ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
____________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" серпня 2015 р. Справа № 909/401/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Марко Р.І.
Желік М.Б.
при секретарі Зошій М.Р.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКА МАРКА", м. Івано-Франківськ, №25/06-01 від 25.06.2015 року,
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2015р.
у справі № 909/401/15
за позовом: Застпника прокурора в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька Марка", м. Івано-Франківськ,
про: стягнення суми 361681,81грн
За участю представників сторін:
від прокуратури: Яворський Я.Т. -прокурор;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В :
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2015р. у справі №909/401/15 (суддя Максимів Т.В.) позов заступника прокурора в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКА МАРКА" про стягнення суми 361681,81грн.- задоволено частково.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2015р. у справі №909/401/15, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька Марка", м. Івано-Франківськ - подав апеляційну скаргу.
Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було безпідставно не затверджено мирову угоду сторін, чим порушено їх процесуальні права.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2015 р. у справі № 909/401/15 - в частині, просить позов задовольнити частково, а саме стягнути з ТОВ «Галицька Марка» на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради- 190392,54 грн. заборгованості по сплаті пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Івано- Франківськ, а в решті вимог - відмовити.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2015р. справу № 909/401/15 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..
Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Желіка М.Б., внесено зміни у склад судової колегії по справі № 909/401/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Мирутенко О.Л..
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 р., поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 04.08.2015 р..
Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 року, у зв'язку із зайнятістю судді Мирутенка О.Л. у складі іншої судової колегіі, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 909/401/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Данко Л.С..
Ухвалою суду від 04.08.2015 року розгляд справи відкладався з підстав, наведених у ній.
Розпорядження в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року, у зв'язку із зайнятістю судді Данко Л.С. у складі іншої судової колегіі, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 909/401/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Желік М.Б..
Прокурору роз'яснено його права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.
Прокурор в судове засідання з'явився, проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання 25.08.2015 року представник позивача та апелянта повторно не з'явились, причин неявки суду не довели, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:
як правильно встановив суд першої інстанції, 19.06.2012 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю укладено договір №2 про пайову участь замовників будівництва (забудовників) у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Згідно розділу І договору, замовник, що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського призначення №13 (по генплану) в мікрорайоні в межах вулиць Бельведерської-Пилипа Орлика - Короля Данила, в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури мікрорайонів міста Івано-Франківська.
У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. договору, розрахунок розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку 1 до договору. Замовник сплачує пайовий внесок в сумі 235392,54 грн. до прийняття об"єкта в експлуатацію.
11.09.2012 року між сторонами у справі укладено додаткову угоду до спірного договору, згідно п. 2 якої погоджено відстрочення платежу, що підлягає сплаті замовником на підставі договору №2 від 19.06.2012 року, згідно додатка, який є невід'ємною частиною додаткової угоди, але не пізніше 01.01.2013 року.
Однак, скаржник не сплатив пайовий внесок на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури мікрорайонів міста Івано-Франківська у належному розмірі, в апеляційній скарзі цього не заперечував.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов"язок замовника брати участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (ч.2 ст.40 Закону).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 ГК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Під час розгляду справи судом першої інстанції скаржником було частково погашено заборгованість в сумі 30000 грн., що визнано позивачем, у зв'язку із чим суд першої інстанції підставно припинив провадження у цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Відтак, суд першої інстанції підставно задовольнив позовну вимогу в частині різниці - щодо стягнення 190392,54 грн. основного боргу.
Крім того, статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Пунктом 5.1 договору №2 від 19.06.12 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста сторони узгодили, що при простроченні платежу, визначеного пунктом 3.2. договору, замовник сплачує виконкому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню в розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. З урахуванням наведеного, суд підставно стягнув зі скаржника 10532,69 грн. пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
На підставі вказаної норми закону, суд підставно стягнув інфляційні втрати та 3% річних, перевіривши розрахунок та відмовивши у частині помилково нарахованих сум.
Скаржник покликається на те, що суд безпідставно не затвердив мирову угоду, укладену сторонами.
10.06.2015 року в судовому засіданні представник позивача подав заяву вх.№6336/15 про затвердження мирової угоди від 27.05.15.
Стаття 78 ГПК України надає право сторонам у справі в ході судового процесу врегулювати спір у добровільному порядку шляхом укладання мирової угоди. Виходячи зі змісту положень вказаної статті, господарський суд при розгляді мирової угоди зобов'язаний перевірити повноваження представників сторін на вчинення дій щодо її підписання, встановити відповідність умов мирової угоди вимогам чинного законодавства України, фактичним обставинам і матеріалам справи, а також з'ясувати, що мирова угода стосується прав й обов'язків сторін щодо предмета позову і не зачіпає законних прав та інтересів інших осіб.
Відповідно до п.3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11, господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін. Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.
Як вбачається з матеріалів справи, умови мирової угоди не відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи та порушують права сторін. За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у затвердженні мирової угоди.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.
Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2015 р. у справі № 909/401/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Івано-Франківської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКА МАРКА", м. Івано-Франківськ, №25/06-01 від 25.06.2015 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2015 р. у справі № 909/401/15 залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3. Матеріали справи скеровуються до господарського суду Івано-Франківської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 31.08.2015 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
Суддя Марко Р.І.
Суддя Желік М.Б.
Судове рішення № 49427484, Львівський апеляційний господарський суд було прийнято 25.08.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 909/401/15. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: