Ухвала суду № 49459544, 31.08.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5881/15 Справа № 186/136/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Янжула С. А. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Глущенко Н.Г.

при секретарі - Видюковій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

29 січня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування позову зазначав, що 28 січня 2012 року, через ОСОБА_4, він надав відповідачу грошову позику у вітчизняній валюті в сумі 60 000 гривень і на підтвердження позики, ОСОБА_2 власноруч написав боргову розписку та було обговорено умови повернення позики, а саме: позика повертається до 28 березня 2012 року з виплатою процентів за користування коштами по 2 000 гривень за кожен місяць користування коштами. В грудні 2013 року, через ОСОБА_4, він звернувся до відповідача з проханням повернути визначеною борговою розпискою грошову суму на його користь у повному розмірі, але відповідач пояснив, що грошей в нього немає, прохав почекати деякий час. Після цього, він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути борг, але той відмовляв йому через відсутність коштів. Відповідач на день звернення з даною заявою до суду позику не повернув, в зв'язку з чим він змушений був звернутися до суду. Питання стосовно стягнення індексу інфляції, неустойки (штрафу, пені), процентів від суми позики та інше буде розглядатися в окремому порядку, після повернення позики. Просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 60 000 гривень та судові витрати по справі.

Заочним рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року ухвалено: позов ОСОБА_3 задовольнити; стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 60 000 гривень та в рахунок повернення судових витрат у справі - 600 гривень, а всього стягти 60 600 гривень.

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 05 травня 2015 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати, та повернути справу до розгляду у той же суд у іншому складі суддів для розгляду у загальному порядку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 28 січня 2012 року дав письмову розписку позивачу ОСОБА_3, в якій зобов'язався виплатити позивачу гроші в сумі 60 000 гривень, з виплатою боргу до 28 березня 2012 року з виплатою 2 000 гривень за кожен місяць користування боргом. Гроші отримав у повному обсязі, розписка написана ним особисто.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що розписок позивача, або інших доказів про отримання ним від відповідача грошових коштів в рахунок повернення суми позики, відповідачем суду не надано.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно вирішено спір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо неповернення суми боргу за договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до розписки від 28 січня 2012 року, написаною власноруч ОСОБА_2 та ним підписаною, останній отримав у борг у ОСОБА_3 гроші в сумі 60 000 гривень та зобов'язався повернути позивачу суму боргу в строк до 28.03.2012 року.

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачу розписку про зобов'язання повернути отримані ним гроші у борг, яка підтверджує виниклі правовідносини сторін за договором позики.

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику.

Судова колегія встановила, що договірні відносини виникли між сторонами 28.01.2012 року, що підтверджено розпискою відповідача, яка надана апеляційному суду в оригіналі представником позивача. Відповідач визнав, що вказана боргова розписка ним була написана власноручно.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що представник позивача віддав йому його розписку про отримання у ОСОБА_3 грошей у борг у зв'язку з тим, що угода не вчинялась і грошей відповідач не отримав, та відповідач її розірвав і тому вважав, що правовідносин між ними з договору позики не існує. Однак, на теперішній час з'ясовано, що ОСОБА_4 його обманув, надавши ксерокопію договору, на що відповідач не звернув увагу, оскільки розписка була написана ручкою чорного кольору. Відповідач не знайомий з позивачем, і його намір у нього позичити гроші через посередника ОСОБА_4 свідчить про те, що умови зазначені в розписці не відповідають дійсним обставинам, а саме щодо отримання відповідачем у позивача грошей у борг та ці обставини підтверджує позивач у позовній заяві, а саме що гроші в борг передавались через посередника ОСОБА_4

Обставини на які посилається відповідач, а саме: безгрошовість вказаної розписки, - не підтверджується належними та допустимими доказами у справі.

Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, якщо відповідач оспорює договір позики, то саме він повинен довести такі обставини (ч. 3 ст. 10 ЦПК України), а не позивач. Крім того, якщо відповідач посилається на безгрошовість договору, то згідно зі ст. 1051 ЦК Українивін має право оспорити договір позики із цих підстав, однак він такого позову не пред'являв.

Відповідно до вимог статті 1051 ЦК України «Оспорювання договору позики» ч.1 - позичальник має право оспорити договір позикина тій підставі, що грошові кошти або речінасправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Таким чином, судова колегія вважає, що відповідачем не доведені обставини на які він посилається щодо безгрошовості договору позики, а тому підстав для відмови у задоволенні позову судова колегія не вбачає.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, не має у відповідності з чинним законодавством повноважень у апеляційного суду повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді Н.Г. Глущенко

З.М. Пономарь