Рішення № 49339581, 27.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2015Справа №910/18336/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», Запорізька обл., с.Бабин, ЄДРПОУ 34438102

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», м.Київ, ЄДРПОУ 34047020

про визнання договору недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Мостепанюк В.І. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.08.2015р. оголошувалась перева до 27.08.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», Запорізька обл., с.Бабин звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», м.Київ про визнання договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. кредитної лінії недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України, зокрема, на думку заявника, договір №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. могло бути укладено лише за наявності відповідного погодження загальних зборів учасників позивача.

У судовому засіданні 27.06.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 26.08.2014р. судового засідання, суд дійшов висновку, що заявник був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у відзиві б/н від 12.08.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відповідність договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. вимогам чинного на момент його укладання законодавства.

Наразі, з огляду на неявки позивача в судове засідання 27.08.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що позивачем свою правову позицію та підстави заявленого позову вже було висловлено у позовній заяві.

Одночасно, клопотання №27/08/358/1 від 27.08.2015р. позивача про оголошення перерви у судовому засіданні 27.08.2015р. та перенесення розгляду справи на іншу дату було залишено без задоволення, оскільки ст.77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що оголошення перерви у судовому засіданні є правом, а не обов'язком суду. До того ж, суд зауважує, що жодного обґрунтування необхідності перенесення втретє розгляду справи на іншу дату заявником не наведено, а судом не встановлено.

Господарський суд зазначає, що за час розгляду спору було проведено три судові засідання, в два з яких позивач не з'явився, а в єдиному засіданні суду, в якому представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» за довіреністю Островська В.В. був присутнім, останньою було заявлено клопотання про оголошення перерви, яке було задоволено судом.

За висновками суду, незважаючи на те, що позивач в судове засідання 27.08.2015р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що явка сторін у судове засідання 27.08.2015р. обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» (позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (кредитор) було укладено договір №НКЛ-2005422/1 кредитної лінії, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Як встановлено судом, договір №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, а саме з боку Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» заступником ради директорів Козаченком Сергієм Олександровичем, а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» - Арсоновою-Воронецькою Галиною Михайлівною, яка на момент укладання договору обіймала посаду керівника позивача, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Пунктом 1.1.1 договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. передбачено, що надання кредиту буде здійснюватись частинами (траншами), а у сукупності транші надаються в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000 грн. зі сплатою процентів за користування в розмірі 22% річних та з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30.10.2012р.

У додатковому договорі №1 від 29.10.2012р. до договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. сторонами збільшено строк користування кредитом до 28.12.2012р.

27.12.2012р. укладено додатковий договір №2 до договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р., яким збільшено максимальний ліміт заборгованості до 61 535 000 грн. зі сплатою 22% річних за користування кредитними коштами, наданими у гривні, та 12% річних за користування кредитом в доларах США.

Додатковим договором №4 від 30.01.2012р. контрагентами погоджено збільшення кредитного ліміту до 156 684 039 грн. з кінцевим терміном погашення не пізніше 01.12.2017р. зі сплатою процентів в розмірі 18,6% річних за користування кредитом, що наданий в гривні, та 12% річних за користування траншами, наданими в доларах США.

У додатковому договорі №5 від 30.12.2013р. до оспорюваного правочину контрагентами визначено, що починаючи з 01.12.2013р. за користування кредитом в доларах США та гривні сплачуються проценти в розмірі 0,01% річних.

Забезпеченням виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства, про що укладаються окремі договори.

Договір набирає чинності з дати його укладання і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п.8.3 договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р.)

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. кредитної лінії, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов правочину, що фактично свідчить про укладення між сторонами договору 13.09.2012р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» посилалось на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України, зокрема, на думку заявника, договір №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. могло бути укладено лише за наявності відповідного погодження загальних зборів учасників позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст.58 Закону України «Про господарські товариства», ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтями 41 та 59 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; обрання і відкликання членів наглядової ради; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника;виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України «Про господарські товариства», ч.2 ст.145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Підпунктом «л» п.7.1.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину) передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належить, в тому числі, затвердження угод, укладених на суму, що перевищує еквівалент 100000 грн. та попереднє погодження укладання договорів, що передбачені розділом 8 статуту.

У п.8.2 статуту позивача зазначено, що директор товариства вирішує всі питання поточної діяльності товариства, за винятком тих питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Для укладання директором правочинів про відчуження або придбання об'єктів нерухомості, основних засобів вартістю 100 000 грн., передача їх у найм або управління, укладання договорів застави, поруки, гарантії, кредитних договорів або позик вимагається отримання попередньої згоди загальних зборів.

Як вказувалось вище, на момент укладання оспорюваного правочину за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» займала Арсонова-Воронецька Галина Михайлівна.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що рішенням від 12.09.2012р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», яке оформлене протоколом №115 від 12.09.2012р., вищим органом управління позивача було підтримано пропозицію керівника товариства щодо відкриття у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» невідновлювальної кредитної лінії, необхідної для поповнення обігових коштів в сумі 25 000 000 грн. з терміном користування до 30.10.2012р. під 22% річних. Наразі, доказів оспорювання та визнання у визначеному чинним законодавством порядку вказаного рішення загальних зборів заявника недійсним матеріали справи не містять. Одночасно, судом прийнято до уваги, що під час розгляду справи у судовому засіданні 26.08.2015р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» обставин щодо дійсного прийняття загальними зборами позивача рішення, яке оформлене протоколом №115 від 12.09.2012р., заперечно не було.

Отже, з наведеного вбачається, що укладання спірного правочину від імені товариства саме директором суб'єкта Арсоновою-Воронецькою Галининою Михайлівною було здійснено за наявності відповідного погодження загальних зборів позивача, як того вимагає статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ».

Одночасно, представленими відповідачем до матеріалів справи документами підтверджується, що подальші зміни до оспорюваного правочину, зокрема щодо продовження терміну користування кредитом до 28.12.2012р., забезпечення кредитних зобов'язань позичальника за договором №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. заставою майна, збільшення ліміту кредитування та процентної ставки за договором також були погоджені загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», про що свідчать рішення загальних зборів позивача, які оформлені протоколами №121 від 18.10.2012р., №153 від 04.01.2013р., №160 від 17.01.2013р., №242/1 від 29.11.2013р., №257/1 від 10.02.2014р., №267/1 від 3.01.2014р., №275 від 24.04.2014р., №

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд зазначає, що посилання позивача на те, що договір №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. було укладено без попереднього погодження загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» в якості підстави для визнання правочину недійсним, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Крім того, суд зауважує, що позивачем фактично було здійснено дії, що направлені на схвалення правочину та визнання його як належної підстави у розмінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» взаємних прав та обов'язків.

Зокрема, наявними в матеріалах справи заявками №356 від 12.09.2012р., №357 від 14.09.2012р., №390 від 20.09.2012р., №410 від 27.09.2012р., №411 від 27.09.2012р., №396 від 11.10.2012р. на видачу коштів підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» зверталось до відповідача з проханням видачі кредитних траншів за договором №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок №2600100205422.

Представленими до суду відповідачем банківськими виписками з рахунку №2600100205422 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» вбачається, що кредитні кошти на підставі договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. були видані кредитором, а позичальником, в свою чергу, здійснювалось погашення тіла кредиту (зокрема, 10.12.2012р. повернуто грошові кошти в сумі 2 000 000 грн., 19.12.2012р. повернуто 3 000 000 грн., тощо) та сплачувались проценти за користування кредитними траншами (02.04.2013р., 08.10.2013р., 06.11.2013р. сплачувались відсотки по 1000 грн. кожного разу).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. кредитної лінії, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про визнання договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. кредитної лінії недійсним, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що клопотання №27/08/358/2 від 27.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» про продовження строків розгляду справи було залишено судом без задоволення з наступних підстав.

Продовження передбачених ч.1 ст.69 вказаного нормативно-правового акту строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п.3.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці.

Наразі, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору у судовому засіданні 27.08.2015р.

Крім того, суд ще раз наголошує, що норми міжнародного права, що є частиною національного законодавства України, та практика Європейського суду з прав людини передбачають, що кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

При цьому, жодних вагомих підстав для продовження розгляду справи у клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» не наведено.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства та практику Європейського суду з прав людини, а також приймаючи до уваги усі обставини розглядуваної справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання №27/08/358/2 від 27.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» про продовження строків розгляду спору.

Щодо клопотання №27/08/358/3 від 27.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» про призначення судової експертизи з метою встановлення чи саме директором товариства було підписано оспорюваний правочин та додаткові угоди до нього, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Наразі, господарський суд зазначає, що обставини стосовно справжності підпису Арсонової-Воронецької Людмили Михайлівни на договорі №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. за змістом позовної заяви не є підставою заявленого позову.

Одночасно, суд вказує, що заяв про зміну підстав позову у порядку, що передбачений ст.ст.22, 57 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не заявлялось.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте, в межах розгляду спору учасниками судового процесу відповідного клопотання не подавалось.

Тобто, у відповідності до положень господарського процесуального законодавства суд розглядає спір у межах позовних вимог, отже виключно з визначених позивачем предмета та підстав позову. При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, обставини щодо ідентифікації підпису особи, якою від імені позивача підписано оспорюваний правочин, не входять до предмету доказування по справі.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/18336/15, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання №27/08/358/3 від 27.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» є необґрунтованим та такими, що може бути направлене на затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», Запорізька обл., с.Бабин до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», м.Київ про визнання договору №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012р. кредитної лінії недійсним.

У судовому засіданні 27.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 31.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко