи відсутні первинні документи в підтвердження заявленої суми заборгованості та докази щодо строків оплати спірного товару, та вказав, що договором передбачений строк оплати товару, а тому посилання позивача на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України щодо строків оплати товару є безпідставними.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2014 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 року по справі №922/2142/14 залишено без змін.

Відповідно до п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З аналізу вказаної норми права витікає, що припинення провадження у справі на вказаній підставі можливо за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, а також те, що в іншій справі брали участь ті самі сторони, справа розглянута щодо того самого предмету та з тих же підстав, тобто необхідна наявність у сукупності трьох умов.

Так, при розгляді даної справи - №922/2912/15 встановлено, що поставка товару на заявлену суму підтверджена видатковими накладними за весь строк дії договору, які додані до матеріалів справи; строк оплати поставленого товару визначений у відповідності до умов договору №И-2 від 01.04.2013р., а отже позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог покладені інші підстави, ніж заявлялись при розгляді справи №922/2142/14.

Таким чином, відсутня наявність однієї із трьох умов, наявність якої надає можливість застосовувати положення п.2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а таку доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №И-2 від 01.04.2013 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 96481,72 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.2. договору зазначено, що в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені, розмір якої становить 13804,60 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання вірним наданого позивачем розрахунку суми пені в розмірі 13804,60 грн. і стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача, оскільки він здійснений у відповідності до діючих умов укладеного між сторонами договору, який було укладено сторонами у відповідності до приписів ст. 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 41873,06 грн., які нараховані за несвоєчасну сплату заборгованості в розмірі 96481,72 грн. за період вересень 2014р. - квітень 2015р., а також 3% річних в сумі 1867,88 грн., які нараховані за несвоєчасну сплату заборгованості в розмірі 96481,72 грн. за період з 08.09.2014 року по 08.05.2015 року.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності суми інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору поставки №И-2 від 01.04.2013 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 року по справі №922/2912/15 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 року по справі №922/2912/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Хачатрян В.С.