Рішення № 49337506, 25.06.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.06.2014 Справа № 905/8846/13

Колегія суддів господарського суду Донецької області, у складі головуючого судді Макарової Ю.В., судді Сковородіної О.М. та судді Осадчої А.М., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю АМІГО И С, м. Донецьк,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ІН-ТРАНС, м. Донецьк,

за участю третьої особи -1 Товариство з обмеженою відповідальністю ВСТ-ТРАНС, м. Рівне

за участю третьої особи -2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Сервіс Центр Плюс м. Львів,

за участю третьої особи-3 ОСОБА_1, Львівська область, Яворівський р-н, с. Наконечне-ІІ

про: стягнення 551353грн. 06коп.

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 05.12.2013р.);

від відповідача: не зявився;

від третьої особи1:не зявився;

від третьої особи2:не зявився;

від третьої особи3:не зявився;

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю АМІГО И С, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ІН-ТРАНС, м.Донецьк, про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 50000 євро, що станом на 09.12.2013р. становить 563410грн.00коп. за міжбанківським курсом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в порушення умов договору на транспортно-експедиторське обслуговування автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні №01/03/13 від 01.03.2013р. відповідач не здійснив доставку до місця призначення вантажу, який обумовлений у заявці № 4 на перевезення вантажу.

08.01.2014р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ТОВ «ІН-ТРАНС» є потерпілим від шахрайських дій невідомих осіб, а також відсутність своєї вини у не здійсненні доставки вантажу позивачу. Крім того, позивач у відзиві посилається на положення п. 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 року.

17.01.2014р. від відповідача також надійшли письмові пояснення до відзиву, відповідно до яких звертає увагу на те, що діючи у виконання договору №01/03/13 від 01.03.2013р. та укладаючи з ТОВ «Компанія Сервіс Центр Плюс» договір-доручення №671 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні та договір-заявку №671 від 07.11.13р. у відповідача не було підстав вважати, що переговори з відповідачем вели не представники зазначеного товариства, а шахраї. Відповідач вважає, що позивач не надав жодного доказу у підтвердження отримання вантажу відповідачем. Таким чином, відповідач стверджує, що ТОВ ІН-ТРАНС та ТОВ «Компанія Сервіс Центр Плюс» не отримували вантаж позивача, відповідач був введений в оману невстановленими особами, які і заволоділи вантажем, у звязку з чим посилається на відсутність підстав для задоволення позову.

22.01.2014р. від позивача надійшли письмові пояснення на позицію відповідача по суті спору.

04.02.2014р. позивач звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої фактично зменшив розмір позовних вимог до суми 551353грн.06коп., право на що передбачено ч. 4 ст. 22 ГПК України (а.с. 136, том 1). Заява обґрунтована тим, що за спірний товар ТОВ АМІГО И С сплатило постачальнику грошові кошти у розмірі 49229,24 євро, на придбання якої позивачем витрачено 551353грн.06коп.

Суд прийняв зазначену заяву до розгляду та в подальшому здійснює розгляд справи з її урахуванням.

Розпорядженням за підписом голови господарського суду Донецької області від 06.02.2014р. справу передано на розгляд колегії суддів, а саме у складі головуючої судді Макарової Ю.В., суддів Сковородіної О.М. та судді Сажневої М.В.

Ухвалою суду від 06.02.2014р. в порядку ст. 27 ГПК України у справі були залучені у якості третіх осіб на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ВСТ-ТРАНС» м. Рівне та Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Сервіс Центр Плюс» м.Львів.

21.02.2014р. позивач надав письмові пояснення до розрахунку уточнених позовних вимог.

24.02.2014р. від відповідача надійшли письмові пояснення на заяву позивача про уточнення позовних вимог від 04.02.2014р., відповідно до яких відповідач вважає, що позивач при розрахунку ціни позову мав би враховувати положення ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 року, за умовами якої, за розрахунком відповідача, відшкодування вартості втраченого вантажу складає 449634грн. 07коп.

Ухвалою від 20.03.2014р. в порядку ст.27 ГПК суд залучив до розгляду у справі у якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, фізичну особу ОСОБА_1.

03.04.2014р. через канцелярію суду від ТОВ ВСТ-ТРАНС надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких у власності товариства дійсно знаходиться автомобіль з державним номером ВК4904ВА, н/п ВК8507ХХ, однак за твердженнями третьої особи-1 він не міг знаходитися в спірний період в Голландії. Крім того, товариство стверджує, що немає договірних відносин з позивачем та відповідачем по справі, в тому числі немає трудових відносин з особою ОСОБА_1.

Розпорядженням в.о. глови господарського суду від 07.04.2014р. змінений склад судової колегії, а саме суддя Сажнева М.В. замінена на суддю Риженко Т.М.

