Рішення № 49435502, 09.10.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2013 р. Справа № 5015/3372/11

Позивач: Управління пенсійного фонду України в м. Бориславі (82300, вул. Чорновола, 2, м. Борислав, Львівська область; ідентифікаційний код 22400800)

до відповідача : ПАТ УКРНАФТА НГВУ БОРИСЛАВНАФТОГАЗ (82300, вул. Карпатська брама, 26, м. Борислав, Львівська область; ідентифікаційний код 00136544)

третя особа: ОСОБА_1 (82300, АДРЕСА_1)

про відшкодування шкоди

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: не зявився;

Третьої особи: не зявився

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Управління пенсійного фонду України в м.Бориславі до ПАТ УКРНАФТА НВГУ БОРИСЛАВНАФТОГАЗ, третя особа ОСОБА_1, про відшкодування 5806,02грн. шкоди.

Ухвалою господарського суду Львівської області № 5015/3372/11 від 20.06.2011 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 16 год. 30 хв. 04.07.2011 року. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду по справі № 5015/3372/11, та в судовому засіданні 04.07.2011р. оголошувалась перерва.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 26.07.2011р. провадження у справі зупинено до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом справи №2а-4473/11/1370 та набрання рішенням законної сили. Провадження у справі поновлено ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 01.11.2011р. з тих причин, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011р. у справі №2а-4473/11/1370 провадження закрито у звязку з підсудністю справи господарському суду.

Ухвалою суду по даній справі від 29.11.2011р. провадження у справі зупинено до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом справи №2а-4473/11/1370 та набрання рішенням законної сили. Провадження у справі поновлено в зв'язку надходженням клопотання про вирішенням Львівським апеляційним адміністративним судом справи №2а-4473/11/1370 та набрання рішенням законної сили.

Ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі від 15.05.2012р. та від 29.11.2012р. провадження у справі зупинено до отримання від слідчих органів інформації про наявність/відсутність в діях посадових осіб Відповідача ознак злочинів. Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 23.09.2013р. провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15год. 15хв. 09.10.2013р. Відповідно до інформації прокурора м.Борислава №10-0602351вих.13 від 02.09.2013р. (вхідний № б/н від 19.09.2013р.), за результатами проведеної перевірки по факту підроблення довідки для нарахування пенсії ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 366 КК України) на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України), яка не скасована.

Протягом розгляду справи представникам Учасників по явці оголошено права і обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обовязки учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Представник Відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

09.10.2013р. в канцелярію господарського суду Львівської області за допомогою факсимільного звязку надійшло клопотання, в якому зазначено, що таке підписане представником ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_2, та факсимільна копія наказу (розпорядження) №1021 від 07.10.2013р. про відпустку ОСОБА_2, а також факсимільна копія довіреності №юр-870/д на ОСОБА_2 З даного приводу суд зазначає наступне. Відповідно до п. 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України №28 від 20.02.2013р. (із змінами в редакції, чинній на час надходження повідомлення), документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних; у разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі. Суд зазначає, що оригіналів матеріалів зазначеного факсимільного повідомлення до суду станом на час розгляду справи не надійшло. Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня довіреність на право представництва ОСОБА_2 Позивача. Подана ж факсимільним звязком копія довіреності, як і інші матеріали факсимільного повідомлення, в силу вимог ст.ст.32-34 ГПК України та п. 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України №28 від 20.02.2013р. (із змінами в редакції, чинній на час надходження повідомлення) не можуть вважатись документами, а відтак носіями доказів обставин, які в них зазначені, чи доказами загалом. Крім того, у факсимільному повідомленні зазначено, що таке відправлено Долинським ГПК, в матеріалах ж справи відсутні доводи чи докази, які б вказували на те, що Долинське ГПК входить до складу юридичної особи Відповідача. Також суд зазначає, що в матеріалах справи наявні довіреності на право представництва Відповідача двома представниками, повідомлення щодо неможливості явки яких відсутні. Крім того, в силу вимог ст.28 ГПК України, Сторона не обмежена однією особою при здійсненні представництва. Також, судом не встановлено будь-яких інших підстав в порядку ст.77 ГПК України до відкладення розгляду справи. Крім того, в силу вимог ч.ч.1. 3 ст.69 ГПК України, в суда відсутні правові підстави до подальшого відкладення розгляду справи. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що відсутні правові підстави до подальшого відкладення розгляду справи.

Третя особа явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі, ухвали про відкладення розгляду справи та ухвала про поновлення провадження у справі вручені Учасникам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що з врахуванням вимог ч.ч.1,3 ст.69 ГПК України, беручи до уваги терміни проходження поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту ст.12 ГПК України вбачається, що господарським судам підвідомчі справи, у яких склад учасників спору відповідає ст.1 цього Кодексу, а правовідносини, у яких виник спір, носять господарський характер.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди. При цьому, публічно-правовий спір між сторонами щодо оскарження фактичних дій УПФУ по встановленню факту порушення пенсійного законодавства (видача недостовірної довідки) відсутній.

Враховуючи викладене, а також те, що суб'єктний склад сторін у даній справі відповідає вимогам ст.1 ГПК України, спірні правовідносини носять ознаки господарських, а позовні вимоги про відшкодування шкоди заявлені за відсутності публічно-правового спору, то даний спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Крім того суд також зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2011р. у справі №2а-4473/11/1370, винесеної за позовом управління пенсійного фонду України у м.Бориславі до ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Бориславнафтогаз», третя особа ОСОБА_1, про відшкодування 5806,02грн., ухвалено провадження у справі закрити та розяснити позивачу, що розгляд даної справи належить до юрисдикції господарського судочинства. Ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2011р. у справі №2а-4473/11/1370 залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2011р. у справі №50108/11/9104.

Судом встановлено, що на підставі довідки про заробіток для обчислення пенсії №382 від 20.08.1994р., виданої керівником Нафтогазовидобувного управлінням «Бориславнафтогаз», протоколом №675 від 23.08.1994р. ОСОБА_1 було обчислено та призначено пенсію.

27.09.2010 року на виконання листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №1451/А-5 від 16.09.2010р., Управлінням Пенсійного фонду України в місті Бориславі проведено перевірку правильності видачі довідки про заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_1

В результаті перевірки виявлено невідповідність сум заробітку зазначеного в довідці від 20.08.1994р. з даними книг по нарахуванню заробітної плати НГВУ «Бориславнафтогаз», підтвердженням чого є складений акт від 27.09.2010р., підписаний та скріплений печатками Сторін.

Наведене підтверджується також довідками Відповідача №24-136 та №24-137 від 29.09.2010р.

Згідно доводів Позивача, за результатом перевірки, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення» Управлінням Пенсійного фонду України в місті Бориславі проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення на підставі виданих Відповідачем довідок №24-136 та №24-137 від 29.09.2010р.

Внаслідок проведеного перерахунку пенсії ОСОБА_1, було встановлено переплату виплачених сум пенсії за період з 01.01.2004р. по 31.10.2010р., підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи протоколи індивідуальних перерахунків від 14.01.2006р., 14.02.2009р. та 14.12.2010р.

Позивачем скеровано Відповідачу претензію з вимогою відшкодування 5806,02грн. зайво виплачено суми пенсії з додатками копій індивідуальних перерахунків. Проте, Відповідач відшкодовувати шкоду відмовився.

Позивач просить стягнути з Відповідача 5806,02грн. шкоди, обґрунтовуючи ч.2 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.1 ст.50 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Суд зазначає, що встановлено, довідка про обчислення заробітку для призначення пенсії №382 від 20.08.1994р., на підставі якої проводилось нарахування пенсії Третій особі, підписана керівником Нафтогазовидобувного управлінням «Бориславнафтогаз». У графі: «гол.бухгалтер:» відсутній підпис.

Підпис головного бухгалтера на довідці про обчислення заробітку для призначення пенсії станом на час видачі довідки (20.08.1994р.) був обовязковим відповідно діючого станом на час видання довідки «Порядку подання та оформлення документів на призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення"», затвердженого п.3 Наказу Міністерства соціального забезпечення України №15 від 04.03.1992р. та викладений у додатку №4 до Наказу.

Крім цього, відповідно до чинного на момент видачі довідки «Порядку подання та оформлення документів на призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення"», затвердженого п.3 Наказу Міністерства соціального забезпечення України №15 від 04.03.1992р., довідка №382 від 20.08.1994р. підлягала обовязковій перевірці працівниками управління ПФУ (Позивача), які приймали документи і вирішували питання про призначення пенсії.

Також суд зазначає, що частиною 1 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній станом на 20.08.1994р., відділи соціального забезпечення мали право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що на Позивача було покладено контрольні функції за дотриманням діючого законодавства при призначенні пенсії та щодо перевірки документів, наданих заявником, на відповідність відомостей викладених в цих документах законам і підзаконним актам, на підставі яких оформляється пенсія, оскільки недотримання Позивачем «Порядку подання та оформлення документів на призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення"», затвердженого п.3 Наказу Міністерства соціального забезпечення України №15 від 04.03.1992р. свідчить про відсутність вини Відповідача у заподіянні шкодиу розмірі, який зазначено Позивачем.

При цьому суд зауважує, що довідка Відповідача №382 від 20.08.1994р. була безадресною, довільної форми, містила дані про період роботи і посаду працівника та відношення цієї посади до середнього медичного персоналу, що підлягало належній перевірці працівникам позивача.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного Кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У ст. 1166 Цивільного кодексу України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювача шкоди; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином.

Причинний звязок існує там, де є тимчасова послідовність явищ; причина завжди передує результату.

Субєктивною підставою деліктної відповідальності є вина, тобто психічне ставлення осудної особи до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків. Вина може проявлятися у формі умислу та необережності.

Враховуючи вищенаведене, Позивач не довів наявності вини у діях Відповідача, а тому правові підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2008р. у справі №2/148.

Позивачем також не доведено наявність повного складу правопорушення, а саме: мала місце протиправна поведінка і працівників Управління ПФУ з приводу неналежної перевірки довідки, що не відповідала вимогам законодавства; не доведено причинний звязок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, оскільки за належної перевірки документів для призначення пенсії шкода могла б бути не заподіяна, шкода заподіяна не тільки внаслідок невірно зазначених даних у довідці, але і внаслідок неналежної оцінки документів для призначення пенсії; вина безпосередньо Відповідача не доведена, як і не доведена в судовому порядку вина працівника Відповідача (керівника, що підписав довідку) ОСОБА_3 (за даним фактом 19.10.2012р. прокурором міста Борислава винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи).

Відсутність хоча б одного з елементів, що становлять склад цивільного правопорушення, не дає підстав для покладення відповідальності за заподіяну шкоду.

Крім цього суд зазначає, що відповідно ч.1 ст.50 Закону України загальнообовязкове державне пенсійне страхування, на яку також посилається Позивач в обґрунтування заявлених вимог, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно ч.2 ст. 50 Закону України Загальнообовязкове державне пенсійне страхування, відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, вказана стаття зазначає, що суми пенсій надміру сплачені можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування здійснюються з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що статтею 50 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» не передбачено можливості стягувати з страхувальника сум надмірно виплачених пенсій.

Крім того, щодо розміру збитків суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, що діяла станом на час видання довідки №382 від 20.08.1994р.), середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі; середньомісячний заробіток за 24 календарних місяці і за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми заробітку за 24 календарних місяці роботи підряд (перед зверненням за пенсією) чи 60 календарних місяців роботи підряд (протягом всієї трудової діяльності) відповідно на 24 чи 60; при цьому за бажанням того, хто звернувся за пенсією, місяці з неповним числом робочих днів у зв'язку з їх влаштуванням на роботу або звільненням враховуються як повні календарні місяці роботи.

Згідно ч.1 ст.66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, що діяла станом на час видання довідки №382 від 20.08.1994р.), у заробіток для обчислення пенсій включається всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески.

Відповідно ж до ч.1 ст.66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, що діяла станом на час проведення перерахунку Позивачем пенсії), до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що дані довідки від 29.09.2010р. №24-137 не можуть порівнюватися з даними, зазначеними в довідці про заробіток для обчислення пенсії №382 від 20.08.1994р. у відповідності до вимог діючого на цей момент законодавства.

Відтак, Позивачем не доведено в установлений законом спосіб, що розмір збитків становить саме 5806,02грн., - суму, заявлену Позивачем до стягнення.

При цьому суд зазначає, що відповідно до доводів Позивача, підтвердженням невідповідності сум заробітку ОСОБА_1 є акт від 27.09.2010р., довідки Відповідача №24-136 та №24-137 від 29.09.2010р., проте, протоколи перерахунків, якими Позивач обґрунтовує розмір завданих збитків, датовані як 14.01.2006 роком, так і 14.02.2009 роком. Відтак, документи, на підставі яких Позивач, згідно його ж доводів здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 та на підставі чого обраховує розмір збитків, датовані до моменту отримання ним же вихідних даних. Відтак, Позивачем не доведено і підставу визначення саме 5806,02грн. розміру збитків.

Також, щодо процедури визначення розміру збитків суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 «Положення про Пенсійний фонд України» від 01.03.2001р., затвердженого Указом Президента України, саме Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що призначає пенсії.

Пунктом 3 Постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів та призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005р. №22-1, заява про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання (реєстрації).

Проте, в порушення зазначених вимог законодавства, Позивачем здійснено перерахунок самостійно, а не за заявою ОСОБА_1; при цьому, подані Позивачем протоколи від 14.01.2006р., 14.02.2009р., якими Позивач підтверджує розмір шкоди (збитків) датовані до листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №1451/А-1 від 16.09.2010р., на підставі якого, згідно доводів Позивача, ним здійснювалась перевірка правильності видачі довідки.

Щодо зазначення Відповідачем у відзиві про те, що Позивачем виставлено переплату виплачених сум з 2004 року, а ст.257 ЦК України встановлено позовну давність у 3 роки суд зазначає наступне.

Період, за який здійснено перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 не є часом, коли особа дізналась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте, з врахуванням наведеного суд зазначає, що Відповідачем у відзиві лише констатовано про порушення Позивачем строку позовної давності, проте, заяви про застосування строку позовної давності не подано.

Згідно ж ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі недоведеність Позивачем повного складу правопорушення, в тому числі вини безпосередньо та виключно Відповідача; не доведення Позивачем в установлений законом спосіб розміру збитків, які він просить стягнути з Відповідача; необгрунтування Позивачем правових підстав до стягнення з Відповідача збитків, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та необхідність відмови у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

09.10.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.10.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.