Постанова № 49428397, 26.08.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 р. Справа № 818/1362/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Водолажської Н.С. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.06.2015р. по справі № 818/1362/15

за позовом ОСОБА_1

до Сумського обласного військового комісаріату , Військової частини А 1476

про стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського обласного військового комісаріату, Військової частини А 1476, в якому просив суд стягнути з Сумського обласного військового комісаріату грошову компенсацію за не отримане харчування у розмірі 5409,34 грн. за період з 10.04.2014 року по 12.03.2015 року та за не отримане речове майно у розмірі 5623,60 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року частково задоволено позов.

Стягнуто з Сумського обласного військового комісаріату (40030, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 30) на користь ОСОБА_1 (40031, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) грошову компенсацію за не отримане харчування у розмірі 5409,34 грн. за період з 10.04.2014 року по 12.03.2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтувуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, що привело до невірного вирішення справи.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 10.04.2014 року №17 Сумського об'єднаного міського військового комісару матрос ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації та призначений на посаду "діловода мобілізаційного відділення". З 10.04.2014 року ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 530 грн. на місяць та надбавкою за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (а.с.6).

Однак, позивача не було включено до списків на продовольче та речове забезпечення військової частини А1476, в результаті чого він не був забезпечений їжею шляхом надання послуг з харчування суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів з Міністерством оборони України.

Відмовляючи в задоволенні позову, в частині стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 5623,60 грн., суд першої інстанції виходив з того, що Положенням "Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444 не передбачений обов'язок виплачувати грошову компенсацію особам, які звільнені у запас.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Дія частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не розповсюджується на осіб звільнених з військової служби.

З приводу доводів апеляційної скарги про неврахування судом постанови Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 р. № 1444, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із п.27 згаданої вище постанови, звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи.

Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

Виходячи із аналізу викладених вище норм, колегія суддів дійшла до висновку, що норми постанови суперечать положенням Закону N 2011-XII, оскільки законом не передбачено такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та за правилами прерогативи нормативних актів Закон має вищу юридичну силу, аніж постанова Кабінету Міністрів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, з наведених у ній підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.

Проте, під час апеляційного провадження, колегією суддів встановлено порушення, допущені судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за не отримане харчування, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за не отримане харчування.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, вказаною нормою Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.

29.03.2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації", затверджено нові норми харчування військовослужбовців, однак положення вказаної постанови також не передбачають права військовослужбовців на компенсацію за не отримане продовольче забезпечення.

Відповідно до пункту 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час від 09.12.2002 року N402 у Збройних Силах України, на який послався суд першої інстанції, забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.

Отже, Положенням про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час від 09.12.2002 року N402 передбачено право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення виключно військовослужбовцям.

Як вбачається з копії витягу з наказу військового комісаріату Сумського об'єднаного міського військового комісаріату від 12.03.2015 №42, ОСОБА_1 звільнений в запас 04.03.2015 року (а.с.48).

З адміністративним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 21.04.2015 року, що підтверджується відбитком штампу Сумського окружного адміністративного суду (а.с.3-5).

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що на час звернення до суду щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення позивач був звільнений з військової служби, тобто не мав статусу військовослужбовця.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 з позовом до суду щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, як Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так і постанова Кабінету Міністрів України №426 не передбачали такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час від 09.12.2002 N402 не підлягає застосуванню, оскільки стосується тільки військовослужбовців, а не осіб, звільнених з військової служби, та норми цього Положення (п.2.3) не узгоджується з приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Враховуючи вище зазначене, на момент звернення позивача до суду (21.04.2015 року) щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, останній вже не мав статусу військовослужбовця, призваного у зв'язку з мобілізацією, оскільки був звільнений 04.03.2015 року, а тому не має підстав стягнення грошової компенсації за не отримане харчування в сумі 5409,34 грн.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31 березня 2015 року у справі №21-79а15, в якій Верховним Судом України було висловлено позицію, що відсутність у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідного права військовослужбовців є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації.

Згідно з ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за не отримане харчування у розмірі 5409,34 грн. за період з 10.04.2014 року по 12.03.2015 року також є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови в частині задоволення позовних вимог були порушені норми чинного матеріального права, і як наслідок постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову з прийняттям в цій частині нової постанови, про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанова Сумського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року по справі №818/1362/15, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, 200, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року по справі №818/1362/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 року по справі №818/1362/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Бенедик А.П. Повний текст постанови виготовлений 31.08.2015 р.