Рішення № 49420375, 28.08.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" серпня 2015 р. Справа № 906/772/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання :Гребеннікової Н.П.

за участю представників сторін:

від позивача: від позивача: Слепенчук О.В. - дов. від 04.06.2015р., дійсна до 04.06.16р.

від відповідача: Фрегер Г.Й. - дов. б/н від 04.06.2015р.

В засіданні суду 25.08.15року оголошувалась перерва до 14:30 год. 28.08.15р. в порядку статті 77 ГПК України.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Житомирської обласної дирекції (м. Житомир)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс" (с. Наталівка Новоград-Волинського району).

про стягнення 23418,41 грн.

Позивачем НАСК "Оранта" (м. Київ) в особі Житомирської обласної дирекції пред'явлено позов в порядку регресу до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс" (с. Наталівка, Новоград-Волинського р-ну) про стягнення 23418,41 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки відповідач про настання 02.10.2012року ДТП повідомив страховика лише 08.10.2012року.

В обґрунтування правових підстав позову позивач посилається на ст. ст. 993, 1172, 1187, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", а також на п.п. 33.1.4 п.33.1 ст. 33 та абз. "ґ" п.п. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою від 28.05.2015р. господарський суд порушив провадження у справі, вжив заходи по підготовці справи до розгляду, передбачені ст.ст. 64-65 ГПК України.

До початку розгляду справи по суті ( 15.06.15р.) позивач предмет та підстави не змінив, відповідач правом подання зустрічного позову не скористався.

В ході вирішення спору по суті відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву в якому, зокрема, зазначає, що висновок позивача про те, що на відповідача як страхувальника покладено обов'язок невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, не ґрунтується на положеннях п.33.1.4 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відтак і відповідати за даним позовом , відповідач не повинен.

Також вказує, що позивачем не враховано, що правове визначення регресного позову у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не наведено, разом з тим, за приписами ст. 1191 Цивільного кодексу України регресом визнається право зворотньої вимоги до винної особи.

Вважає, що оскільки відповідач не є учасником ДТП, у нього відсутній обов'язок, згідно вищенаведених норм права повідомляти позивача про дорожньо-транспортну пригоду та відповідати за даним позовом, винною у заподіянні майнової шкоди особою є водій транспортного засобу "FORD Cagro" Брачун В.І. (а.с.37-39).

У письмовому запереченні на відзив відповідача позивач зазначає, що Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", як спеціальним нормативно-правовим актом передбачено виключно письмове повідомлення страховика, з яким укладено поліс обов'язкового страхування про настання дорожньо-транспортної пригоди, за вказаних обставин, посилання відповідача на те, що про ДТП страховика було повідомлено по телефону не може братись до уваги.

Вважає, що надані відповідачем накази про відрядження водія Бачуна В.І. та директора СГ ТОВ "Агроресурс", не є належними та допустимими доказами факту, що позбавляє можливості водія або страхувальника надати письмове повідомлення до страховика про настання ДТП (а.с.63).

Відповідач заперечуючи проти доводів позову наголошував, що позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілій стороні не врахував, вимоги ст. 35 спеціального Закону щодо строків подання страховику заяви про страхове відшкодування, які потерпілий пропустив, тому страхувальник не зобов'язаний відшкодовувати страховику безпідставно виплачене останньому страхове відшкодування, що є додатковою підставою для відмови у позові.

Безпідставність позову , як доводив відповідач, випливає також із загальних положень ст. 538 ЦК України про зустрічне виконання зобов'язання , оскільки як страхувальник, був позбавлений можливості виконати обов'язок , передбачений п. п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 спеціального Закону через невиконання позивачем як страховиком обов'язку при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності безоплатно видати страхувальнику бланк повідомлення про ДТП встановленого зразка ( а. с. 70, 72).

Більше того, страхувальник вважає, що реєстрація сервісною службою страховика 02.10.12р. повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду за реєстраційним № 14872 є доказом виконання ним обов'язку письмового надання страховику повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, оскільки бланк повідомлення про ДТП встановленого зразка у встановленому законом порядку не затверджений.

Під час вирішення спору, сторони спору подавали додаткові докази та письмові пояснення по суті спору як на вимогу ухвал суду, так і самостійно. Окрім того, судом в порядку ст. ст. 32 та 38 ГПК України була витребувана з Новоград - Волинського міськрайонного суду адміністративна справа № 0616/5211/12 про притягнення водія СТОВ "Агроресурс" Брачуна В.І. до адміністративної відповідальності .

