Рішення № 49490671, 02.09.2015, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

01 вересня 2015 року Справа № 927/1037/15

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1., 42001

Відповідач: Дочірнє підприємство "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",

вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005

про стягнення 96918,21грн.

Суддя Моцьор В.В.

Представники сторін:

позивача: Сапон К.Л. - адвокат,

відповідача: Шокура А.Ю. (довіреність №09/01/15-1 від 09 січня 2015 року).

Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні 27 серпня 20105 року перерви на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 01 вересня 2015 року на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 96918,21грн. заборгованості, в тому числі 5007,33грн. 3% річних за період з 17 березня 2013 року по 13 липня 2015 року, 46510,79грн. інфляційних втрат за період з листопада 2013 року по травень 2015 року, 39298,49грн. пені за період з 17 березня 2013 року по 13 липня 2015 року та 6101,60грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті послуг, наданих позивачем на підставі договору про надання послуг №02/10-12 від 01 жовтня 2012 року.

У судовому засіданні 18 серпня 2015 року суд оглянув оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Ухвалою суду від 18 серпня 2015 року розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 27 серпня 2015 року представник позивача подав суду уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 7500,00грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Аналіз змісту вказаних уточнень свідчить, що за своєю правовою природою вони не є ані збільшенням розміру позовних вимог, оскільки судові витрати не включаються до ціни позову, ані зміною предмету чи підстав позову. Уточнення позовних вимог приймаються судом для врахування під час розподілу судових витрат.

Представник відповідача надав суду відзив №015-11/515 від 26 серпня 2015 року, в якому проти позову заперечив та зазначив, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання за договором суперечить нормам чинного законодавства. Крім того, відповідач просив суд витребувати у позивача письмові пояснення щодо нормативного обґрунтування одночасного стягнення пені та штраф за неналежне виконання грошового зобов'язання і просив суд у разі задоволення позову зменшити розмір штрафних санкцій. Клопотання обґрунтовано кризою в державі, важким фінансово-економічним становищем на підприємстві. Суд долучив відзив до матеріалів справи.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача підтримав заперечення, викладені у відзиві.

У судовому засіданні 01 вересня 2015 року представник позивача надав суду письмові пояснення з додатком, в яких, зокрема, зазначено, що забезпечення зобов'язання штрафом і пенею, закріплене сторонами в договорі, не суперечить нормам законодавства, зобов'язання не виконувались відповідачем починаючи з 2012 року, що спричинило позивачу збитки, неспіврозмірні із заявленими штрафними санкціями. Суд долучив пояснення до матеріалів справи.

Представник відповідача виклав додаткові пояснення, зауваживши, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання за договором суперечить нормам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24 червня 2015 року у справі №927/719/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 61016,00грн., встановлено факт укладення 01 жовтня 2012 року між Філією Срібнянський райавтодор Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) договору №02/10-12 про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги по перевезенню будівельних матеріалів автомобільною технікою, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги (а.с. 16-19).

Вищевказаним рішенням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на виконання договору надала послуги по перевезенню будівельних матеріалів автомобільною технікою на загальну суму 101016,00грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відбитками печаток актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №5 від 30 грудня 2012 року, №2 від 01 лютого 2013 року, №3 від 22 лютого 2013 року, №1 від 03 березня 2013 року та рахунками позивача.

Також встановлено факт наявності боргу у сумі 61016,00грн. на день прийняття рішення, у зв'язку з чим позов задоволено повністю та стягнуто з Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 61016,00грн. боргу, 7650,00грн. на відшкодування послуг адвоката та 1827,00грн. судового збору.

В ході розгляду даної справи докази оскарження, зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 червня 2015 року у справі №927/719/15 сторонами не надано.

Крім того, до матеріалів справи надано постанову від 11 серпня 2015 року про відкриття виконавчого провадження №48422318 з примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області №927/719/15 від 07 липня 2015 року про стягнення з ДП "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ФОП ОСОБА_1 61016,00грн. боргу, 7650,00грн. на відшкодування послуг адвоката та 1827,00грн. судового збору (а.с. 39).

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 червня 2015 року у справі №927/719/15 набрало законної сили 07 липня 2015 року.

Відповідачем не надано суду доказів виконання в добровільному порядку рішення Господарського суду Чернігівської області від 24 червня 2015 року у справі №927/719/15 станом на момент подачі позивачем позову, який розглядається в межах даної справи.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за яких учасники судового процесу звільняються від обов'язку доказування. Зокрема, відповідно до частини 3 вищеназваної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що у справі №927/719/15 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені рішенням господарського суду у справі №927/719/15 та входять до предмету доказування в цій справі, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про застосування до відповідача заходів відповідальності за прострочення оплати послуг наданих на підставі договору №02/10-12 від 01 жовтня 2012 року та визначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) №5 від 30 грудня 2012 року, №2 від 01 лютого 2013 року, №3 від 22 лютого 2013 року, №1 від 03 березня 2013 року.

Аналіз змісту договору №02/10-12 від 01 жовтня 2012 року свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини з надання послуг, які регулюються нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

За змістом ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.3.2. договору про надання послуг замовник повинен повністю перерахувати оплату виконавцю за виконані роботи (надані послуги) на його розрахунковий рахунок не пізніше трьох днів з моменту закінчення робіт (надання послуг) та підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Враховуючи вищенаведену умову договору та правила обчислення строків, встановлені ст.253-254 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що послуги, визначені в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) №5 від 30 грудня 2012 року мали бути оплачені до 02 січня 2013 року включно; №2 від 01 лютого 2013 року - до 04 лютого 2013 року включно; №3 від 22 лютого 2013 року - до 25 лютого 2013 року включно, №1 від 03 березня 2013 року - до 06 березня 2013 року включно.

Посилаючись на ст.625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 5007,33грн. 3% річних за період з 17 березня 2013 року по 13 липня 2015 року, 46510,79грн. інфляційних втрат за період з листопада 2013 року по травень 2015 року.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Чинне законодавство, зокрема ст.202-205 Господарського кодексу України та ст.598-601, 604-609 Цивільного кодексу України, не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем оплати наданих позивачем послуг

Перевіривши розрахунки, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних нарахувань є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 39298,49грн. пені за період з 17 березня 2013 року по 13 липня 2015 року та 6101,60грн. штрафу.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарський кодекс України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.231 Господарського кодекс України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вищенаведена правова позиція щодо можливості застосування до боржника, який порушив виконання зобов'язання, відповідальності у вигляді пені та штрафу одночасно викладена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі №3-24гс12 (№06/5026/1052/2011).

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно із п.5.4. договору про надання послуг у разі прострочення замовником здійснення розрахунків відповідно п.3 договору, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день такого прострочення, без застосування обмеження встановленого ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до п.5.6. договору про надання послуг у разі прострочення замовником здійснення розрахунків відповідно п.3 договору більше ніж на один рік, замовник додатково сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що застосування до відповідача за порушення строків оплати отриманих послуг пені та штрафу одночасно відповідає нормам чинного законодавства та існуючій судовій практиці.

У зв'язку з цим твердження відповідача про те, що одночасне стягнення з боржника пені та штрафу суперечить нормам чинного законодавства судом не приймаються до уваги.

Факт прострочення здійснення відповідачем розрахунків за надані послуги більше ніж на один рік, що є умовою застосування штрафу відповідно до п.5.6. договору про надання послуг, підтверджується матеріалами справи.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що в п.5.4. договору про надання послуг сторонами узгоджено не застосовувати обмеження, встановлені ч.6 ст.232 ГК України, при нарахуванні пені, нарахування позивачем пені поза межами шестимісячного строку є правомірним, оскільки норма ч.6 ст.232 Господарського кодексу України є диспозитивною та наділяє сторін правом самостійно встановлювати у договорі строк нарахування пені.

Також згідно із п.6.4. договору про надання послуг сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України, та встановили позовну давність за даним договором в 5 років. Збільшена позовна давність за даним договором застосовується, як до основного зобов'язання так і до вимог щодо відповідальності сторін за неналежне виконання зобов'язання, вимог щодо стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що розрахунок обчислення позивачем пені та штрафу виконаний вірно.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій судом відхиляється, оскільки відповідачем в порушення вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не надано жодного доказу на підтвердження викладених у ньому обставин.

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення оплати наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 96918,21грн.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1938,36грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7500,00грн. витрат на правову допомогу адвоката. На підтвердження факту понесення ним вказаних витрат позивачем надано суду договір №09/07-03 від 09 липня 2015 року про надання юридичних послуг (правової допомоги), додаток №1 до договору, ордер адвоката, платіжне доручення №26 від 20 липня 2015 року про сплату 7500грн. з призначенням платежу "оплата юридичних послуг згідно договору 09/07-03 від 09 липня 2015 року. На підтвердження наявності у Сапона К.Л. статусу адвоката надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4005/10 від 17 червня 2009 року.

Згідно зі ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, віднесені до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи в порядку ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що заявлені до стягнення позивачем витрати на правову допомогу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в сумі 7500,00грн.

Керуючись ст.ст. 33, 35, 44, 49, 82-85, 93, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 32016315) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 42001, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Укрінбанк", МФО 300142) 5007,33грн. 3% річних, 46510,79грн. інфляційних втрат, 39298,49грн. пені, 6101,60грн. штрафу, 1938,36грн. судового збору та 7500,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02 вересня 2015 року.

Суддя В.В. Моцьор