Ухвала суду № 49432712, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року м. Київ К/800/33303/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014

у справі № 813/9222/13-а

за позовом Науково-виробничого підприємства „Техноцентр" Франківської

районної асоціації інвалідів м. Львова

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Наукове-виробниче підприємство „Техноцентр" Франківської районної асоціації інвалідів м. Львова звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000122240 від 11.09.2013.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2014 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000122240 від 11.09.2013.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ПП „Тронекс" за червень 2012 року, ТОВ „Конді 50" за період з 25.06.2012 по 31.03.2013, ПП „Капітал-плюс" за серпень-жовтень 2010 року, ПП „Ардея-Тех" за січень-вересень 2011 року та складено акт № 160/22-40/30539214 від 28.08.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000122240 від 28.08.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 481119, 97 грн.: основний платіж 336278, 90 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 144841, 07 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", ст. 185, п. 187.1 ст. 187, ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість по операціях з позивачем на суму 26383 грн. та завищено розмір податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 362661, 90 грн. по взаєморозрахунках з ПП „Ардея-Тех", ПП „Тронекс", ПП „Капітал Плюс", ТОВ „Конді 50".

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій підтверджується наявними у справі доказами та первинними бухгалтерськими документами.

Вказані документи відповідають вимогами Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Оплата вартості товару, послуг здійснювалась у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість.

Враховуючі встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини реальності господарських операцій позивача з контрагентами, колегія суддів вважає правомірним формування підприємством за їх наслідками валових витрат та податкового кредиту.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підставі всіх цих документів, що підтверджують придбання товарів та послуг у вищевказаних суб'єктів господарювання, формувався позивачем податковий кредит, копії первинних документів під час перевірки в повному обсязі надавалися відповідачу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 у справі № 813/9222/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 у справі № 813/9222/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович М.В. Сірош