Рішення № 49399425, 27.08.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/3504/15-ц

Провадження №2/761/3257/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 серпня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

при секретарі Савенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду із позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі по тексту - відповідач, Концерн РРТ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника генерального директора Концерну РРТ з 01 липня 2010 року, про що свідчить наказ №28\ок від 25 червня 2010 року. На протязі всього терміну роботи позивач виконував покладені на нього функціональні обов'язки, відповідно до посадової інструкції. 02 лютого 2015 року позивачу надійшов лист-повідомлення № 175/2 від 23 січня 2015 року про звільнення його з займаної посади з додатком: копією наказу №1/ок від 22 січня 2015 року. У відповідності з наказом №1/ок від 22 січня 2015 року ОСОБА_1 23.01.2015 року звільнений з посади заступника генерального директора за одноразове грубе порушення обов'язків за п. 1 ст. 41 КЗпП України - видача наказів №№ 440-451 від 29.09.2014 року, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, в наказі зроблено посилання на акт про відмову від надання пояснень від 30.09.2014 року.

Проте, у відповідності до листа № ППО/1-02 від 21 січня 2015 року від Первинної профспілкової організації Концерну РРТ, позивача було запрошено на 26.01.2015 року на 15 годину до кімнати 214 для розгляду повідомлення, яке надійшло від адміністрації Концерну про скорочення посади заступника генерального директора. Тобто, адміністрація Концерну спочатку надіслала повідомлення до Профспілки про скорочення посади позивача, а в подальшому відповідач видав наказ про звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Проте позивач з 30.09.2014 року по 26.11.2014 року та з 03.01.2015 року по теперішній час знаходиться в лікувальних установах, що підтверджується довідкою № 1982/01 від 01.10.2014 року, виданою Олександрівською клінічною лікарнею міста Києва, випискою № 26034 із медичної карти стаціонарного хворого та довідкою № 2 від 19.01.2015 року. В зв'язку із чим звернув увагу суду на те, що наказ 1/ок від 22 січня 2015 року про звільнення позивача з посади заступника генерального директора за одноразове грубе порушення обов'язків п.1 ст. 41 КЗпП України - видача наказів №№ 440-451 від 29.09.2014 року, що не відповідають вимогам чинного законодавства, був виданий в період хвороби позивача, оскільки з 03 січня 2015 року по 23 січня 2015 року включно, знаходився на лікуванні в санаторії ДП «Санаторій «Конча Заспа», що суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Окрім того, зазначав, що навіть якщо припустити, що проступок дійсно був вчинений ОСОБА_1, то цей проступок був виявлений 30.09.2014 року, що підтверджується наказом Концерну РРТ від 30 вересня 2014 року № 444 «Про скасування наказів». Таким чином, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний до 26.11.2014 року, то відповідно до вимог статті 148 КЗпП України захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення можливо було застосувати виключно до 27.12.2014 року. А тому, звільнивши ОСОБА_1 22.01.2015 року за п. 1 ст. 41 КЗпП України, Концерном РРТ застосовано захід дисциплінарного стягнення із значним запізненням, чим порушено вимоги статті 148 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, позивач вважав своє звільнення з посади заступника генерального директора Концерну РРТ незаконним та безпідставним та просив суд скасувати наказ №1/ок від 22 січня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з 23 січня 2015 року з посади заступника генерального директора за одноразове грубе порушення обов'язків за п. 1 ст. 41 КЗпП України - видача наказів №№ 440-451 від 29.09.2014 року, що не відповідають вимогам чинного законодавства, поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з 23 січня 2015 року, стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2015 року до моменту поновлення його на роботі, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за 1 (один) місяць.

Окрім того, позивач надав суду письмові пояснення на заперечення відповідача, в яких, серед іншого, зазначав, що відповідач посилається па документи письмовими доказами в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 Оцінка вказаних доказів судом першої інстанції не надана, а тому відповідач незаконно використовує матеріали кримінального провадження в обґрунтування своїх заперечень. Також, 22 січня 2015 року Печерським районним судом міста Києва прийнято ухвалу, якою відмовлено прокурору в клопотанні про продовження строку дії відсторонення від посади ОСОБА_1

Щодо посилання відповідача на п. 29 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме що до місячного строку, встановленого частиною першою ст. 148 КЗпП України, не зараховується час ведення кримінальної справи, представник позивача зазначав, що вказану норму Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, на яку посилається відповідач, не можна застосовувати в даному випадку, оскільки вказані Типові правила затверджені постановою Державного комітету СРСР № 213 від 20.07.1984 року і суперечать чинному законодавству, а саме частині першій статті 148 КЗпП України, в якій чітко зазначено, що дисциплінарне стягнення може бути застосоване власником не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

У зв'язку із закінченням терміну повноважень судді Саадулаєва А.І., 24.04.2015 року згідно із протоколом автоматичного розподілу справ між суддями, справу передано на розгляд судді Рибаку М.А.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд про його задоволення з підстав, викладених в позовні заяві та письмових поясненнях по справі. Вказували на те, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року, задоволено клопотання старшого прокурора Другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення ОСОБА_2 про відсторонення ОСОБА_1 від посади заступника генерального директора Концерну РРТ до 25 січня 2015 року включно. Таким чином, позивач з 30 вересня 2014 року по 26 листопада 2014 року та з 03.01.2015 року і до 23.01.2015 року включно знаходився в лікувальних установах, що підтверджується наданими довідками, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, листки тимчасової непрацездатності в період лікування позивача в ДП «Санаторій «Конча Заспа» з 03.01.2015 року по 23.01.2015 року не оформлялися в зв'язку з тим, що позивач був відсторонений від посади заступника генерального директора Концерну РРТ до 25 січня 2015 року включно. Тобто, метою оформлення листка тимчасової непрацездатності є отримання матеріальної допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача але в зв'язку з тим, що позивач був відсторонений від посади він не претендував на отримання такої допомоги і відповідно не вважав за необхідне оформляти листок тимчасової непрацездатності за період лікування в ДП «Санаторій «Конча Заспа». При цьому, як зазначено вище, довідка що підтверджує тимчасову непрацездатність позивача в період з 03.01.2015 року по 23.01.2015 року наявна в матеріалах справи. Разом з тим, будь-яких судових рішень, стосовно того, що накази №№ 440-451 від 29.09.2014 року, видані ОСОБА_1, були скасовані та не відповідають вимогам чинного законодавства Відповідач не надав, але вказав, що надав суду наказ № 444 від 30.09.2014 року «Про скасування наказів», але це тільки твердження відповідача. Крім того, станом на 29 вересня 2014 року жодних і сумнівів щодо Ухвали Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а не було і відповідно, жодних висновків і щодо цієї ухвали не існувало, а тому відповідно, жодних підстав для невиконання законної і ухвали суду, прийнятої Іменем України, не було, оскільки невиконання законних рішень судів України є злочином за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність. Навіть станом на 16.07.2015 року не існує жодного рішення чи ухвали суду або будь-якого законного документу, що спростовує, скасовує чи доводить недійсність або незаконність Ухвали Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а. Окрім того, відповідно до ухвали Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а, генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_3 відсторонено від виконання своїх обов'язків генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та зупинено виконання наказів, виданих ним в супереч Статуту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення. Таким чином, оскільки Статутом Концерну РРТ посади першого заступника генерального директора та директора з розвитку станом на 29.09.2014 року не були передбачені то наказ Концерну РРТ від 26.06.2014 року № 218 «Про розподіл обов'язків між керівництвом Концерну РРТ» суперечив Статуту Концерну РРТ і як наслідок зупинений, в зв'язку з чим позивач був вимушений виконати вимоги Ухвали Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а та тимчасово приступити до виконання обов'язків генерального директора Концерну РРТ про що і був виданий відповідний наказ.

В судовому засіданні представники відповідача позов не визнали та просили суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених в письмових запереченнях. Пояснили, що 29.09.2014 року позивач з'явився на території Концерну РРТ разом зі своїми прибічниками та заблокував доступ генеральному директору та іншим працівникам Концерну РРТ, самовільно наказом призначив себе т.в.о. генерального директора Концерну РРТ (наказ Концерну РРТ №440 від 29.09.2014 року). Після цього з перевищенням службових повноважень ОСОБА_1 наказом № 441 від 29.09.2014 року відсторонив від виконання своїх обов'язків генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_3, наказом № 442 від 29.09.2014 скасував наказ № 425 від 22.09.2014 року про проведення засідання правління, Ради директорів та Профспілкового комітету Концерну РРТ, наказом № 443 від 29.09.2014 року вніс зміни до наказу № 314 від 03.07.2014 року про посилення пропускного режиму, наказом № 445 від 29.09.2014 року скасував наказ про звільнення ОСОБА_4, наказом № 446 від 29.09.2014 року скасував накази про розподіл обов'язків, наказом № 447 від 29.09.2014 призначив проведення службового розслідування, наказом № 448 від 29.09.2014 року скасував наказ про скорочення численності працівників, наказом №449 затвердив новий склад комітету з конкурсних торгів, наказом № 450 від 29.09.2014 року скасував печатку (головну) Концерну РРТ, наказом № 451 від 29.09.2014 року ввів дію нову печатку Концерну. Справжність підпису ОСОБА_1 на вказаних наказах доведено висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВД України № 128. З приводу вищезазначених дій ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження №12014100100010493 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст.206 КК України, а саме за протидію законній господарській діяльності Концерну РРТ, вчиненою службовою особою з використанням службового становища. 14.10.2014 Концерн РРТ визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12014100100010493 від 29.09.2014 року за фактом протидії законній господарській діяльності Концерну РРТ, вчиненою службовою особою з використання службового становища. а саме заступником директора ОСОБА_1, за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 206 КК України. Таким чином, позивач посилаючись на підроблений документ, який є доказом у кримінальному провадженні, в порушення вимог діючого законодавства, вчинив грубе суспільно небезпечне винне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, шо проявилося у видачі незаконних наказів з перевищенням своїх повноважень. У зв'язку із вищевикладеним, з метою дотримання процедури визначеної ч. 1 ст. 149 КЗпП України, 30.09.2014 року ОСОБА_1 першим заступником генерального директора ОСОБА_5 було запропоновано пройти на територію Концерну та надати пояснення з приводу видачі ним незаконних наказів. Проте, позивач від надання пояснень відмовився, про що було складено відповідний акт від 30.09.2014 року за підписом присутніх осіб. Пізніше, у зв'язку із фактом вчинення позивачем кримінального правопорушення Ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 10.10.2014 року та від 25.11.2014 року позивача було відсторонено від виконання обов'язків заступника генерального директора на час проведення кримінального розслідування по справі. Таким чином, з 10 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на робочому місці був відсутній у зв'язку з проведенням кримінально розслідування по справі, а тому будь-якої можливості застосувати до нього дисциплінарне стягнення можливості не було. 22.01.2015 року відбулось засідання Печерського районного суду м. Києва, на якому був присутній ОСОБА_1 особисто. Будь-яких документів про перебування його на лікарняному, або про свою непрацездатність ОСОБА_1 відповідачу не надавав.

Посилання позивача на пропуск відповідачем місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення не може бути судом взятий до уваги, оскільки згідно п. 29 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку місячного строку, встановленого частиною першою ст. 148 КЗпП не зараховується час ведення кримінальної справи, якщо вона порушена за фактом вчинення працівником порушення трудової дисципліни, яке одночасно підпадає під ознаки певної статті Кримінального кодексу.

А посилання позивача на те, що відповідно до частини третьої ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, спростовуються тим, що довідка ДП «Санаторій «Конча Заспа» видана 19.01.2014 року, про те що позивач був на лікуванні з 03 січня по 23 січня 2015 року, тобто наперед. Окрім того, Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року N 455 визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Разом з тим, ОСОБА_1 29.09.2014 року свідомо перевищив свої повноваження, видавши вищезазначені накази всупереч статуту Концерну РРТ.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані в справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач з 01.07.2010 року працював на посаді заступника генерального директора Концерну РРТ, що підтверджується копією наказу про прийняття на роботу № 28/ок від 25.06.2010 року (а.с. 11).

Відповідно до акту від 30.09.2014 року, складеного ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засвідчено, що ОСОБА_1 відмовився проходить на територію Концерну РРТ та надати пояснення з приводу видачі ним 29.09.2014 року наказів №№ 440-451 (а.с. 100).

Повідомленням від 23.01.2015 року позивача було повідомлено про те, що згідно із наказом Концерну РРТ № 1/ок від 22.01.2015 року його звільнено з роботи 23.01.2015 року та запрошено до Концерну для отримання трудової книжки (а.с. 13).

Наказом від 22 січня 2015 року № 1/ок позивача було звільнено з займаної посади 23 січня 2015 року через одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: у зв'язку із видачею наказів №№ 440-451 від 29.09.2014 року, що не відповідають вимогам чинного законодавства. (а.с. 14).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що, що його було звільнено незаконно та з порушенням встановленого порядку, оскільки, по-перше, незаконність виданих ним наказів не встановлена жодним судовим рішенням, по-друге позивача було звільнено під час тимчасової непрацездатності, а, по-третє, з порушенням місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 148 КЗпП України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Згідно із п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року N 9 (далі по тексту - Постанова) на підставі п.1 ст.41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Із матеріалів справи вбачається, що 29.09.2014 року ОСОБА_1 було видано накази, а саме: наказ № 440 від 29.09.2014, згідно з яким позивач на виконання ухвали Тельманівського районного суду від 14.07.2014 року № 246/796/14-а, приступив до тимчасового виконання обов'язків Генерального директора Концерну РРТ (а.с. 87); наказ № 441 від 29.09.2014 року, відповідно до якого позивач відсторонив від виконання своїх обов'язків генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_3, першого заступника Генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_5 та Директора з розвитку Концерну РРТ ОСОБА_6 (а.с. 88); наказом № 442 від 29.09.2014 позивач скасував наказ № 425 від 22.09.2014 року «Про проведення засідання правління Ради директорів та Профспілкового комітету ОПО Концерну РРТ» (а.с. 89); наказом № 443 від 29.09.2014 року вніс зміни до наказу № 314 від 03.07.2014 року про посилення пропускного режиму, виключивши з нього п.п. 1.6.-1.9. та перелік посадових осіб з п. 1.2. (а.с. 90); наказом № 444 від 29.09.2014 року на період виборчої кампанії депутатів ВРУ зобов'язав філії та підприємства Концерну РРТ забезпечити безперебійну та якісну трансляцію програм радіомовлення, дотримання і неухильне виконання ПТЕ (а.с. 91); наказом № 445 від 29.09.2014 року позивач скасував наказ «Про припинення трудового договору з ОСОБА_4.» (а.с. 92); наказом № 446 від 29.09.2014 року скасував накази про розподіл обов'язків між керівництвом Концерну РРТ від 19.05.2014 року № 218 та від 26.06.2014 року № 295 (а.с. 93); наказом № 447 від 29.09.2014 призначив проведення службового розслідування (а.с. 94-95); наказом № 448 від 29.09.2014 року скасував наказ Концерну РРТ про скорочення численності працівників від 12.08.2014 року № 378 (а.с. 96); наказом № 449 затвердив новий склад комітету з конкурсних торгів (а.с. 97); наказом № 450 від 29.09.2014 року скасував печатку (головну) Концерну РРТ (а.с. 98); наказом № 451 від 29.09.2014 року ввів дію нову печатку (головну) Концерну РРТ (а.с. 99).

Судом встановлено, що головним слідчим управлінням МВС України розслідується кримінальне провадження № 12014100100010493 від 29.09.2014 року за ч. 3 ст. 206 КК України та ч. 4 ст. 358 КК України відносно заступника генерального директора Концерну РРТ за фактом протидії законній господарській діяльності вказаного підприємства та використання підробного документа - ухвали суду (а.с. 101-104).

В рамках вказаного кримінального провадження було призначено судову почеркознавчу експертизу, згідно із висновками якої підписи в наказах №№ 440 та 441 від 29.09.2015 року виконані ОСОБА_1 (а.с. 105-109).

Як на підставу видання вказаних наказів та законності відповідних повноважень, позивач посилався на ухвалу Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а, згідно із якою генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_3 відсторонено від виконання своїх обов'язків генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та зупинено виконання наказів, виданих ним в супереч Статуту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Разом з тим, посилання позивача на ухвалу Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 вчиняти певні дії, суд оцінює критично, оскільки ОСОБА_1 не надано належним чином засвідченої її копії із відміткою про набрання нею законної сили.

Слід відзначити, що згідно із вимогами ч. 9 статті 153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Доказів того, що вказана позивачем ухвала Тельманівського районного суду Донецької області від 14.07.2014 року у справі № 246/796/14-а надійшла до Концерну РРТ як виконавчий документ та її виконання було організовано згідно із вимогами Закону України «Про виконавче провадження» суду не надано.

Разом із тим, ухвала із вказаними реквізитами в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня.

Окрім того, з метою збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, роботу Тельманівського районного суду Донецької області припинено у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя із-за бойових дій, що відбуваються в районі розташування суду. Згідно з Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 №27/0/38-14 розгляд справ, підсудних Тельманівському районному суду Донецької області, здійснюється Приморським районним судом Запорізької області.

З огляду на зазначене, позивачем не надано суду доказів на підтвердження його повноважень на видання наказів №№ 440-451 від 29.09.2014 року.

Відповідно до п.п. 6.1 та 6.2. Статуту Концерну РРТ, затвердженого наказом Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 03.02.2014 року № 51, управління діяльністю Концерну проводять генеральний директор і Правління. До складу Правління входять генеральний директор, технічний директор, заступники генерального директора і директори підприємств- учасників. Головою Правління є генеральний директор (а.с. 68).

Згідно із п. 6.5. призначає (звільняє) генерального директора Концерну Кабінет Міністрів України (а.с. 69).

Наказом генерального директора Концерну РРТ від 26.06.2014 року № 295 затверджено Розподіл обов'язків між генеральним директором, першим заступником генерального директора, заступниками генерального директора, технічним директором та директором з розвитку (далі по тексту - Розподіл обов'язків) (а.с. 77).

Згідно з яким заступник генерального директора ОСОБА_1 для забезпечення розвитку та підтримки у належному стані інфраструктури, оптимального функціонування структури управління Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення: взаємодіє з управліннями та відділами Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в межах своєї компетенції.

Організовує, координує та контролює: питання підтримки у належному стані та розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації будівель та споруд; діяльність департаменту розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації.

Несе відповідальність за: повноту, якість і своєчасність виконання покладених на нього завдань; наслідки своїх наказів, розпоряджень, доручень та прийнятих рішень; результати діяльності підпорядкованих йому працівників- надання недостовірної або неповної інформації з питань його компетенції; прийняття рішень, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а також неналежне виконання своїх функціональних обов'язків і бездіяльність (а.с. 81).

Додатком 2 до наказу від 26.06.2014 року № 295 є Схема взаємозаміни між керівниками Концерну РРТ на час їх відсутності (а.с. 86).

Так, із вказаною Схемою генерального директора на період його відсутності заміщує перший заступник генерального директора, а у випадку відсутності першого заступника, його заміщує директор з розвитку.

У позивача встановлена взаємозаміна із заступником генерального директора ОСОБА_8

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не мав права видавати накази №№ 440-451 від 29.09.2014 року за вказаних обставин, а також діяв всупереч положенням Статуту Концерну РРТ та Розподілу обов'язків, чим міг спричинити шкоду інтересам державного господарського об'єднання підприємств, яким є Концерн РРТ.

Враховуючи викладене, суд виходячи з характеру вчиненого позивачем проступку, обставин, за яких його було вчинено та яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 було вчинено одноразове грубе порушення трудових обов'язків, за що відповідачем було правомірно застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Щодо посилань позивача на те, що його було звільнено під час тимчасової непрацездатності слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Так, відповідно до п. 1.1. та 1.2. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року N 455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. Інструкції.

Доказів тимчасової непрацездатності станом на день звільнення позивача суду не надано, а випадків видачі інших документів, передбачених п.п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. вказаної Інструкції судом не встановлено.

Із матеріалів справи вбачається, що 19.01.2015 року ДП «Санаторій «Конча Заспа» видало довідку № 2, згідно із якою ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в санаторії з 03.01.2015 року по 23.01.2015 року (а.с. 21).

Разом із тим, вказану довідку було видано раніше ніж закінчився термін перебування ОСОБА_1 на лікуванні в санаторії, на спростування чого позивачем було надано копію розширеної довідки без зазначення дати її видачі (а.с. 51), та зазначав, що листок непрацездатності ним не отримувався у зв'язку із тим, що метою оформлення листка тимчасової непрацездатності є отримання матеріальної допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача але в зв'язку з тим, що позивач був відсторонений від посади він не претендував на отримання такої допомоги і відповідно не вважав за необхідне оформляти листок тимчасової непрацездатності.

Проте із вказаними твердженнями позивача погодитись неможна, оскільки в даному випадку тимчасова непрацездатність має засвідчуватись відповідним листком непрацездатності.

Стосовно твердження позивача про порушення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 148 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Судом встановлено, що відповідачем було виявлено проступок ОСОБА_1 30.09.2014 року, що підтверджується виданням наказу № 444 від 30.09.2014 року, яким скасовано накази від 29.09.2014 року №№ 440-451, підписані ОСОБА_1 (а.с. 22).

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач в період з 30.09.2014 року по 03.10.2014 року; з 04.10.2014 по 07.10.2014 року; з 08.10.2014 року по 10.10.2014 року; з 10.10.2014 року по 04.11.2014 року та з 05.11.2014 року по 29.11.2014 року був звільнений від роботи у зв'язку із загальним захворюванням, що підтверджується листками непрацездатності.

Як стверджував позивач, оскільки він був тимчасово непрацездатний з 30.09.2014 року по 26.11.2014 року, то відповідно до вимог статті 148 КЗпП України захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення було можливо застосувати до 27.12.2014 року включно, а тому відповідач звільнивши позивача 22.01.2015 року, застосував до нього зазначене стягнення із значним запізненням.

Проте, слід зазначити, що ухвалою Печерського районного суду від 10.10.2014 року ОСОБА_1 було відсторонено від займаної посади строком до 01.12.2014 року, а ухвалою від 25.11.2014 року продовжено строк відсторонення до 25.01.2015 року (а.с. 114-116, 117-118, 214).

Також позивач зазначав, що 22 січня 2015 року Печерським районним судом міста Києва прийнято ухвалу, якою відмовлено прокурору в клопотанні про продовження строку дії відсторонення від посади ОСОБА_1

Таким чином, ОСОБА_1 був відсторонений від посади на підставі ухвали слідчого судді з 10.10.2014 року по 21.01.2015 року із вилученням службового посвідчення.

Слід зазначити, що відсторонення особи від посади має тимчасовий характер, і його слід відрізняти від звільнення з роботи, яке вирішується відповідно до вимог трудового законодавства.

Разом із тим, в період відсторонення позивача від посади, відповідач не мав змоги застосувати до позивача дисциплінарне стягнення в тому числі із урахуванням висновку експерта № 169-2014/о від 02.01.2015 року за матеріалами кримінального провадження № 12014100100010493, згідно з яким ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний до 26.12.2014 року включно (а.с. 124-144).

Відповідно до п. 22 Постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

А тому суд приходить до висновку про те, що позивачем встановлені статтею 148 КЗпП України щодо застосування дисциплінарного стягнення до позивача пропущено не було.

Разом з тим, посилання відповідача на п. 29 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань (за узгодженням з ВЦПРС) від 20.07.1984 року № 213 не може бути прийнято до уваги, оскільки ст.148 КЗпП України імперативно та безумовно визначає строк накладення дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно із статтями 10, 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для його задоволення, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені позивачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Оскільки в частині позовних вимог щодо поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення судом відмовлено, суд вважає, що і у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць також слід відмовити.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 40, 41, 148 КЗпП України та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ М.А. РИБАК