Рішення № 49361858, 31.08.2015, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/514/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2015 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Денисової Т.С.

з участю секретаря Козар Т.І.

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві заочний розгляд цивільної справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2 про виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ "Приватбанк" у травні 2015 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просив виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: с. Гуштинка вул. Гуштинські горби, буд.121 Борщівського району Тернопільської області. В обґрунтування вимог позивач вказував на те, що рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2010 року з ОСОБА_3 в користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором №ТЕО0GA0000000012 від 8 травня 2008 року в сумі 45181,09 доларів США, що складає 357653 грн. 51 коп. шляхом звернення стягнення на зазначений вище предмет іпотеки. Позов просить задовольнити з підстав, передбачених ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України, посилаючись на те, що наявність осіб, зареєстрованих у будинку, негативно відобразиться на її ціні та буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

28 липня 2015 року позивач звернувся в суд із заявою про уточнення позовних вимог до відповідача ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2, в якому просить виселити відповідача ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: с. Гуштинка вул. Гуштинські горби, буд.121 Борщівського району Тернопільської області, з підстав, передбачених ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 в зал судового засідання не зявився, в поданій ним 6 серпня 2015 року заяві просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, причин неявки не повідомили, заяви про відкладення судового розгляду не подали.

За наявних підстав суд, враховуючи заяву позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові документи, подані позивачем, оцінивши докази по справі, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до рішення Борщівського районного суду від 26 жовтня 2010 року, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_2 в користь ПАТ КТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ТЕО0GA0000000012 від 8 травня 2008 року в сумі 45181,09 (сорок пять тисяч сто вісімдесят одна) доларів 09 центів США, що складає 357653,51 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загально площею 82,50 кв.м, в с.Гуштинка вул..Гуштинські горби, 121 Борщівського району Тернопільської області, шляхом продажу житлового будинку, як предмету іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2008 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та з наданням всіх повноважень для здійснення продажу.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

За змістом кредитного договору №ТЕО0GA0000000012 від 8 травня 2008 року, п.8.1 - кредит Банком наданий ОСОБА_2 на споживчі цілі; п.8.3 забезпечення виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека будинку загально площею 82,50 кв.м, в с.Гуштинка вул..Гуштинські горби, 121 Борщівського району Тернопільської області. Отже, кредит надавався на споживчі потреби, а не на придбання будинку, який є предметом іпотеки.

Також за даними Іванківської сільської ради Борщівського району (довідка від 16 червня 2015 року № 505, копія по господарської книги за 1996-2015 роки) в житловому будинку № 121 по вулиці Гуштинські горби у с.Гуштинка Борщівського району з 1996 року і на час вирішення справи залишається зареєстрованою та проживає ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тобто, дана особа була зареєстрованою у житловому будинку і на час укладення договору іпотеки. Також дана особа вказана як голова двору, починаючи з 2005 року. Вказані погосподарські книги села Гуштинка будь-яких записів про зміну з 2008 року власника господарства № 121 по вулиці Гуштинські горби у с.Гуштинка Борщівського району не містять. Не представлено позивачем суду і даних про те, ким відповідач ОСОБА_1 приходиться власнику житлового будинку ОСОБА_2, який статус відповідач має по відношенню до житла (можливо є наймачем).

Окрім цього, у частинах 2 і 3 статті 40 Закону України «Про іпотеку» законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановленийабо інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Пленум Верховного суду Україниу п.43 постанови "Про практику застосування судами законодавствапри вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року роз'яснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною 4 статті9, статті109 Житлового кодексу України,статей 39-40 Закону України "Про іпотеку"виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.

При цьомупримусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов, якщо добровільно мешканці не звільнили житловий будинокчижитлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Виходячи з аналізу наведенихправових норм, можна зробити висновок, що недотримання вищезазначеної обов'язкової процедуриє підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення.

Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконанняприписів, встановлених частиною 2статті 40ЗаконуУкраїни "Про іпотеку" та частини 3статті 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на якіздійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бутизадоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення таких житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні вимог статті 3 ЦПК України, щодо права особи для звернення до суду за захистом.

Ця думка була висловлена Верховним судом України в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин від 01 грудня 2012 року.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи банком не було дотримано процедурипередбаченої законом длявиселенняосіб, які проживають в будинку, який є предметом іпотеки.

Крім того, позивач, заявляючи вимоги про виселення відповідача з будинку, не надав суду правовстановлюючих документів про право власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Тому, суд вважає, що у позивача не виникло право на виселення відповідача.

Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не довів своїх позовних вимог, а тому позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.5 ст.119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

До позовної заяви публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення додане платіжне доручення ПАТ КБ «ПриватБанк» № ВОJ65В0R4F від 15 квітня 2015 року, згідно якого судовий збір в сумі 243,60 грн. сплачений не на рахунок Борщівського районного суду, а одержувачем вказаний Державний бюджет Тростянецького району, а банком одержувача є ГУДКСУ у Сумській області в м.Суми.

За таких обставин позивачем не сплачено судовий збір при подачі позову до Борщівського районного суду, а тому сума судового збору підлягає стягненню з позивача в користь держави.

На підставі наведеного, ст.40 Закону України "Про іпотеку", ст.109 Житлового кодексу Української РСР, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 119, 212, 224 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2 про виселення відмовити.

Стягнути з позивача ПАТ КБ „ПриватБанк, м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Борщівський районний суд до апеляційного суду Тернопільської області.

Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: підпис

З оригіналом згідно.

Суддя Борщівського районного суду Денисова Т.С.