Ухвала суду № 49464051, 01.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7757/14ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.Провадження № 22-ц/780/3487/15 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 47 01.09.2015

УХВАЛА

Іменем України

1 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Лащенка В.Д., Фінагєєва В.О.,

при секретарі : Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на майно, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з 2 березня 2007 року вона з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох доньок - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. За час шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Hyundai Getz, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1. Оскільки в добровільному порядку сторони не можуть прийти згоди щодо поділу спільного майна, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за вищевказаною адресою та стягнути в якості компенсації 1/2 частки транспортного засобу з ОСОБА_2 на її користь 71 022,44 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 400,06 грн. та за проведеної автотоварознавчої експертизи у розмірі 4 400 грн.

В свою чергу ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання квартири АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що спірна нерухомість була придбана за його особисті кошти, які були отримані від продажу успадкованої квартири АДРЕСА_2 у м. Луцьку Волинської області та в результаті укладення договору позики з ОСОБА_6 У зв'язку з цим позивач за зустрічним позовом вважає, що квартира, яка придбана за час шлюбу але за його особисті кошти, не може бути включена до переліку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а відтак не підлягає поділу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2015 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 36 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Hyundai Getz, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, в розмірі 71 022,44 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат та витрат за проведеної автотоварознавчої експертизи. В задоволенні решти вимог зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2, через представника за довіреністю ОСОБА_7, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та про відмову в задоволенні первісного позову.

В апеляційній скарзі представник відповідача за первісним позовом вказує на те, що матеріали справи містять достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири за особисті кошти його довірителя без врахування інтересів сім'ї, однак суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторони, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що право власності зареєстровано за позивачем за зустрічним позовом, оскільки вона була набута ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу під час шлюбу та за кошти подружжя.

Розглядаючи спір у вказаній частині, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Разом з тим, в частині стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому згідно вимог ст. 303 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 2 березня 2007 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох доньок - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 29 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Коцюрбою Г.Г., позивачем за зустрічним позовом було набуто у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до заяви ОСОБА_3, вона як дружина покупця нерухомості, дала згоду своєму чоловікові на придбання вказаної квартири за ціною та умовах, визначених на його власний розсуд.

За правилами ст.ст. 57, 60, 65, 70 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Наполягаючи на своїх вимогах, представник позивач за зустрічним позовом вказав, що спірна квартира є особистою приватною власністю його довірителя, оскільки вона придбана за його особисті кошти, які були отримані від продажу успадкованої квартири та в результаті укладення договору позики з ОСОБА_6, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Так, підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статтями 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.

Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов'язків доказування.

По своїй юридичній природі норми сімейного законодавства, які встановлюють підстави та механізм поділу спільного майна подружжя, припускають існування факту спільної сумісної власності дружини і чоловіка в рівних частках, доки не доказано інше кимось із подружжя.

Отже, в даному випадку обов'язок доказування щодо спростування факту спільної сумісної власності подружжя законом покладається на того з подружжя, хто це заперечує, а перекладання в апеляційній скарзі обов'язку спростувати презумпцію спільності майна на позивача, а не на відповідача за первісним позовом, який його оспорює, не допускається при розгляді даної категорії справ.

Зважаючи на викладене слід дійти висновку про необґрунтованість позиції позивача за зустрічним позовом щодо визнання спільної сумісної квартири його особистою власністю, оскільки зазначеному не надано належних і допустимих доказів, зокрема, що спірна квартира була придбана лише за його особисті кошти, які він отримав від продажу успадкованої квартири та згідно договору позики.

Поруч з цим, порушивши питання щодо походження коштів, які були витрачені на придбання спірної квартири, представник ОСОБА_2 не зміг довести суду, що частина позичених у ОСОБА_6 коштів в розмірі 20 000 дол. США були використані в особистих потребах його довірителя, а укладений договір не стосувався інтересів сім'ї та не створював обов'язки для другого з подружжя з огляду на положення ст. 65 СК України.

Більше того, купівля квартири АДРЕСА_1 вчинялась за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_3, викладеної у вигляді заяви, і справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Коцюрбою Г.Г., що в свою чергу свідчить про правовий режим майна набутого у спільну сумісну власність подружжя.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, по при те, що право власності зареєстровано за відповідачем, а їх частки є рівними.

Таким чином рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: