Ухвала суду № 49428534, 19.08.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 р.Справа № 820/4048/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бартош Н.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 820/4048/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України треті особи Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 03.04.2015 року №284-15 та зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову позивачу визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, громадянин Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1, восени 2011 року прибув до України на навчання у Харківський національний університет радіоелектроніки.

Позивач 30.10.2014 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись п.2 ст. 2, ст.ст. 5, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на виконання наказу МВС України від 07.09.2011 року № 649 вказану заяву прийнято до розгляду (наказ № 241 від 30.10.2014 р.).

Працівником ГУ ДМСУ у Харківській області 06.11.2014 року з позивачем проведена співбесіда, що підтверджується протоколом співбесіди (а.с. 60-61).

ГУ ДМСУ у Харківській області 19.11.2014 року прийнято висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1.

Начальником ГУ ДМС України 19.11.2014 року винесено Наказ № 259 про оформлення документів, для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирії ОСОБА_1.

Як слідує з матеріалів особової справи позивача № 2014КН 0067, він є громадянином Сирії, восени 2011 року приїхав в Україну на навчання у Харківський національний університет радіоелектроніки, де закінчив підготовчий факультет. У вересні 2012 мав намір поступати на перший курс університету, але йому повідомили, що для цього його паспорт повинен бути дійсний що найменше рік (його паспорт закінчувався 02.07.2013р.). Позивач віддав свій паспорт на продовження у посольство Сирії в Києві, однак через ескалацію конфлікту в Сирії йому не продовжили строк дії паспорта, а реєстрація в Україні тим часом скінчилась. Крім того, через розширення військових дій в Сирії, він втратив можливість оплачувати навчання. Також зазначив, що в Сирії стало дуже небезпечно та страшно жити, через громадянську війну та ситуацію загальнопоширеного насильства, він не можу повернутись до Сирії.

У Сирії відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та населені пункти, використовується заборонене озброєння, а також страти без суду, насильницькі зникнення і застосовуються тортури, хімічна зброя.

Місто в якому жив позивач, Дейр-ез-Зор, зазнало значних руйнувань. Він не може повертатись до Сирії через те, що там може бути вбитим внаслідок війни. Також зазначив, у випадку якщо він повернуся на Батьківщину, то буде рекрутованим до лав армії, і буде змушений вбивати своїх співгромадян, що суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам, у тому випадку якщо він відмовиться стріляти його можуть вбити як дезертира.

Працівником ГУ ДМСУ у Харківській області 29.12.2014 р. з позивачем проведена співбесіда, що підтверджується протоколом співбесіди (а.с. 64-66).

З дослідженого протоколу співбесіди вбачається, що позивач не належить до певних політичних, військових чи релігійних органзацій партій в країні походження Сирії.

Начальником ГУ ДМС України 20.02.2015 року складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1, в якому зазначено, що у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також ст. 1 Женевської Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу 1967 року, враховуючи той факт, що не встановлено обґрунтованих побоювань, які змусили прибути та залишитись в Україні внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", вважає за доцільне відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1.

Державною міграційною службою України 03.04.2015 року прийнято рішення № 284-15, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Начальником ГУ ДМС України в Харківській області 15.04.2015 року складено повідомлення № 23, в якому повідомлялось позивачу про те, що йому відмовлено у визнанні біженцем або, особою, яка потребує додаткового захисту.

При винесенні спірного рішення Державна міграційна служба України виходила з того, що за результатами оцінки матеріалів справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина, не встановлено фактів про можливості, у разі повернення на батьківщину, застосування щодо вказаного громадянина смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Не погодившись з вищевказаним рішенням Державної міграційної служби України позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, рішення Державної міграційної служби України, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до абзацу другого ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За приписами частин першої і п'ятої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (в редакції Закону від 08.07.2011 р. № 3671-VI) особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 164 зазначеного міжнародно-правового акта передбачено, що особи, які змушені залишити країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, зазвичай не розглядаються як біженці в розумінні Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.

У країнах, де військова служба є обов'язковою, факт ухилення від цього обов'язку або непокора, як правило, визнаються порушенням, за яке законом передбачена відповідальність. Що стосується дезертирства, то воно завжди і в усіх країнах - обов'язковою або ні є військова служба - розглядається як злочин. Покарання залежить від країни і зазвичай його застосування не розглядається як форма переслідування. Побоювання переслідування або покарання за дезертирство чи ухилення від призову самі по собі не є обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань (пункт 167 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців).

Як вбачається з протоколів співбесід позивач не навів жодного факту дискримінації, погроз та переслідувань за релігійною чи політичною ознакою. Він ніколи не перебував членом політичної, релігійної, військової або громадської організації, не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства. У країні походження позивач отримав національний паспорт, здобув освіту, мав можливість працювати. Сирію покинув легально, в той час, коли військовий конфлікт вже тривав, має можливість повернутися на батьківщину. Рідні позивача живуть у безпечному районі Сирії (м. Камишли).

У заяві ОСОБА_1 просить визнати його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що він боїться, що його вб'ють бойовики Дааш або представники Вільної Сирійської армії, його можуть вважати представником будь - якої із сторін та вбити за це. Також зазначив, що він військовозобов'язаний і в разі його повернення до Сирії його призовуть до армії.

ДМС України, ГУ ДМС України в Харківській області здійснено аналіз матеріалів по країні походження та оцінку вірогідності інформації, наданої заявником.

На підставі аналізу інформації, викладеної в заяві встановлено наступне.

Заявник визначив себе громадянином Сирії, проживав у м. Дейр-ез-Зор. Вказане твердження вважається достовірним, оскільки у ході співбесіди заявник виявив певне знання географічного розміщення країни, природних особливостей своєї батьківщини, зокрема зазначеного регіону.

На співбесіді заявник зазначив, що ніколи не перебував у складі жодної політичної, громадської чи будь-якої іншої організації, свого ставлення до уряду ніколи не висловлював і не демонстрував, погроз не отримував. Дійсною причиною виїзду з Сирії визначив: "я не могу вернутся в Сирию, потому что меня сразу заберут в армию, я в войне не хочу участвовать".

Заявник не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні в ході співбесід.

ДС України, ГУ ДМС України в Харківській області, оцінивши очевидність обґрунтованості побоювань, прийшли висновку, що твердження заявника щодо існування загрози його життю на батьківщині не є обґрунтованими. Аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації по країні походження, індивідуальних обставин і досвіду заявника, а також досвіду осіб, що знаходяться в подібному положенні в країні походження свідчить, що не існує розумної можливості того, що саме заявникові буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.

Можливості переслідування у разі повернення заявником на батьківщину судовим розглядом не встановлено.

За час перебування заявника в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не виникло.

Заявник перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. При цьому відсутні підстави вважати, що заявник не може повернутися до Сирії через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок загального насилля чи подій, що серйозно порушують громадський порядок. Критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року заявник не відповідає, міжнародного захисту не потребує.

Надана заявником інформація не дає підстав кваліфікувати його як особу, яка потребує додаткового захисту. Підстави для отримання заявником додаткового захисту в Україні відсутні.

Заявник не тікав від небезпеки, територію Сирії залишив за власним бажанням в зв'язку з навчанням та пошуках кращих умов життя. Він не виявив побоювань за жодною з конвенційних ознак. Можливість переслідування заявника на території країни громадянської належності за будь-якою ознакою відсутня.

ДМС України відповідно до вимог ст.ст. З, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. З Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижуючих гідність, видів поводження та покарання 1984 року, ст. 28 Конституції України, не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. За час перебування заявника в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не виникло.

Колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції, що за результатами перевірки заявника, відповідачем встановлено, що заява ОСОБА_1 не є обґрунтованою, оскільки у заявника відсутні умови, зазначені у п.п. 1, п.п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а надана позивачем інформація, не дає підстав кваліфікувати його як особу, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, дав належну оцінку зазначеному позивачем та навів відповідне обґрунтування. Оцінюючи пояснення позивача зазначені в позові, суд вважає такими, що не містять ознаки реальності побоювання бути переслідуваним чи вбитим у своїй країні .

На основі всебічного дослідження і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом і особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Колегія суддів зазначає, що позивач користується захистом країни свого походження, яку він залишив не через побоювання за своє життя та задля отримання міжнародного захисту, а в пошуках країни, кращої для життя.

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що аналіз матеріалів особової справи і поведінки позивача у їх сукупності не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів зазначає, що прийняте рішення Державної міграційної служби України № 284-15 від 03.04.2015 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не позбавляє його права залишатися на території України, якщо він має інші законні для цього підстави.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 820/4048/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бартош Н.С.Судді Дюкарєва С.В. Мельнікова Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 25.08.2015 р.