Постанова № 49506332, 13.08.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 р. Справа № 804/9586/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Біотон» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Біотон» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000882204 від 17.04.2015 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 26.03.2015 р. по 30.03.2015 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВКФ «Біотон» (код ЄДРПОУ 30189624) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платником податків ПП «Орім» (код ЄДРПОУ 39355541), що задекларовані в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 р., за результатами якої складено Акт № 922/04-65-22-04/30189624 від 30.03.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у листопаді 2014 р. у розмірі 58045,00 грн.

17.04.2015 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000882204, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 87067,50,00 грн., в тому числі за основним платежем - 58045,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 29022,50 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки та податковим повідомленням-рішенням позивач надав скарги до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду яких скарги залишені без задоволення (рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.07.2015 р. №6239/10/04-36-10-07-09, лист Державної фіскальної служби України від 03.07.2015 р. №13890/6/99-99-10-01-04-25, лист Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 10.07.2015 р. №12953/10/04-65-22-04-19).

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ПП «Орім» (код ЄДРПОУ 39355541) на підставі Договору про надання маркетингових послуг №319 від 01.10.2014 р., згідно умов якого виконавець (ПП «Орім») зобов'язується надати замовнику (позивачу) послуги, а замовник зобов'язується прийняти надані виконавцем послуги та оплатити їх на умовах і в порядку, вказаному у діючому Договорі (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору перелік та види послуг, які виконавець зобов'язується надати замовнику вказаний у Додатку №1 до Договору, який є невід'ємною його частиною. Замовник замовляє, а виконавець зобов'язується виконати послуги з переліку послуг, вказаних у Додатку №1 в обсязі, протягом строку та на умовах, вказаних у Додатку №1 до діючого Договору, який є невід'ємною його частиною.

До перевірки надано наступні звіти щодо виконання робіт (мовою оригіналу):

1. Отчет о проведенном маркетинговом исследовании «Ситуация на рынке бальзама - ополаскивателя для волос» за октябрь 2014 г.;

2. «Отчет о проведенном опросе потребителей крема для рук в городе Днепропетровске за октябрь 2014 г.».

Згідно умов Договору ПП «Орім» виписано (оформлено) видаткову накладну №002065 від 31.10.2014 р., податкові накладні №129 від 30.10.2014 р., №201 від 31.10.2014 р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включені до податкового кредиту та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 р. на суму 58045,00 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі згідно платіжних доручень №1803 від 30.10.2014 р., №2053 від 03.12.2014 р.

Від ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області отримано податкову інформацію по ПП «Орім» (Акт перевірки від 18.03.2015 р. №170/10-13-22-05/39355541 за період з 01.09.2014 р. по 31.01.2015 р.), відповідно до якої встановлено, що за податковою адресою підприємство відсутнє; у підприємства відсутнє право на формування витрат по операціях з підприємствами-постачальниками в розумінні пп.14.1.27 Податкового кодексу України; не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ПП «Орім» до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів; ПП «Орім» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам; аналізом баз даних ПП «Орім» не має можливості підтвердити реальність господарських відносин з платниками за період з 01.09.2014 р. по 31.01.2015 р.; аналізом звітності з ПДВ за період з 01.09.2014 р. по 31.01.2015 р. та наявної податкової інформації встановлено факти формування податкових зобов'язань по операціях з підміни товарів, що свідчить про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб'єкта до схеми формування штучного податкового кредиту.

В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ ВКФ «Біотон» отримувало від ПП «Орім» маркетингові послуги, однак у платника податків відсутній повний пакет документів щодо отримання маркетингових послуг, а саме до перевірки не надано наказ по підприємству згідно якого потрібно обґрунтувати необхідність проведення таких маркетингових досліджень, зазначивши період їх проведення, територію, назву виду продукції, категорію потенційних споживачів тощо; договір про надання маркетингових послуг від 01.10.2014 р. №319 не містить конкретного виду маркетингових досліджень, мету їх проведення, регіон тощо.

Також не надано плану проведених робіт чи інші підтверджуючі документи з доказом використання цих послуг (робіт) в господарській діяльності підприємства.

Вищезазначене доводить неможливість реального здійснення позивачем задекларованих господарських операцій з ПП «Орім» за відповідний період з придбання вказаних послуг.

Проведеним аналізом ІС «Податковий блок» - «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, що ПП «Орім» (код ЄДРПОУ 39355541), має стан платника - 9. НАПРАВЛЕНО ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВІДСУТНІСТЬ ЗА МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯМ, основними видами діяльності є: 73.20 - Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки. Згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати за вересень 2014 року середньооблікова кількість штатних працівників - 14 осіб.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п.201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

Податкові накладні виписані ПП «Орім» на адресу ТОВ ВКФ «Біотон» оформлені з порушенням вимог пп. ґ п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, не можливо встановити реальність наданих робіт (послуг) по ланцюгу надання послуг.

Позивач не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки вважає, що висновки Акту перевірки не містить достатніх доказів факту порушення ТОВ ВКФ «Біотон» вимог податкового законодавства.

