Постанова № 49490774, 27.08.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р.Справа № 915/1207/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів В.Б.Туренко, В.В.Бєляновського,

(склад колегії суддів сформовано відповідно до розпорядження керівника апарату №357 від 03.08.2015р. щодо повторного автоматичного розподілу справи та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2015р.)

при секретарі судового засідання - О.В.Будному,

за участю представників сторін:

від скаржників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

від позивача: ОСОБА_6,

від відповідача: не з'явився,

на підставі постанови Вищого господарського суду України від 12.05.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_18, ОСОБА_19

на рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2014р.

у справі № 915/1207/14

за позовом ОСОБА_20

до Приватно - орендного виробничого сільськогосподарського підприємства

ім. Т. Г. Шевченка

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_18, ОСОБА_19

про визнання дійсними договорів купівлі - продажу від 30.04.2011р. та визнання права власності,

встановив:

ОСОБА_20 звернулася з позовом до Приватно - орендного виробничого сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г.Шевченка про:

- визнання дійсними договорів купівлі-продажу від 30.04.2011 р. № 02/11 та №03/11, укладених між Приватно-орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім.Т.Г. Шевченка та ОСОБА_20;

- визнання за нею права власності на нежитлову будівлю, олійні, за адресою АДРЕСА_1; нежитлову будівлю, крупорушка, за адресою АДРЕСА_2; нежитлову будівлю, млин, за адресою АДРЕСА_3; нежитлову будівлю, вагова, за адресою АДРЕСА_4; нежитлову будівлю, комбікормовий цех, за адресою АДРЕСА_5; нежитлову будівлю, конеферма, за адресою АДРЕСА_6; нежитлову будівлю, молокоблок-котельня, за адресою АДРЕСА_7; нежитлову будівлю, гараж, за адресою АДРЕСА_8; нежитлову будівлю, ангар, за адресою АДРЕСА_9; нежитлову будівлю, сокова лінія, за адресою АДРЕСА_10.

В обґрунтування позову ОСОБА_20 послалася на те, що між нею та відповідачем в особі ліквідатора укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з якими відповідач передав, а позивач прийняла нерухоме майно та сплатила його вартість. За умовами укладених договорів відповідач зобов'язався здійснити необхідні дії для нотаріального посвідчення, проте в порушення умов договорів ухиляється від їх нотаріального посвідчення, що зумовило позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.09.2014р. позов задоволено у повному обсязі з підстав його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які не брали участі у справі, звернулися із апеляційною скаргою, в якій просили рішення суду скасувати та припинити провадження у справі в частині визнання права власності за ПОСВП ім.Шевченка нерухомого майна, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають істотне значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаржники своє право на звернення із апеляційною скаргою, передбачене статтею 91 Господарського процесуального кодексу, обґрунтували тим, що рішенням суду порушені їх права та інтереси, оскільки спірні нежитлові будівлі належать скаржникам на праві спільної приватної власності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. (головуючий суддя: О.Л.Воронюк, судді: В.В.Лашин, М.А.Мирошниченко) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2014р. скасовано, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу від 30.04.2011р. №02/11 та №03/11 дійсними припинено, в іншій частині позову відмовлено.

ОСОБА_20, не погодившись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р., звернулася із касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. та залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2014р.

Постановою Вищого господарського суду від 12.05.2015р. касаційну скаргу задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду. В постанові суд касаційної інстанції вказав на те, що, припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу дійсними, суд апеляційної інстанції, застосовуючи норми статті 59 Господарського кодексу України та статті 22 Закону України "Про господарські товариства", не звернув увагу на те, що на момент прийняття постанови від 03.02.2015, стаття 59 Господарського кодексу України діяла в редакції Закону №1258-VІІ від 13.05.2014, а стаття 22 Закону України "Про господарські товариства", була вилучена на підставі Закону №642- VІІ від 10.10.2013. Крім того, судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги, що відповідач як юридична особа припинив свою діяльність 19.09.2014, тобто після прийняття господарським судом Миколаївської області рішення від 10.09.2014, яке було предметом перегляду в апеляційному порядку, та зазначив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання права власності та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову, суд апеляційної інстанції не врахував, що ця позовна вимога є пов'язаною з вимогою про визнання договорів купівлі-продажу дійсними, а тому ці вимоги підлягають спільному розгляду. Суд касаційної інстанції також вказав на те, що за змістом частини другої статті 220 ЦК України рішення суду про визнання договору дійсним прирівнюється до нотаріального посвідчення договору, тобто, наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається. Відповідно до частини третьої статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України. Таким чином, вирішуючи спір про визнання договору купівлі-продажу дійсним, судом встановлюються не лише факти виконання умов договору та ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, але й відповідність такого договору загальним вимогам згідно із статтею 209 ЦК України. Тобто, з'ясовується чи не суперечить договір чинному законодавству, зокрема, чи є продавець власником майна, яке відчужується за спірним договором, чи не має заборони на відчуження майна, яке є об'єктом купівлі-продажу, а також, досліджуються дотримання сторонами інших умов, необхідних для чинності правочину відповідно до статті 203 ЦК України.

Ухвалою від 12.06.2015р. Одеський апеляційний господарський суд прийняв на підставі постанови Вищого господарського суду України від 12.05.2015р. апеляційну скаргу до провадження у новому складі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2015р. в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України визначено процесуальний статус скаржників як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

В судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про залучення до матеріалів справи копії рішення від 07.07.2010 року у справі №5/250/09, рішення виконавчого комітету Кривоозерської сільради №52 від 05.11.2008 року, додатку до рішення, пояснення Кривоозерської сільради та листа КП "Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації".

Представник скаржників також заявила клопотання про залучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копії рішення від 07.07.2010 року у справі №5/250/09, копії довідки виданої виконкомом Кривоозерської сільради №1809 від 10.08.2015р. та копії ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 р. у справі №814/5170/13-а.

Судова колегія, заявлені клопотання задовольнила та залучила до матеріалів справи додаткові докази.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши представників позивача та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

В 2001 році за результатами зборів членів Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.Т.Г.Шевченка було прийнято рішення про його реорганізацію у Приватно-орендне виробниче сільськогосподарське підприємство ім.Т.Г.Шевченка та затверджено перелік майна, яке підлягало розпаюванню.

В процесі розпаювання кооперативу за фізичними особами, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_18, ОСОБА_19 було зареєстровано право спільної власності на нерухоме майно.

Так, співвласниками нежитлової будівлі, млина, що розташований за адресою АДРЕСА_3 є ОСОБА_3, свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 12/100, ОСОБА_8, свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 10/100, ОСОБА_7, свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_3, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 22/100, ОСОБА_14, свідоцтво про право власності серія НОМЕР_4, зареєстроване в Первомайському МБТІ 12.10.2007, частка 9/100, ОСОБА_13, свідоцтво про право власності серія НОМЕР_5, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 23/100.

Співвласниками нежитлової будівлі вагової, що розташована за адресою АДРЕСА_11 є ОСОБА_14 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_6, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, часка 9/100, ОСОБА_13 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_11, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, часка 23/100, ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_10, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 22/100, ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_7, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 10/100, ОСОБА_15 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_8, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 9/100, ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_9, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, часка 12/100.

Співвласниками нежитлової будівлі, олійні, кропушки, що розташована за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_9 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_12, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 11/100, ОСОБА_16 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_13, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 18/100, ОСОБА_19 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_14, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 13/100, ОСОБА_10 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_15, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, часка 39/100, ОСОБА_17 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_16, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 19/100.

Співвласниками нежитлової будівлі комбікормовий цех, що розташований за адресою АДРЕСА_5 є ОСОБА_11 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_17, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 10/100, ОСОБА_4 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_18, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 19/100, ОСОБА_21, свідоцтво про право власності серія НОМЕР_19, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 20/100, ОСОБА_12 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_20, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 17/100, ОСОБА_18 свідоцтво про право власності серія НОМЕР_21, зареєстроване в Первомайському МБТІ 10.10.2007, частка 34/100.

В подальшому рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.10.2007р. у справі №17/667/07 визнано право власності за Приватно-орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка на об'єкти нерухомості, в т.ч. і на нежитлову будівлю, олійні, за адресою АДРЕСА_1; нежитлову будівлю, крупорушка, за адресою АДРЕСА_2; нежитлову будівлю, млин, за адресою АДРЕСА_3; нежитлову будівлю, вагова, за адресою АДРЕСА_4; нежитлову будівлю, комбікормовий цех, за адресою АДРЕСА_5; нежитлову будівлю, конеферма, за адресою АДРЕСА_6; нежитлову будівлю, молокоблок-котельня, за адресою АДРЕСА_7; нежитлову будівлю, гараж, за адресою АДРЕСА_8; нежитлову будівлю, ангар, за адресою АДРЕСА_9; нежитлову будівлю, сокова лінія, за адресою АДРЕСА_10 (т.1 а.с.120-121).

Постановою Вищого господарського суд України від 09.04.2008р. вказане рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд. Приймаючи постанову, суд зазначив, що прокурором були представлені суду видані громадянам свідоцтва про право власності на частини об'єктів, на які відповідно до рішення, що оскаржується, визнано право власності за Приватно-орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченка. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, роз'яснень, що містяться в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення", судом не досліджено обставини щодо прав інших осіб на вказане майно та підстав для визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомості, які вказані в резолютивній частині рішення (т.1а.с.188-189).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.06.2008 р. провадження у справі за позовом Приватно-орендного виробничого сільськогосподарського підприємства ім.Т.Г.Шевченка до Кривоозерської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області за участю прокуратури Миколаївської області про визнання права власності на об'єкти нерухомості до числа яких також і увійшли об'єкти за якими ОСОБА_20 просить визнати право власності, припинено на підставі п.1 ст.80 ГПК України з посиланням на те, що на момент розгляду справи, майно, що є предметом спору, передано у спільну приватну власність фізичним особам-членам Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Т.Г.Шевченка, оскільки рішення господарського суду з даного спору може зачіпати інтереси фізичних осіб, вказаний спір не підвідомчий господарському суду, а підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції .

07.07.2010р. рішенням господарського суду Миколаївської області в позові Приватно-орендного виробничого сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г.Шевченка до Виконавчого комітету Кривоозерської сільської ради, за участю третіх осіб та прокуратури Миколаївської області, про визнання недійсними рішень виконкому Кривоозерської сільської ради, якими оформлено право власності за третіми особами та видано свідоцтва про право власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна по АДРЕСА_14 та по АДРЕСА_15, відмовлено (т.1 а.с.211-212).

25.03.2011р. на підставі протоколу №36 комітетом кредиторів відповідача надано дозвіл ліквідатору відповідача на продаж ОСОБА_20 нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, олійні, за адресою АДРЕСА_1 - за 3000 грн.; нежитлової будівлі, крупорушка, за адресою АДРЕСА_2 - за 10000 грн.; нежитлової будівлі, млин, за адресою АДРЕСА_3 - 45000 грн.; нежитлової будівлі, вагова, за адресою АДРЕСА_4 - за 5000 грн.; нежитлової будівлі, комбікормовий цех, за адресою АДРЕСА_5 - 35000 грн.; нежитлової будівлі, конеферма, за адресою АДРЕСА_6 - за 25000 грн.; нежитлової будівлі, молоко блок-котельня, за адресою АДРЕСА_7 - 4000 грн.; нежитлової будівлі, гараж, за адресою АДРЕСА_8 - 3000 грн.; нежитлової будівлі, ангар, за адресою АДРЕСА_9 - 12000 грн.; нежитлової будівлі, сокова лінія, за адресою АДРЕСА_9 - 15000 грн.

30.04.2011 р. між ОСОБА_20 та Приватно- орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г.Шевченка в особі ліквідатора ОСОБА_22 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна № 02/11 та 03/11.

Відповідно до ст. 1 договору № 02/11 продавець зобов'язався передати у власність, а покупець в порядку та на умовах визначених договором прийняти та оплатити майно у відповідності до узгоджених специфікацій, які є невід'ємною частиною договору (т.1а.с.13-14).

Згідно зі специфікацією № 1 від 30.04.2011 до договору № 02/11 від 30.04.2011 позивачу передано наступне майно: нежитлова будівля, млин, заг.пл. 332,/6 кв.м., за адресою АДРЕСА_3; нежитлова будівля, вагова, заг.пл. 6.5 кв.м., за адресою АДРЕСА_4; нежитлова будівля, олійня, заг.пл. 135,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1; нежитлова будівля, комбікормовий цех, заг.пл. 1394,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_12, нежитлова будівля, крупорушка, заг.пл. 179,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 та нежитлова будівля, конеферма, заг.пл. 1271,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_6 на загальну суму 150000,00 грн. (т.1а.с.16).

За актом приймання - передачі № 01-02/10 продавець передав, а покупець прийняв вищезазначені нежитлові будівлі (т.1 а.с.17).

Водночас 30.04.2011р. між Приватно - орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім. Т.Г. Шевченко в особі ліквідатора ОСОБА_22 та ФОП ОСОБА_20 було укладено договір купівлі - продажу № 03/11 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити майно у відповідності до узгоджених специфікацій, які є невід'ємною частиною договору (т.1 а.с.18-20).

Відповідно до специфікації №1 від 30.04.2011 до договору № 03/11 від 30.04.2011 покупцю передано наступне нерухоме майно: нежитлова будівля, молокоблок - котельня, заг. пл. 367,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7; нежитлова будівля, гараж заг.пл. 138,1кв.м. за адресою: АДРЕСА_8; нежитлова будівля, ангар, заг. пл. 550,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_9; нежитлова будівля, сокова лінія, заг. пл. 422,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_13 на зазгальну суму 34000,00 грн. (т.1 а.с.22).

За актом приймання - передачі від 30.04.2011р. продавець передав, а покупець прийняв вищезазначені нежитлові будівлі (т.1а.с.23).

Відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів від 31.05.2011р. №3,2,1,6,5,4,8,7,10,9 ОСОБА_20 здійснила оплату за придбані об'єкти нерухомості (т.1 а.с.28-29).

За умовами договорів № 02/11 та 03/11 продавець зобов'язаний протягом 60-ти робочих днів з дня здійснення оплати суми вказаної в пунктах 2.1. договорів, здійснити необхідні дії для нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору, зокрема, одержання необхідних документів, забезпечити присутність повноважного представника в органах нотаріату під час нотаріального посвідчення та державної реєстрації цих договорів, оплати додаткових витрат тощо.

30.06.2011 року позивач направив відповідачу лист, в якому просив відповідача в межах 10-ти денного строку, визначити дату посвідчення у нотаріуса договорів купівлі-продажу від 30.04.2011 року № 02/11 та № 03/11.

Відповідач листом від 08.07.2011 року повідомив, що неспроможний сплатити вартість послуг за вчинення нотаріальних дій, оскільки його було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру та запропонував здійснити оплату даних послуг за рахунок покупця (т.1 а.с.26).

Листом від 14.07.2011 р. року позивач повторно звернувся до відповідача з проханням забезпечити нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу №02/11 та № 03/11 від 30.04.2011 року, в тому числі, оплату нотаріальних послуг (т.1 а.с.25).

29.07.2011 року відповідач направив позивачу лист, в якому зазначив, що, оскільки сторонами недодержано вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу № 02/11 та № 03/11 від 30.04.2011 року такі договори є нікчемним, у зв'язку з чим вважає їх неукладеними (т.1 а.с.27).

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14.03.2012р., яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24.04.2012р. залишено без змін, в позові Приватного -орендного виробничого сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченко до ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_21 та ОСОБА_13 про усунення перешкод у користуванні майном та здійснені права власності відмовлено з посиланням на те, що правовстановлюючий документ, який закріплював право власності на спірні приміщення за Приватно-орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім.Т.Г.Шевченка в установленому законом порядку визнано нелегітимним; підстава державної реєстрації права власності на спірні приміщення за Приватно-орендним виробничим сільськогосподарським підприємством ім.Т.Г.Шевченка, здійсненої у відповідності до п.5 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є незаконною, а тому у відповідності до ч.2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до реєстру скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Одночасно апеляційним судом відхилено посилання Приватного-орендного виробничого сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченко на рішення господарського суду Миколаївської області від 07.07.2010р. так як цим рішенням не лише не визнавалось право власності на спірні приміщення за ПОСП ім. Шевченка, а навпаки відмовлено останньому у задоволенні позову про визнання незаконним рішення виконкому Кривоозерської сільради №58 від 27.09.2007 року та визнання недійсними свідоцтв про право власності, виданих на ім'я відповідачів.

З огляду на встановлені обставини судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2289-VI від 01.06.2010) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 657 ЦК України, в редакції Законів № 1878-VI від 11.02.2010, №2756-VI від 02.12.2010 передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частиною 3 статті 640 ЦК України, в редакції Закону № 1878-VI від 11.02.2010, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

За змістом частини другої статті 220 ЦК України рішення суду про визнання договору дійсним прирівнюється до нотаріального посвідчення договору, враховуючи, що згідно зазначеної норми у разі прийняття рішення про визнання договору дійсним, наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається.

Відповідно до ч.3 ст.209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Так, статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили лише якщо він відповідає вимогам, встановленим законом. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, згідно вимог чинного законодавства, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За загальним правилом при укладенні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет договору. При цьому, законодавчо визначено, що право передачі майна у розпорядження іншої особи належить виключно власникові (або уповноваженій таким власником особі).

Отже, відповідач, не набув в установленому законом порядку право власності на спірне нерухоме майно, яке на даний час належить на праві спільної приватної власності фізичним особам, а тому не мав правових підстав на його відчуження.

Слід також зазначити, що свідоцтва видані фізичним особам про право власності на спірне нерухоме майно недійсними в судовому порядку не визнавались. Твердження позивача про те, що рішенням Кривоозерської сільради №62 від 30.10.2007 року вказані свідоцтва скасовані, апеляційна інстанція відхиляє з огляду на наступне.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 142, ст. 143 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Аналогічний зміст містить також ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009р. №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Враховуючи викладене, рішення Кривоозерської сільради від 30.10.2007 №62, яким скасовані рішення вказаної сільради №№58,61 від 27.09.2007р., на підставі яких видані свідоцтва про право власності, не відповідає чинному законодавству, а тому не приймається судом до уваги.

З урахуванням викладеного, судова колегія, оцінивши докази в їх сукупності, дійшла висновку про невідповідність договорів купівлі-продажу нерухомого майна вимогам діючого законодавства, так як продавець не є власником майна, що є підставою для відмови в позові про визнання їх дійсним та, відповідно, для відмови у позові про визнання права власності на підставі зазначених правочинів.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно припинення провадження у справі в частині визнання права власності у зв'язку з ліквідацією відповідача, судовою колегією не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 19.09.2014 р. Приватно-орендне виробниче сільськогосподарське підприємство ім.Т.Г.Шевченка як юридична особа припинилося 19.09.2014 на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 09.09.2014 №5/323/05 про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом. Отже, на момент прийняття господарським судом Миколаївської області рішення 10.09.2014р. відповідач, як юридична особа, не припиняв свою діяльність, оскільки датою внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису є 19.09.2014р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник скаржників також просив припинити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач на момент укладання договорів купівлі-продажу не мав статусу фізичної особи - підприємця, а тому даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді.

Судова колегія відхиляє вказану вимогу представника скаржників, оскільки позивач придбав об'єкти для господарської діяльності і на момент звернення до суду з відповідним позовом мав статус фізичної особи-підприємця.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати, в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2014р. у справі №915/1207/14 скасувати, в позові відмовити.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 31.08.2015

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя В.Б.Туренко

Суддя В.В.Бєляновський