З врахуванням конкретних обставин цієї справи, спір вирішено у строк більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, однак з дотриманням критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини ( п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі «Макаренко проти України», п. 27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України", ухвала у справі "Малицька - Васовська проти Польщі" (від 5 квітня 2001 року, N 41413/98).

Учасникам судового процесу в засіданні суду 28.08.15року оголошено вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову.

Заслухавши уповноважених представників сторін спору та дослідивши матеріали справи , господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач НАСК "Оранта" (страховик) уклав з відповідачем Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агроресурс" (страхувальник) Поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ №8434123 від 14.09.2012 року, відповідно до якого страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати завдану шкоду життю, здоров'ю та майну третіх осіб, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - транспортним засобом "FORD Cagro" з державним реєстраційним номером АА 9544 НО, власником якого є Страхувальник.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02.10.2012 р. у селі Розкопинці Сокирявського р-ну Чернівецької області за участю двох автомобілів: марки "FORD Cagro" державний номер АА 9544 НО під керуванням Брачуна В.І.., власником якого є відповідач та марки "SCANIA" державний номер АА 0635 МА під керуванням Доманчука О.В., власником якого є ТОВ "НВО Промвпровадження" (потерпілий) було завдано пошкоджень автомобілю Потерпілого, що підтверджується долученим до матеріалів справи страховим актом позивача №ОЦВ-12-16717/1 від 06.02.2013 року та розрахунком суми страхового відшкодування (а.с. 9).

Письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду за № 45 /16717 від 08.10.2012р. подано страхувальником страховику 08.10.2012року , а також повідомлено сервісну службу страховика телефоном 02.10.12р. , реєстраційний номер 14873 ( а.с.10, 97).

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09.11.2012 громадянина Брачука Василя Івановича визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та звільнено від адміністративної відповідальності обмежившись усним зауваженням ( а. с. 14, 93).

Відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження автомобіля "SCANIA" державний номер АА 0635 МА, складеного ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" та протоколу огляду транспортного засобу №167/7 від 30.10.12 р., складеного головним спеціалістом відділу аварійних комісарів ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" Аралкіним В.І., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля "SCANIA" державний номер АА 0635 МА в результаті його пошкодження при ДТП склав 21591,41 грн. (а.с.19-22).

Судом встановлено, що на підставі даного висновку ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" було складено страховий акт №ОЦВ-12-16717/1 від 06.02.2013 р. та розрахунок суми страхового відшкодування (а.с.а.с.9)

На підставі заяви ТОВ "НВО"Промвпровадження" про страхове відшкодування від 31.01.13р. та страхового акта №ОЦВ-12-16717/1 від 06.02.2013 р. позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 21591,41 грн. на користь потерпілого платіжним дорученням №32648 від 11.06.2013 р. (а.с.8, 11).

26 травня 2015 року страховик звернувся з регресним позовом до страхувальника про стягнення 21591,41 грн. виплаченого страхового відшкодування потерпілому на абз. "ґ" п.п. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Страхувальник регресний позов страховика не визнав, посилаючись на відсутність для цього підстав, визначених у абз. "ґ" п.п. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 спеціального Закону, оскільки вимоги п.п. 33.1.4 п.33.1 ст. 33 цього Закону не порушив.

Дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку у відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку позов задовольнити, виходячи з наступного.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода , завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо) ( постанова ВСУ від 06.11.2013року , № в реєстрі 35667389).

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача ( постанова ВСУ від 06.11.2013року , № в реєстрі 35667389).

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм ( постанова ВСУ від 06.11.2013року , № в реєстрі 35667389).

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

В свою чергу, відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 981 ЦК України договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Відповідно до статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний, серед іншого, повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У статті 7 Закону України „Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини першої статті 7).

1 липня 2004 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ( далі - Закон № 1961).

Закон № 1961 є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ( п.2.2 мотивувальної Рішення КСУ від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014р. у справі № 1-6/2014).

Статтею 38 Закону № 1961 передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону ( п.п. "ґ" п.п. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону № 1961).

Оскільки згідно правової позиції Верховного Суду України до страховика , який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі переходить право вимоги саме до страхувальника , а не до водія, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (постанова ВСУ від 25.02.2015року у справі № 910/177/14 , № в реєстрі 42986202), суд у повному обсязі відхиляє заперечення відповідача про те, що він не є суб'єктом відповідальності за регресним позовом.

