Рішення № 49339376, 26.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2015

Справа №910/17559/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром», м.Харків, ЄДРПОУ 38277010

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп», м.Київ, ЄДРПОУ 38497931

про стягнення 764 828,95 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 29.07.2015р. та 12.08.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продзернопром», м.Харків звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 764 828,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» умов договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. купівлі-продажу в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві б/н від 29.07.2015р. факт наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» у заявленому до стягнення розмірі підтвердив та визнав позов.

У судовому засіданні 26.08.2015р. сторони не з’явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористались. Проте, наведені учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» та Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 12.08.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач були обізнані про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що всіма учасниками судового процесу було висловлено свою правову позицію по суті спору. До того ж, явка сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась, а відповідачем та позивачем клопотань про відкладення розгляду справи не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з’явились в судове засідання 26.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» (покупець) було укладено договір №8-01.03/13 купівлі-продажу, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов’язується в порядку та строки, встановлені правочином, передати у власність покупця товар у відповідній кількості, якості та за погодженою ціною, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його.

У п.3.2 договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. зазначено, що загальна сума договору визначається як зростаюча сума за всіма поставками, здійсненими протягом строку дії правочину.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2013р. (п.7.1 договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №8-01.03/13 від 01.03.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.1.3 договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. кількість та асортимент кожної партії товару, що поставляється, зазначається в накладній. Накладні оформлюються на кожну партію товару та мають силу специфікації до правочину.

У п.2.2 спірного правочину зазначено, що поставка товару здійснюється за погодженням сторін на умовах ЕХW чи DDP.

Поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що підтверджується накладною, яка підписана повноважним представником покупця та скріплена його печаткою (п.2.6 договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р.).

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, за період з 01.03.2013р. по 08.11.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» прийнято товар на загальну суму 10 045 914,95 грн., в тому числі, за накладними №614 від 01.11.2013р. на суму 315 600 грн., №615 від 04.11.2013р. на суму 315 337 грн., №623 від 05.11.2013р. на суму 157 800 грн. та №639 від 08.11.2013р. на суму 1725 грн.

На підтвердження здійснення поставки товару за спірним правочином позивачем було представлено до матеріалів справи відповідні видаткові та податкові накладні.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов’язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи ухвалою від 13.07.2015р. судом було зобов’язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. товару.

Під час розгляду спору у судовому засіданні 29.07.2015р. та у відзиві б/н від 29.07.2015р. відповідачем було підтверджено факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» своїх обов’язків за договором №8-01.03/13 від 01.03.2013р. в частині передання товару у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп».

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» було належним чином виконано свої обов’язки за договором №8-01.03/13 від 01.03.2013р. в частині поставки Товариству з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» у період з 01.03.2013р. по 08.11.2013р. товару на загальну суму 10 045 914,95 грн., з яких на суму 764 828,95 грн. за накладними №614 від 01.11.2013р., №615 від 04.11.2013р., №623 від 05.11.2013р. та №639 від 08.11.2013р.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п.3.3 договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. покупець здійснює оплату товару протягом семи банківських днів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Всі розрахунки за договором здійснюються виключно у національній валюті України (п.3.4 договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р.).

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого в межах договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. за період з 01.03.2013р. по 08.11.2013р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» свої обов’язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №8-01.03/13 від 01.03.2013р. у період з 01.03.2013р. по 08.11.2013р., в повному обсязі виконано не було, грошові кошти за продукцію на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» не перераховано, в результаті чого, за даними позивача, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 764 828,95 грн.

Одночасно, господарський суд зазначає, що представленими заявником до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» підтверджується факт перерахування відповідачем грошових коштів в сумі 8867197 грн., що свідчить про дійсну наявність у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

Крім того, сторонами представлено до матеріалів справи акт звіряння взаємних розрахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» та Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» за договором №8-01.03/13 від 01.03.2013р., складений станом на 20.07.2015р., відповідно до змісту якого заборгованість відповідача за спірним правочином становить 764 828,95 грн.

Суд зауважує, що акт звірки взаємних розрахунків хоча і не є первинним бухгалтерським документом, проте, у даному випадку додатково свідчить про прийняття та облікування у бухгалтерському обліку контрагентів відповідних господарських зобов’язань за спірним договором.

При цьому, суд зауважує, що доказів погашення заборгованості після 20.07.2015р. матеріали справи не містять.

Як вказувалося вище, у відзиві б/н від 29.07.2015р. відповідач факт наявності заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі підтвердив та заявив про визнання позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром».

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно з ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на встановлені вище обставини справи, враховуючи, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, а дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, господарський суд приймає визнання позову відповідачем та задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» про стягнення заборгованості в сумі 764 828,95 грн.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 764 828,95 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК Групп» (02660, м.Київ, Дніпровський район, вул.Алма-Атинська, буд.8, ЄДРПОУ 38497931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продзернопром» (61001, Харківська область, м.Харків, Червонозаводський район, вул.Кірова, буд.20, ЄДРПОУ 38277010) заборгованість в сумі 764 828,95 грн. та судовий збір 15 296,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 26.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 27.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко