Постанова № 49341371, 27.08.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р.Справа № 916/1313/15-гОдеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, В.В. Лашина (на підставі розпорядження керівника апарату суду від 03.08.2015р. №354 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2015р.)

при секретарі судового засідання: О.В. Будному

за участю представників сторін:

від відповідача - О.І. Бевза

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце апеляційного перегляду повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 15107»

на рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року

у справі № 916/1313/15-г

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 15107»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

про стягнення 49000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 15107» про стягнення 49000,00 грн. (а.с. 3-4).

Позовні вимоги обґрунтовані приписами підпункту «г» п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 993, 1166, 1172, 1188, 1191, 1194 Цивільного кодексу України.

Ухвалою місцевого господарського суду від 20.04.2015р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (а.с. 52-54).

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2015р. (суддя Лічман Л.В.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 20.05.2015р., позов задоволено повністю з мотивів його доведеності, стягнуто з відповідача на користь позивача 1827,00 грн. судового збору (а.с. 68-71).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач 02.06.2015р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права (а.с. 84-87).

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду (а.с. 78).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про її безпідставність та просив рішення суду залишити без змін. Крім того, у клопотанні просив розглянути справу за відсутністю його представника (а.с. 99-100, 104).

Відзив на апеляційну скаргу від третьої особи не надходив.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

27.12.2013р. між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (Страховик) та ТОВ «Автотранспорте підприємство 15107» (Страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9247397 (автомобіль «БАЗ А079.23», державний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2005) за умовами якого: страховим ризиком є дорожньо-транспортна пригода; строк дії угоди: з 28.12.2013р. до 27.05.2014р.; страхова сума за заподіяну майну шкоду - 50000,00 грн.; франшиза - 1000,00 грн.; застрахований транспортний засіб використовується як маршрутне таксі (а.с. 8, 129).

Згідно з ч. 2 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії АГ2 №795380 від 09.02.2014р. із додатком та довідки Державтоінспекції МВС, 09.02.2014р. о 17 год. 00 хв. на автодорозі Одеса - Білгород-Дністровський сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу під керуванням працівника ТОВ «Автотранспорте підприємство 15107» ОСОБА_2 та автомобіля марки «Рено», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, в результаті чого автомобіль марки «Рено» отримав механічні пошкодження (а.с. 9, 130-131).

У відповідності до п. 5 ст. 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

10.02.2014р. ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку по договору ОСЦПВВНТЗ (а.с. 32).

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Завдана ОСОБА_3 матеріальна шкода дорівнює 66918,32 грн. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу встановлено у висновку від 27.02.2014р. № 2145 оцінювача ФОП ОСОБА_4, який має відповідну кваліфікацію (а.с. 13-24).

За умовами п.п. 2, 3 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний, зокрема, протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

01.04.2014р. ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» складено страховий акт №АС/9247397-1, затверджений заступником директора Департаменту врегулювання збитків ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування», з розрахунком суми страхового відшкодування в розмірі 49000,00 грн. (максимальний ліміт відповідальності страховика та франшизи), що належить до сплати ОСОБА_3 (а.с. 12).

Як вбачається з відомості від 03.04.2014р. №196 та платіжного доручення від 03.04.2014р. №390 ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» здійснило виплату страхового відшкодування, зокрема, ОСОБА_3 в розмірі 49000,00 грн. (а.с. 27-28).

За змістом ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За умовами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 12.03.2014р. у справі № 495/1709/14-п встановлено, що ОСОБА_2 перед виїздом 09.02.2014р. на автодорогу Одеса-Білгород-Дністровський не забезпечив технічну справжність транспортного засобу, в результаті чого зірвались шпиці заднього лівого колеса та покотилось на смугу зустрічного руху, зіткнулось з автомобілем марки «Рено» д/з НОМЕР_2, який рухався в зустрічному напрямку та отримав механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Правопорушник визнав вину в інкримінованому правопорушенні у повному обсязі. Суд визнав доказаною вину ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, передбаченого означеною статтею (а.с. 10).

Згідно з ч. 3 ст. ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 12.03.2014р. у справі № 495/1709/14-п, що набрало законної сили, доводи скаржника стосовно того, що транспортний засіб вийшов на маршрут у справному стані, а водій ОСОБА_2 пройшов медичну перевірку та був допущений до рейсів, про що свідчать Журнал контролера по випуску транспортних засобів АТП 15107, Журнал щозмінного передрейсового та після рейсового медичних оглядів водіїв 2013-2014рр. за ТОВ «Автотранспорте підприємство 15107» не приймаються до уваги колегією суддів (а.с. 92-97).

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

24.04.2014р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулось до ТОВ «Автотранспортне підприємство 15107» із претензією про стягнення коштів в порядку регресу на суму 49000,00 грн. (вих. №240414-7486/к). Вказана претензія із додатками отримана відповідачем, проте ніяких заходів стосовно цієї претензії відповідачем не вжито, що і стало підставою для звернення ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» до місцевого господарського суду з даним позовом (а.с. 29-30).

За твердженням скаржника, суд першої інстанції в порушення ст. ст. 5-7, 63 ГПК України проігнорував не дотримання позивачем порядку досудового врегулювання господарського суду спору. Крім того, позивач залучив до претензії від 24.04.2014р. вих. №240414-7486/к не підписаний з боку ТОВ «Автотранспортне підприємство 15107» поліс №АС/9247397; не підписаний та не скріплений печаткою позивача розрахунок суми страхового відшкодування за означеним полісом; не скріплений печаткою страховий акт позивача №АС/9247397-1; не скріплені печаткою експерта - ФОП ОСОБА_5 акти огляду транспортного засобу, що на думку позивача є необґрунтованою претензією, яка не підлягає задоволенню в силу ст. 7 ГПК України, а відтак місцевий господарський суд не мав права задовольняти даний позов, у зв'язку із недодержанням позивачем порядку досудового врегулювання господарського спору.

Судова колегія вважає такі доводи скаржника безпідставними з огляду на слідуюче.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України). Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Згідно з підпунктом «г п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Отже, позивач отримав право регресної вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися в досудовому порядку до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, цивільну-правову відповідальність якої застраховано, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/15/2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування».

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає рішення суду першої інстанції про задоволення позову цілком правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують вищенаведене, а відтак судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року у справі №916/1313/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 31.08.2015р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя В.В. Лашин