Рішення № 49458826, 28.08.2015, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/9784/13-ц

Провадження № 2/185/10/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2015 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Врони А.О., за участю секретаря Константінової К.Г., за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

23 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив (з урахуванням збільшення позовних вимог від 16 лютого 2015 року) стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 11156991,14 грн., витрати, повязані із наданням правової допомоги. Позов мотивовано тим, що 05 липня 2007 року між ним і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяла у нього грошові кошти в розмірі 380 тис. євро, які зобов'язалась повернути за першою вимогою. 30 серпня 2013 року звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення суми заборгованості, де вказувалась дата повернення суми заборгованості, а саме 09 вересня 2013 року. Вказану вимогу відповідач отримала 10 вересня 2013 року. Оскільки відповідач борг не повернула, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 380 тис. євро, що за офіційним курсом Національного банку України на 13.02.2015 року становило 11 млн. 156 тис. 991 грн. 14коп.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити на підставі доводів позовної заяви.

В судове засідання відповідач не зявилась, на адресу реєстрації її місця проживання судом неодноразово були направлені судові повістки про виклик в судове засідання. Згідно заяви від 04.03.2015 року та заперечень проти позову відповідач просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що розписка є підробкою, вона ніколи не позичала у ОСОБА_1 380 000 євро, надана ОСОБА_1 розписка не містить всіх істотних умов договору позики, не вказано місце її складання, розписка не містить грошовий еквівалент суми позики у національній валюті, до розписки не додано акту приймання-передачі грошових коштів. Також відповідач вказує, що 05 липня 2007 року знаходилась за межами України, тому не могла позичити у ОСОБА_1 380 000 євро за місцем проживання позивача.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно розписки від 05 липня 2007 року ОСОБА_2 взяла 05 липня 2007 року у борг у ОСОБА_1 380 тис. євро, зобовязалась повернути за першою вимогою.

Позичальник свої зобов'язання не виконала, борг не повернула, про що свідчить наявний у позивача оригінал зазначеної розписки.

Згідно вимоги від 30 серпня 2013 року ОСОБА_1 просив ОСОБА_2 повернути суму боргу в розмірі 380000 тис євро у строк до 09 вересня 2013 року.

У подальшому, 23 вересня 2013 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, що фактично є письмовою вимогою про повернення боргу, яку відповідач отримала у листопаді 2013 року, однак, дотепер кошти не повернула, чого фактично і не заперечувала в судовому засіданні.

Згідно висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09 вересня 2014 року судової технічної експертизи документу, розписка від 05 липня 2007 року виконана одним пишучим вузлом кулькової ручки пастою синього кольору, без використання частин іншого документу, всі рукописні записи в тому числі підпис, наявні в розписці від 05.07.2007 року виконані без попередньої технічної підготовки (обведення на просвіт, перетисненням штрихів рукописних записів та підпису з подальшим обведенням незабарвлених штрихів, копіювання через копіювальний папір), монтаж за допомогою механічного зєднання (зєднання частин різних документів) або компютерної, копіювально-розмножувальної техніки (сканування рукописного тексту та підпису з інших документів та нанесення їх зображення за допомогою принтерів, їх копіювання за допомогою копіювальних апаратів) при виконанні розписки від 05.07.2007 року не застосовувався, досліджувані рукописні записи в розписці від 05.07.2007 року виконані до утворення перегинів аркушу паперу, в розписці від 05.07.2007 року підчистка та травлення не проводились, але рукописні записи «Я, ОСОБА_3 взяла 5 июля 2007г. у ОСОБА_4 деньги в сумме» виконані першочергово, починаючи зі слів «380 тыс. Е /триста восемьдесят тисяч евро/. Обязуюсь вернуть. по первому требованию» були дописані, вказані рукописні записи виконані неодночасно, в розписці від 05.07.2007 року будь-яких незабарвлених вдавлених штрихів, згаслого (невидимого) тексту на лицьовій та зворотній стороні аркушу не виявлено (а.с.170-178).

В судовому засіданні було призначено судову почеркознавчу експертизу для зясування питання чи виконано рукописний текст у розписці від 05 липня 2007 року від імені ОСОБА_2, ОСОБА_2. При призначенні експертизи відповідачу було розяснено вимоги ст.146 ЦПК України, однак відповідач ухилилась від подання експертам необхідних для проведення судової почеркознавчої експертизи матеріалів та документів.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Предметом договору позики у даній справі є іноземна валюта.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом положень ст. 1053 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач вказаним правом не скористалася, укладений договір позики, у встановленому порядку не оспорила.

Згідно із вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на норми ЦК України, відсутні закріплені законодавчо вимоги до форми розписки із обовязковим вказанням місця її складання.

Посилання відповідача на неукладення сторонами договору позики та неотримання нею коштів від позивача спростовується матеріалами справи, оскільки відповідач не спростувала позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Станом на час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів повернення боргу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму боргу за розпискою від 05 липня 2007 року, виходячи із офіційного курсу гривні до іноземної валюти євро станом на дату вирішення справи (100 євро=2405,4176 грн.).

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать також витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст.87 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні (1218 грн. х 0,4= 487,20 грн.).

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

В матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги №28/08-13 від 28 серпня 2013 року, укладений між позивачем та адвокатом, однак матеріали справи не містять документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, позивачем не вказано суму витрат, повязаних із наданням правової допомоги, яку він просить стягнути з відповідача.

Виходячи з вищенаведеного, вимога позивача про стягнення витрат, повязаних із наданням правової допомоги, задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов є таким, що підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 липня 2007 року в розмірі 380000 (триста вісімдесят тисяч) євро, що за курсом Національного Банку України станом на 28 серпня 2015 року складає 9140586 (девять мільйонів сто сорок тисяч пятсот вісімдесят шість) грн. 88 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 3441(три тисячі чотириста сорок одна) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. ОСОБА_3, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення в повному обсязі складено 02 вересня 2015 року.

Суддя А. О. Врона