Ухвала суду № 49433689, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"20" серпня 2015 р. м. Київ К/800/47694/13

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Олексієнка М.М., Стародуба О.П., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом Державного підприємства «Антрацит» (далі - ДП «Антрацит») до управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області (далі - УПФ) про скасування вимоги за касаційною скаргою представника УПФ на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року представник ДП «Антрацит» звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив скасувати вимогу УПФ від 04 квітня 2013 року № Ю-574 про сплату недоїмки та штрафу.

Посилався на те, що відповідачем неправомірно зараховано сплачені суми єдиного внеску в рахунок погашення недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення, під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Донецький апеляційний адміністративний суд рішенням від 05 вересня 2013 року зазначену постанову окружного скасував і ухвалив нову про задоволення позову. Скасовано вимогу УПФ від 04 квітня 2013 року № Ю-574.

У касаційній скарзі представник УПФ, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Зазначає що, строк виконання зобов'язань із сплати страхових внесків настав у позивача після 28.01.2013 року, отже дія мораторію на виконання зазначених зобов'язань не розповсюджується.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 09 січня 2013 року ухвалою Господарського суду Луганської області по справі № 913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Антрацит», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

4 квітня 2013 року УПФ сформовано вимогу № Ю-574 про сплату боргу у розмірі 585 426,97 грн., який складається з недоїмки по страхових внесках - 585 421,12 грн., штрафу - 5,85 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання зобов'язань по сплаті єдиного внеску виник у позивача після введення мораторію, тому відповідач правомірно виніс оскаржувану вимогу.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що сплата позивачем зобов'язань з єдиного внеску за період після порушення справи про банкрутство, доводить відсутність недоїмки, яка визначена спірною вимогою і як наслідок цього безпідставність її винесення.

Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає вимогам закону та не ґрунтується на зібраних доказах.

Особливості правового регулювання спірних відносин встановлені Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон № 2343-ХІІ).

Відповідно до статей 1, 12 цього Закону (в редакції Закону України від 22.09.2011 року № 3795-VI) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Аналогічне за змістом визначення міститься і у новій редакції Закону № 2343-ХІІ, а саме в частинах першій та третій статті 19.

Вирішуючи спір та скасовуючи оскаржувану вимогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до оскаржуваної вимоги могла увійти недоїмка за наслідками грудня 2012 року, січня та лютого 2013 року (за період з 10 січня по 1 квітня 2013 року), яка сплачена позивачем повністю станом на 01 квітня 2013 року (момент формування недоїмки), що підтверджується відомостями облікової картки платника внесків, актом звірки між сторонами у якому наведені всі платіжні доручення із зазначенням їх дат, номерів та сум сплати. Повна сплата позивачем зобов'язань з єдиного внеску за період після порушення справи про банкрутство, доводить відсутність недоїмки яка визначена спірною вимогою.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність недоїмки з поточної заборгованості обумовлює протиправність винесення спірної вимоги.

Проте судом не взято до уваги доводи позивача про те, що суми спрямовані позивачем на сплату єдиного внеску були зараховані УПФ на погашення боргу зі штрафних санкцій та пені.

У даній справі спір фактично зводиться до встановлення правомірності або протиправності дій відповідача щодо зарахування поточних внесків позивача на погашення заборгованості зі фінансових санкцій за минулі періоди. У разі встановлення факту протиправності таких дій, оскаржувана вимога не може вважатись правомірною, оскільки включає в себе суму таких поточних внесків. Особливістю спору є те, що по відношенню до окремих із зобов'язань позивача встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Оскільки під час дії мораторію виключається можливість виконання зобов'язань, на які він поширюється, визначальним для правильного вирішення цієї справи вбачається розмежування зобов'язань позивача перед пенсійним органом відповідно до строків їх виконання.

Необхідність такого розмежування обумовлена доводами позивача про те, що УПФ самовільно здійснювало у 2013 році погашення заборгованості ДП «Антрацит» на яку поширюється дія мораторію.

За правилом частини шостої статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

За таких обставин зобов'язання, строк виконання яких настав на 09.01.2013 року можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство в порядку господарського судочинства (конкурсні зобов'язання). Їх погашення або включення до вимоги пенсійного органу є протиправним.

Судами не досліджувались строки виконання зобов'язань зі сплати боргу зі штрафних санкцій та пені, на які були спрямовані відповідачем кошти позивача. Від визначення строків виконання зобов'язань залежить поширюється дія мораторію на такі зобов'язання чи ні, від цього залежить правомірність самостійного зарахування відповідачем сум спрямованих позивачем на сплату єдиного внеску в рахунок погашення боргу зі штрафних санкцій та пені, оскільки не можуть вважатись правомірними дії УПФ щодо самостійного погашення тієї частини заборгованості, на яку розповсюджується дія мораторію.

Оскільки неправильне застосування норм процесуального права у справі допущено судами обох інстанцій, то справа відповідно до статті 227 КАС України направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді врахувати вищевикладене, належним чином перевірити доводи осіб, які беруть участь у справі, та на підставі зібраних і досліджених доказів вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області задовольнити частково, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: М.М. Олексієнко

О.П. Стародуб

І.В. Штульман