Постанова № 49419140, 31.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 серпня 2015 року (в порядку письмового провадження) № 826/8742/15

за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Пилипчука Віталія Анатолійовича про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії Суддя: Кротюк О.В.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ГУЮ у місті Києві Пилипчика Віталія Анатолійовича (далі - державний реєстратор прав).

В подальшому позивач змінив позовні вимоги, відкликавши їх в частині вимог до Державної реєстраційної служби України, переадресувавши такі вимоги до державного реєстратора прав Пилипчука В.А.. Таким чином позов в частині Державної реєстраційної служби України ухвалою суду залишено без розгляду.

Позивач просить суд визнати неправомірними дії державного реєстратора прав Пилипчука В.А, щодо винесення рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 20561208 від 07 квітня 2015 року, визнати це рішення протиправним і скасувати, зобов'язати зареєструвати право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

В порядку ч.4 ст.122 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 січня 2014 року у справі 756/15357/13ц (2/756/622/14) (далі - Постанова) було визнано недійсним частково договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22.06.204 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Визнано покупцем за вказаним вище договором ОСОБА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Квартира). Згідно відмітки на Постанові вказане судове рішення набрало законної сили 25 січня 2014 року.

Подавши Постанову та інші документи згідно картки прийому заяви № 20433505 для реєстрації права власності на Квартиру, позивач отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 07 квітня 2015 року № 20561208 (далі - оскаржуване рішення).

Оскаржуване рішення мотивоване тим, що заява (документи) на реєстрацію прав на Квартиру, подана (-ні) після реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що без реєстрації права власності він не може скасувати наявні обтяження на Квартиру, окрім того, обставин відчуження квартири немає, оскільки, реєстрація прав обумовлена судовим рішенням.

Позивач не погоджується з вказаними обставинами і рішеннями, оскільки.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (№ 1952-IV від 01.07.2004, далі - Закон) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно частиною 1 статті 2 Закону встановлено, що:

державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Частинами 1-3 статті 3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Поряд з цим, згідно з ч.5 ст. 3 цього закону зазначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

У відповідності до положень п.5 ч.1 ст. 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Як встановлено державним реєстратором прав на нерухоме майно Пилипчиком В.А., згідно відомостей Державного реєстру іпотек наявний запис про іпотеку, щодо заявленого об'єкту нерухомого майна, іпотекодавцем якого виступає відмінна особа від заявника.

У відповідності до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене в сукупності суд дійшов до висновку про те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а отже в позові слід відмовити.

По-перше, як зазначено в Законі, останній спрямований на захист як прав, так і обтяжень.

По-друге, аналіз змісту п.5. ч. 1 ст. 24 Закону та ч.1.ст.2 Закону, слово «відчуження» розуміється не тільки у випадках продажу, а й у тих випадках, коли відбувається зміна власника на тій або іншій підставі, зокрема, внаслідок прийняття відповідного судового рішення.

По-третє, обтяження на Квартиру є таким, що виникло і зареєстровано в календарному аспекті раніше ніж подана заява позивачем, а тому відмова цілком відповідає положенням п.5 ч.1 ст. 24 Закону і, спрямована на виконання завдань встановлених Законом, зокрема, для захисту інтересів іпотекодержателя.

По-четверте, визнання/невизнання (внаслідок реєстрації) прав та обтяжень державною, не спричиняю нівелювання фактів і обставини, встановлених відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Разом з цим, суд вважає, що права та інтереси позивача щодо реєстрації прав на нерухоме майно можуть бути реалізовані виключно за наслідком вирішення, в тому числі і в судовому порядку, питання про зняття обтяження. Відсутність державної реєстрації прав власності на Квартиру не виключає можливість такого способу захисту. Підставою для цього є Постанова, якою встановлені відповідні обставини і факти щодо конкретного нерухомого майна.

Згідно положень ст..3, 10,17 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором. Іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним.

Суд зазначить також, що вирішуючи питання про дійсність чи недійсність договору, прав на майно, судом потрібно було вирішити питання про законність чи незаконність обтяження, оскільки останнє має по суті невід'ємний акцесорний характер до майна, щодо якого вирішується спір. Проте цього зроблено не було за тих або інших обставин. Відтак права позивача на Квартиру не можуть бути зареєстровані до зняття обтяження.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував покликання позивача і довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст..2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Інші доводи і заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати позивача не відшкодовуються.

Керуючись ст.. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст..186 КАС України.

Суддя О.В. Кротюк