На підтвердження реальності господарських операцій за жовтень 2014 р. по придбанню маркетингових послуг у ПП «ОРІМ» відповідачу до перевірки надавались наступні документи: договір про надання маркетингових послуг від 01.10.2014 р. №319, додаток № 1 від 01.10.2014 р., згідно з яким сторони договору домовились про надання позивачу наступних послуг: 1.Проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання); 2.Визначення відносної динаміки продажу продукції у торговельній мережі; 3.Визначення об'єму продажу товарів у торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні. Термін надання послуг - жовтень 2014 р.; податкові накладні №129 від 30.10.2014 р., №201 від 31.10.2014 р.; платіжні доручення №1803 від 30.04.2014 р., №2053 від 03.12.2014 р., письмові звіти ПП «Орім» про виконані маркетингові дослідження. Передачу позивачу передбачених договором маркетингових послуг було оформлено наступними актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг): №002065 від 31.10.2014 р., яким позивачу були передані вищенаведені результати маркетингових досліджень, виконаних ПП «ОРІМ» у жовтні 2014 р. на суму 348270,00 грн., у т.ч. ПДВ 58045,00 грн.; №005072 від 30.11.2014 р., яким позивачу були передані вищенаведені результати маркетингових досліджень, виконаних ПП «ОРІМ» у листопаді 2014 р. на суму 194300,00 грн., у т.ч. ПДВ 32,383,33 грн.; №008075 від 31.12.2014 р., яким позивачу були передані вищенаведені результати маркетингових досліджень, виконаних ПП «ОРІМ» у грудні 2014 р. на суму 73680,00 грн., у т.ч. ПДВ 12280,00 грн. В наданих акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) зазначено найменування робіт, послуг та їх кількість.

Умови договору на проведення маркетингових досліджень, глави 48 «Виконання зобов'язання», глави 63 «Послуги» та загальних вимог Цивільного кодексу України не вимагають обов'язкового оформлення актів наданих послуг. Діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг.

Крім того, платник податку не може відповідати за невиконання його контрагентом свого податкового обов'язку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Позивач вказує, що ним надано усі первинні документи підприємства, які підтверджують реальність отримання маркетингових послуг від ПП «Орім».

Суд звертає увагу, що згідно пп. 14.1.108 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

До маркетингових послуг належать: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та поширення інформації про продукцію (роботи, послуги).

Для здійснення маркетингової діяльності підприємство повинно проводити комплексні дослідження ринку здійснювати аналіз ринку, сегментувати ринок, позиціонувати товар, розробляти маркетинг-мікс (маркетинговий комплекс) тощо.

Виконавцями таких послуг можуть бути суб'єкти господарювання, які здійснюють відповідну діяльність, що відповідає нормам КВЕД.

Головою умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.

Підтвердженням зв'язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути наказ по підприємству на необхідність проведення таких маркетингових досліджень, час проведення, територію, межі тощо, договір на проведення маркетингових досліджень, із зазначенням виду маркетингових досліджень, мету їх проведення тощо.

В підтвердження фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути, акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.

Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.

Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання маркетингових послуг і даним звіту про проведені маркетингові дослідження.

Крім того, в актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.

У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація про аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції, основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару), політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок, потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу, прогнозний план продажу, оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту, прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту, висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.

З огляду на наведене вище, маркетингові дослідження мають являти собою -

створення конкретної програми, враховуючи існуючу ситуацію на ринку;

користь (ефект), яку отримує підприємство внаслідок реалізації результатів;

та підтверджені документально.

Отже, лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку на прибуток мають право віднести виграти на маркетинг до складу податкового кредиту.

Отримання послуг позивач підтверджує Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), звітами по маркетинговому дослідженню.

Однак, звіти по маркетинговому дослідженню та Акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), наявні в матеріалах справи, не дозволяють пов'язати дослідження ринку з розширенням ринку збуту та значного приросту прибутку підприємства, що пов'язана з його господарською діяльністю.

Особливо слід звернути увагу, що жодними первинними документами не обумовлено обсяг та зміст отримання послуг вартістю 348270,00 грн.

Інформацію про надавача послуг, використання у власній господарській діяльності (здійсненого планування, оптимізації на основі наданих послуг, тощо), наказу по підприємству на необхідність проведення маркетингових досліджень до суду не надано. Договір на проведення маркетингових досліджень не містить виду маркетингових досліджень, мету їх проведення тощо.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Таким чином, надані первинні документи підприємства (в тому числі листування з ПП «Орім», динаміка продажу, оформлена позивачем) мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про проведені/надані роботи/послуги, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій, з урахуванням заявлених видів діяльності, часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження контрагента.

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне:

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям.

Враховуючи зазначене, суд критично відноситься як до можливості надання зазначених маркетингових послуг контрагентом щодо якого проводилася перевірка так і можливості використання таких послуг у власній господарській діяльності позивача.

Щодо факту відсутності ПП «Орім» за місцезнаходженням, позивачем жодних належних та достатніх пояснень не надано, доводів не наведено.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду справи.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту надання послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд погоджується з висновком відповідача, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо нереальності наданих послуг під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової виїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Біотон» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 487,20 грн., із необхідних 1872,00 грн. (розмір позовних вимог 87067,50 грн.) то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1384,80 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Біотон» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Біотон» судовий збір в розмірі 1384,80 грн. (одна тисяча триста вісімдесят чотири грн., 80 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 13.08.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун