Ухвала суду № 49462680, 01.09.2015, Богуславський районний суд Київської області

гСправа № 358/1090/13-ц Провадження № 6/358/59/15

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Корбута В.М., за участю секретаря судового засідання Ведмеденко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Богуславського районного управління юстиції Київської області ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України щодо громадянина України ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В:

Старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Богуславського районного управління юстиції Київської області ОСОБА_1 (далі-державний виконавець) звернувся до суду з поданням, в якому просить встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон України гр. ОСОБА_2 до повного погашення нею заборгованості за виконавчим документом.

Подання мотивовано тим, що на виконанні у відділі ДВС Богуславського РУЮ перебуває виконавчий лист № 358/1090/13-ц, виданий 23.08.2013 року Богуславським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський комерційний банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 32897 грн. 36 коп. Виконавче провадження відкрито 16.09.2013 року. Божником не вчинено дій, спрямованих на виконання рішення суду. В результаті вжитих заходів державним виконавцем не можливо встановити місце роботи боржника, його рахунків та майна. Згідно матеріалів виконавчого провадження, заборгованість перед стягувачем боржником станом на 11.08.2015 року не погашена.

Державний виконавець Ульвак О.О. в судове засідання не зявився, але звернувся до суду із заявою в якій просить розглянути подання без його участі, так як всі викладені у поданні факти та прохання він підтверджує та підтримує у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та матеріали подання, суд приходить до наступного.

Згідно розяснень Верховного Суду України від 01.02.2013 року вбачається, що статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З огляду на дану норму Конституції України, слід прийти до висновку, що обмеження особи права вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, є обмеження її конституційного права на свободу пересування, гарантованого державою.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоровя чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути обєктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоровя чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

В силу статті 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Однак, статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України Про виконавче провадження (далі-Закону). Зокрема, державний виконавець зобовязаний вживати заходів примусового виконання рішень, установлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (стаття 11 Закону).

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 31 Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобовязаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

Відповідно до ст.6 Закону державний виконавець зобовязаний використовувати надані

йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець розяснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до п.п.11, 13, ч.2 ст.11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 75 Закону після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобовязує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше пяти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до ст. 90 Закону за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

За наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до ч.1, ст. 40 Закону у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника.

Закон України "Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і вїзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розвязання спорів у цій сфері.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобовязань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобовязань.

Так, п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобовязань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобовязань за рішенням.

Таким чином, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобовязань.

Подання про тимчасове обмеження права особи на виїзд за межі України має містити докази, що підтверджують умисне ухилення боржника від виконання своїх зобовязань або перешкоджання його в цьому, а саме, що боржник був належним чином обізнаний про відкриття відносно нього виконавчого провадження, має можливість виконати рішення суду, однак свідомо не вчиняє дій з його виконання.

Відповідно до положення ч.2 ст.10 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання субєкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобовязання".

Судом встановлено, що після відкриття виконавчого провадження і до дня звернення до суду з даним поданням, тобто за період з 16.09.2013 року по 14.08.2015 рік, державний виконавець з метою виконання судового рішення здійснив наступні дії:

- 16.09.2013 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направив сторонам із супровідним листом простою кореспонденцією, а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як це передбачено ст.31 Закону України "Про виконавче провадження»";

- 16.09.2013 року направив боржнику виклик до відділу ДВС;

- 12.11.2013 року виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; викликав боржника до відділу ДВС;

- 19.10.2013 року отримав відповідь № НОМЕР_1, надіслану 08.10.2013 року до Державної податкової служби України про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установ боржниками юридичними особами та/або фізичними особами підприємцями про те, що платник податків за РНОКПП: НОМЕР_2 на обліку в органах ДПС не перебуває.

- 19.10.2013 року отримав відповідь № НОМЕР_3, надіслану 08.10.2013 року до Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників-фізичних осіб про те, інформація стосовно ОСОБА_2 щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку в ДРФО відсутня.

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 12.11.2013 року № 42504478 та ивтягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 13.11.2013 року № 12704439 вбачається, що 12.11.2013 року постановою державного виконавця було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.

Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, в контексті вищевказаних норм права, державний виконавець повинен був довести факт свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду.

Однак, державний виконавець не надав до матеріалів подання доказів про те, що боржник умисно ухиляється від виконання зобовязання, оскільки не відомо чи отримувала ОСОБА_2 постанову про відкриття виконавчого провадження. Крім того, відсутні відомості про те, що державний виконавець зобовязував боржника вчинити певні дії з метою виконання судового рішення, оскільки останній по невідомим причинам не зявився до відділу ДВС.

Враховуючи вищевказані положення Конституції та норми права, приймаючи до уваги, що до матеріалів подання не надано відомостей про обізнаність боржника про наявність відкритого виконавчого провадження та строки його добровільного виконання, та те, що державним виконавцем вжиті не всі заходи примусового виконання судового рішення, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", суд приходить до висновку про відсутність законних підстав у задоволенні подання в звязку з недоведеністю, оскільки сама по собі наявність у боржника заборгованості та відсутність у нього грошових коштів та рухомого і не рухомого майна, не є свідченням того, що останній ухиляється від виконання боргового зобовязання.

Керуючись ст.33 Конституції України, ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України, ст.ст. 209, 210, 212, 377-1 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволені подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Богуславського районного управління юстиції Київської області ОСОБА_3 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України громадянці України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції протягом пяти днів з дня проголошення ухвали або отримання її копії.

Головуючий: суддя ОСОБА_4