Рішення № 49339319, 26.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2015

Справа №910/15420/15

за позовом: Приватного підприємства «Купава», м.Київ, ЄДРПОУ 22925804

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції», м.Київ, ЄДРПОУ 38451148

про стягнення 87 128,35 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство «Купава», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 87 128,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» умов договору №275 від 01.08.2013р. поставки в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У судовому засіданні 26.08.2015р. позивач не з’явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Приватного підприємства «Купава» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 12.08.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

У заяві №171 від 14.08.2015р. позивач просив здійснювати розгляд справи без участі представника Приватного підприємства «Купава».

Відповідач у судове засідання 26.08.2015р., як і в попередні засідання суду, не з’явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Українські продуктові традиції» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01103, м.Київ, Печерський район, вул.Кіквідзе/Бастіонна, буд.1/2.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 12.08.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0103034469117.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання вказаним учасником судового процесу судової кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, в тому числі, з ухвалою від 12.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

До того ж, судом прийнято до уваги, що ухвалою від 12.08.2015р. явка сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/15420/15 здійснюється з 16.06.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з’явились в судове засідання 26.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2013р. між Приватним підприємством «Купава» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (покупець) було укладено договір №275 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов’язується систематично доставляти і передавати продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов’язується приймати товар у власність та оплачувати його на умовах договору.

У п.5.1 договору №275 від 01.08.2013р. визначено, що ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі специфікації (додаток №1).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками контрагентів і діє до 31.12.2014р. (п.9.1 договору №275 від 01.08.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №275 від 01.08.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.2.1 договору №275 від 01.08.2013р. поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями та за рахунок постачальника на умовах DDP у відповідності до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010р.).

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної чи видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю (п.1.6 договору №275 від 01.08.2013р.).

У додатку №1 до договору №275 від 01.08.2013р. сторонами погоджено асортимент, кількість та вартість товару, що поставляється в межах спірного правочину.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, за період з 04.11.2014р. по 24.12.2014р. Приватним підприємством «Купава» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» прийнято товар на загальну суму 586 673,47грн. На підтвердження здійснення поставки товару за спірним правочином позивачем було представлено до матеріалів справи відповідні видаткові накладні.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов’язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи ухвалами від 18.06.2015р., від 15.07.2015р., від 29.07.2015р. та від 12.08.2015р. судом було зобов’язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання товару від позивача товару в межах договору №275 від 01.08.2013р.

Проте, відповідачем витребуваних судом пояснень надано не було, факту отримання від позивача товару за спірним правочином спростовано.

При цьому, за висновками суду, з 22.06.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Приватним підприємством «Купава» було належним чином виконано свої обов’язки за договором №275 від 01.08.2013р. в частині поставки Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» у період з 04.11.2014р. по 24.12.2014р. товару на загальну суму 586 673,47грн.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вказувалось вище, умовами п.5.1 договору №275 від 01.08.2013р. передбачено, що ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі специфікації (додаток №1). У додатку №1 до договору №275 від 01.08.2013р. сторонами погоджено, в тому числі, вартість товару, що поставляється в межах спірного правочину.

За умовами п.5.6 договору №275 від 01.08.2013р. оплата товару здійснюється на підставі належним чином оформлених накладних.

У п.5.8 укладеного між сторонами правочину зазначено, що оплата товару проводиться в залежності від групи поставленого товару, зокрема, за товар групи «Марс» протягом двадцяти восьми календарних днів після отримання товару; за товари групи «Чумак» , «Щедрий Дар», «Стожар» протягом двадцяти восьми календарних днів; за товари групи «Ахмад», «Грейс», «Тет», «Маринадо», «Равіка», «ІРФ», «Море», «Морська Колекція», «Стара Рига» протягом сорока календарних днів; за товари групи «Galicia», «Pasta Zara», «Evap», «Esta Beaty» протягом сорока п’яти календарних днів.

Оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника та/або у готівковій формі. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця в рахунок оплати вартості поставленого товару.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого в межах договору №275 від 01.08.2013р. за період з 04.11.2014р. по 24.12.2014р. на загальну суму 586 673,47грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» свої обов’язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №275 від 01.08.2013р. за період з 04.11.2014р. по 24.12.2014р., в повному обсязі виконано не було, грошові кошти за продукцію на рахунок Приватного підприємства «Купава» не перераховано, в результаті чого, за даними позивача, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 87 128,35 грн.

Одночасно, господарський суд зазначає, що представленими заявником до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Приватного підприємства «Купава» підтверджується факт перерахування відповідачем грошових коштів в сумі 381 225,67 грн., що свідчить про дійсну наявність у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.

З метою повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи ухвалами від 18.06.2015р., від 15.07.2015р., від 29.07.2015р. та від 12.08.2015р. судом було зобов’язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов’язань за договором №275 від 01.08.2013р. поставки.

Однак, як неодноразово зазначалось, відповідачем правової позиції по суті не висловлено, витребуваних судом доказів не надано, факту наявності заборгованості перед позивачем в сумі 87128,35 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Купава» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» про стягнення заборгованості в сумі 87 128,35 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв’язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 15,58 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №7045 від 07.05.2015р., підлягає поверненню Приватному підприємству «Купава» з Державного бюджету України.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1827 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства «Купава», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 87 128,35 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські продуктові традиції» (01103, м.Київ, Печерський район, вул.Кіквідзе/Бастіонна, буд.1/2, ЄДРПОУ 38451148) на користь Приватного підприємства «Купава» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Коперника, буд.16-А, ЄДРПОУ 22925804) заборгованість в сумі 87 128,35 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Приватному підприємству «Купава» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Коперника, буд.16-А, ЄДРПОУ 22925804) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 15,58 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №7045 від 07.05.2015р.

У судовому засіданні 26.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 27.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко