Рішення № 49475977, 31.08.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.08.15р. Справа № 904/5602/15За позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Будинкоуправління №1 Гвардійської КЕЧ району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф", м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровськ

про усунення перешкод в користуванні майном

Суддя Мартинюк С.В.

Представники:

Прокурор: Дичко С.М., посв. № 033838 від 15.06.2015 року, представник;

від позивача-1: Кравченко В.В., дов. № 220/329/д від 18.05.2015 року, представник;

від позивача-2: Балабуха Л.К., Л.К., дов. № 260 від 21.07.2015 року, представник;

від відповідача: Поляков А.Н., дов. № 1 від 12.02.2015 року, представник;

від третьої особи: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Будинкоуправління №1 Гвардійської КЕЧ району звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітолайф", м. Дніпропетровськ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська про усунення перешкод в користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимоги позивач посилається на те, що відповідач безпідставно використовує будівлю за адресою: смт. Гвардійське, вул.XXII з'їзду КПРС, б. 7.

Відповідач надав відзив на позов, в задоволенні позовних вимог просить відмовити та зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Позивач надав письмові пояснення по справі, позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не подавалось.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 26.08.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В результаті обстеження нежитлового приміщення за адресою: смт. Гвардійське, вул.XXII з'їзду КПРС, б. 7 комісією у складі начальника БУ-1, інженера, техніка та за участю депутата Гвардійської селищної ради тощо було виявлено, що будівля закрита, у БУ-1 немає доступу до приміщення, встановити особу, що використовує дане приміщення немає можливості, а частину приміщення надано в оренду Самуеловою О.М. про що складено відповідний акт (а.с.15).

04.04.2014 року на адресу відповідача позивачем 2 було направлено претензію, в якій зазначено, що в ході перевірки господарської діяльності Будинкоуправлінням №1 Гвардійської КЕЧ району з 05.08.2013 року по 02.09.2013 року виявлено факт незаконного використання приміщення по вул. .XXII з'їзду КПРС, б. 7, у зв'язку з чим відповідачу було запропоновано з'явитись з відповідною документацією для вирішення питання про приналежність будівлі №7 та укладення договору оренди.

Господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ГК України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частинами 1, 4 статті 147 ГК України, майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд вважає за необхідне вказати, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Відповідно до частини 2 статті 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

З цього приводу, суд зазначає, що усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Однак, суд зазначає, що на момент розгляду спору право власності на спірний об'єкт нерухомості належить саме відповідачу по справі.

На підставі Установчого договору про створення та діяльність ТОВ «Фітолайф» від 04 квітня 2002 року, затвердженого державним нотаріусом Новомосковської районної Державної нотаріальної контори Крутько Л.П. в реєстрі за № 1154, повне товариство «Вдача», як один із засновників Товариства, внеском до статутного фонду передало у власність ТОВ «Фітолайф» ціле приміщення лазні. Передача відбулася до моменту державної реєстрації ТОВ «Фітолайф», що підтверджується Актом прийому майна, яке вноситься до статутного фонду від учасників ТОВ «Фітолайф» для взяття на баланс Товариства від 25 березня 2002 року.

На підставі протоколу №2 загальних зборів учасників ТОВ «Фітолайф» від 20 травня 2002 року, повне товариство «Вдача» виключене зі складу учасників ТОВ «Фітолайф» та відбувся перерозподіл часток у статутному фонді Товариства. Змінами №1, що зареєстровані Виконавчим комітетом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська від 11 червня 2002 року, затверджено зміни до установчих документів ТОВ «Фітолайф» про новий склад учасників та розподіл між ними часток у статутному фонді.

Слід зазначити, що в матеріалах справи міститься реєстраційне посвідчення від 21.05.2002 року, яке підтверджує, що спірне майно зареєстроване на праві колективної власності на підставі Установчого договору від 04.04.2002 року за ТОВ "Фітолайф" (а.с.49).

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що в силу положень статті 391 ЦК України, лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки власником спірного майна є відповідач, позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні майном є безпідставними та такими. що не підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями п. 2.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовляє Позивачу у позові по суті, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Зважаючи на те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач 1 звільнений від сплати судового збору, господарський суд вважає за необхідне стягнути судовий збір в розмірі 1218 грн. з Будинкоуправління №1 Гвардійської КЕЧ району в дохід Державного Бюджету.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог -відмовити.

Стягнути з Будинкоуправління №1 Гвардійської КЕЧ району (51270, смт. Гвардійське, вул. Ювілейне, 8, код ЄДРПОУ 22992692) в доход Державного бюджету України в особі управління Державної казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, код ЄДРПОУ 379892 69, рахунок 312 142 067 830 05 Банк одержувача: ГУДКУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 220 300 01) 1218 грн.- судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 31.08.2015 року.

Суддя С.В. Мартинюк