Відхиляє суд також заперечення відповідача про відсутність правових підстав для задоволення регресного позову на підставі п.п. "ґ" п.п. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону № 1961, який відсилає до п.п. 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону, оскільки неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України ( далі - Закон № 3045-VI) щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов саме до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову ( постанова ВСУ від 12.02.14р. у цивільній справі №6-1цс14, № в реєстрі 37401923).

Окрім того, як дійшов висновку Верховний Суд України, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону № 1961, у редакції чинній з 18 вересня 2011р., внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП ( постанова ВСУ від 12.02.14р. у цивільній справі №6-1цс14, № в реєстрі 37401923).

Відповідно до статті 33 Закону № 1961 в редакції чинній з 18.09.11р. у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний:

- поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси ( п.п. 33.1.3. п.33.1) ;

- невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. ( п.п. 33.1.4. п.33.1).

Судом встановлено, що водій відповідача Брачун В.І. особисто не виконав 02.10.12р. ( дата скоєння ДТП) встановлений п. п. 33.1.3. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 обов'язок поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси.

Зазначений обов'язок 02.10.12р. виконав експедитор відповідача Захарчук В.С. , який повідомив сервісну службу позивача за телефоном, зазначеним на стікері спеціального знака № АВ/8434123, який був наданий страховиком 14.09.2012р. одночасно із полісом № АВ/8434123. ( а.с. 12, 109).

Причини невиконання водієм Брачуном В.І. встановленого п. п. 33.1.3. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 обов'язку відповідач не повідомив.

Судом встановлено, що як водій відповідача Брачун В.І. особисто , так і СТОВ "Агроресурс" як страхувальник, не виконали встановлений п.п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 обов'язок невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди ( в даному спорі у період з 02.10.12р. по 04.10.12р.), письмово надати страховику, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка.

Так, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду за реєстраційним номером 45/16717 відповідачем подано позивачу 08.10.12р. особисто за підписом керівника товариства Бобилевою Н.С. ( а.с. 11).

Судом встановлено, що НАСК "Оранта" використовує власний бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, який, окрім реквізитів повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, містить додатковий реквізит наступного змісту "5. про настання ДТП повідомлено сервісну службу страховика , дата, час, реєстраційний номер".

У повідомленні відповідача про дорожньо-транспортну пригоду від 08.10.12р. за реєстраційним номером 45/16717 зазначено, що про настання ДТП повідомлено сервісну службу страховика 02.10.12р., реєстраційний № 14872. Однак в ході вирішення спору встановлено, що отримана сервісною службою позивача інформація про дорожньо-транспортну пригоду за участю забезпеченого транспортного засобу відповідача зареєстрована 02.10.12року за реєстраційним номером 14873-10/2 ( а.с. 97).

Судом встановлено, що сервісні послуги з прийняття інформації про ДТП та їх передачу позивачу надає ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" ( а. с. 97, 105, 110).

Стосовно доводів відповідача про те, що надана 02.10.12р. телефоном інформація про ДТП сервісній службі позивача є належним та допустимим доказом виконання встановленого п.п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 обов'язку відповідно до статті 207 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Роздруківка отриманого ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" повідомлення від 02.10.12року за реєстраційним номером 14873-10/2 не може вважатись правочином між страховиком та страхувальником в розумінні ч.4 ст. 202 та абз. 2 ч.2 ст. 207 ЦК України, оскільки створюється та ведеться працівниками сервісної служби страховика самостійно, і не фіксує волю сторін договору страхування , яка, до того ж , має виражатись особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Разом з тим, судом вже наголошувалось, що саме відповідач, як страхувальник за приписами статті 989 ЦК України, зобов'язаний, повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Оскільки договір страхування укладено шляхом видачі страховиком страхувальникові поліса № АВ/8434123 від 14.09.2012р. зі строком дії 14.09.13року, форма якої не передбачає такої умови договору як строк повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку, суд виходить із змісту абз. 2 п. 3 ст. 6 ЦК України про те, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки Закон № 1961 є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ( п.2.2 мотивувальної Рішення КСУ від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014р. у справі № 1-6/2014), то строк виконання страхувальником обов'язку повідомити страховика про настання страхового випадку визначається саме за приписами п. п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961, а саме : не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди; в даному спорі - це період з 02.10.12р. по 04.1012.р.

Згідно правових висновків Верховного Суду України у п. п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 строк виконання обов'язку встановлений саме для страхувальника як особи, яка відповідає за шкоду за особу, яка її завдала ( водій) ( постанова ВСУ від 12.02.14р. у цивільній справі №6-1цс14, № в реєстрі 37401923).

Правило другого речення п. п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 про те, що якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально застосовується лише до випадків, коли має збіг в одній особі понять "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Тому при вирішенні цього спору суд не приймає до уваги доводи відповідача , як страхувальника , про поважність причин пропуску встановленого Законом № 1961 строку повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду з підстав перебування керівника Бобилевої Н.С. у відрядженні у м. Новодністровську Чернівецької області, у якому відсутнє представництво НАСК "Оранта" у період з 02.10.12р. по 06.10.12р. Причини неповідомлення страховика водієм страхувальника Брачуном В.І. у строк , встановлений Законом № 1961 , для вирішення цього спору юридичного значення не мають.

Оскільки за приписами п. п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 страхувальник зобов'язаний письмово повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 17.5. ст. 17 Закону № 1961 при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик зобов'язаний безоплатно видати страхувальнику бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка. У разі втрати або використання бланка повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик на підставі письмової заяви страхувальника зобов'язаний безоплатно видати йому новий бланк такого повідомлення.

Відповідно до ч. 1. ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

В ході вирішення спору відповідач заперечував факт виконання позивачем встановленого п. 17.5. ст. 17 Закону № 1961 обов'язку щодо видачі йому бланку повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка при укладенні договору страхування шляхом видачі страховиком страхувальникові поліса № АВ/8434123 від 14.09.2012р. зі строком дії 14.09.13року. Доводив, що саме ці обставини перешкодили виконати встановлений п. п. 33.1.4. п.33.1 ст. 33 Закону № 1961 обов'язок.

Позивач не зміг довести факт виконання встановленого п. 17.5. ст. 17 Закону № 1961 обов'язку щодо видачі відповідачу бланку повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка. Однак доводив, що бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка є у вільному доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті МТСБУ.

Оцінюючи доводи та заперечення сторін спору в цій частині, суд виходить з наступного.

Право регресної вимоги на підставі п. "ґ" п. п. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону № 1961 виникає у разі , коли мали місце юридичні факти не повідомлення страхувальником страховика не тільки у строки , але і за умов, визначених у підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

У підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 цього Закону визначена обов'язкова для всіх страхувальників умова: письмово повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду повідомленням встановленого МТСБУ зразка .

Про обов'язковість виконання цієї умови у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідачу було достовірно відомо , оскільки зворотний бік поліса містить витяги із Закону № 1961 ( Розпорядження Держфінпослуг від 29.08.2011 № 558 "Про затвердження Зразка типового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Тому відповідач не може керуватись приписами ч. 2 ст. 613 ЦК України про те, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, оскільки судом встановлено, що дійсно бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка є у вільному доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті МТСБУ. Зазначена обставина є загальновідомою, а тому не потребує доказування ( ст. 35 ГПК України).

З врахуванням вищевикладеного, відповідач, як страхувальник, не був позбавлений об'єктивної можливості у м. Новодністровську Чернівецької області у період з 02.10.12р. по 04.10.12р. отримати бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, заповнити останній та надіслати на адресу позивача, оскільки Закон № 1961 не визначає як обов'язкову умову подання повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка безпосередньо за місцем знаходження представництва страховика.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1961 суб'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є , зокрема, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ).

Одним із завдань Моторного бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом № 1961; у разі заподіяння шкоди особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього закону, Моторне бюро відшкодовує її за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39, підпункт „г" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961).

Отже, у встановлених Законом № 1961 випадках Моторне бюро виступає гарантом відшкодування шкоди потерпілим від дорожньо-транспортних пригод за рахунок коштів відповідних фондів.( п.2.2 мотивувальної Рішення КСУ від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014р. у справі № 1-6/2014).

Моторне (транспортне) страхове бюро України , як встановлено судом на офіційному сайті останнього, є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», законодавства України та свого Статуту.

На підставі вищевикладеного, суд встановив, що на діяльність МТСБУ не поширюються приписи Указу Президента України " Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" № 493/92 від 03.10.1992 року , а тому відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка для страхувальників не є обов'язковим, оскільки не має сили нормативно - правого акту.

Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами право на регресний позов на підставі ст. 33 ГПК України, яке не спростоване доказами та доводами відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс" (11742, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Наталівка, вул. Пушкіна, 16а, код ЄДРПОУ 32215839) на користь Публічного акціонерного товариства " Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186):

- 21591,41 грн. страхового відшкодування в порядку регресу;

- 1 827,00 грн. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.09.2015року.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам (простою)