07.04.2014р. через канцелярію суду від ТОВ Компанія Сервіс Центр Плюс надійшли пояснення по справі, відповідно до яких третя особа-2 стверджує, що не надає та не надавало транспортних послуг, не має договірних відносин, зокрема, з ТОВ Ін Транс.

10.04.2014р. від третьої особи-3, ОСОБА_1, надійшла заява від 02.04.2014р., в якій він стверджує, що працює диспетчером району мереж Яворівського РЕМ ПАТ Львівобленерго з 15.10.2007року, у листопаді 2013року знаходився на робочому місці згідно з табелем обліку використання робочого часу. Відповідно до заяви, у трудових відносинах з ТОВ Компанія Сервіс Центр Плюс м. Львів не перебував, послуг по перевезенню вантажу не міг надавати, оскільки не має відкритих категорій посвідчення водія. Третя особа-3 вважає, що не має жодного відношення до справи №905/8846/13 та просить суд розглядати справу без його участі.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 29.04.2014р., у зв'язку із знаходженням судді Сковородіної О.М. на лікарняному її замінено на суддю Левшину Г.В., у зв'язку із перебуванням судді Риженко Т.М. у відпустці її замінено на суддю Осадчу А.М.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 25.06.2014р., у звязку із знаходженням судді Левшиної Г.В. у відпустці, її замінено на суддю Сковородіну О.М.

Востаннє розгляд справи ухвалою суду від 28.05.2014р. відкладався на 25.06.2014р.

Представник позивача в судове засідання 25.06.2014р. зявився, просив суд стягнути з відповідача вартість втраченого вантажу у розмірі 551353грн. 06коп.

Представники відповідача, третіх осіб в судове засідання 25.06.2014р. не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про час розгляду справи.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін, третіх осіб будьяких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

01.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю АМІГО И С м. Донецьк (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІН-ТРАНС м. Донецьк (експедитор) був укладений договір на транспортно-експедиторське обслуговування автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні №01/03/13 (далі за текстом договір), у п. 1.1 якого сторони дійшли згоди, що експедитор від свого імені забезпечує організацію перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом в міжнародному сполученні на підставі письмових замовлень замовника узгоджених з експедитором, які є невідємною частиною договору. В замовленні в обовязковому порядку повинні бути зазначені: вид та найменування вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу, строк виконання перевезення (дата завантаження та дата розвантаження), маршрут прямування вантажу, необхідні документи, вартість перевезення, параметри вантажу, назва прикордонного переходу.

Відповідно до п.1.5 договору експедитор зобовязаний організувати перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетинанням державного кордону відповідно з умовами Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів за договорами (CMR, 1970р. з наступними змінами та доповненнями), Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з застосуванням книги МДП (TIR, 1975р.), Європейської угоди, що відноситься роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЕСТР, 1970р. з наступними змінами та доповненнями), Конвенції про міжнародні перевезення небезпечних вантажів (ADR), Європейської угоди про перевезення швидкопсуючих вантажів, Цивільним кодексом, Законом України «Про транспортно-експедитиорську діяльність» №1995-IV від 01.07.2004р., Законом України «Про автомобільний транспорт», Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПП), діючого законодавства та нормами договору.

Відповідно до п. 2.1.1, п. 2.1.2 договору обовязком експедитора є виконання доручення замовника відповідно з його транспортними замовленнями, інформувати замовника в процесі організації перевезень у випадку виникнення проблемних ситуацій в межах своєї компетенції.

За умовами п. 2.1.7 договору надання послуг здійснюється експедитором відповідно до умов CMR (КДПГ-Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів) та іншими нормами та правилами, як міжнародними, так і України, а також даним договором.

Відповідно до п. 3.2 договору експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться в прямуванні перевезення від моменту прийняття (завантаження) до здачі вантажу отримувачу (розвантаження).

Згідно з п. 3.7 договору експедитор несе відповідальність за дії третіх осіб, які залучені до виконання замовлення замовника, як за свої власні.

У п. 4.2 передбачено, що замовник здійснює оплату експедитору протягом 5-ти банківських днів після підписання акту виконаних робіт (наданих послуг) та виставленого рахунку. Повна вартість послуг експедитора визначається в замовленні (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 4.6 договору здача-приймання послуг за договором підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг) або копіями транспортних замовлень, підписаних сторонами, з зазначенням послуг експедитора та їх вартість.

За умовами п. 5.1 договору розбіжності, що виникли з договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у випадку не досягнення згоди в претензійно-позовному порядку та передаються для кінцевого розгляду та прийняття рішення господарському суду за місцем знаходження відповідача, якщо сторони є субєктами господарської діяльності різних країн СНД, а також договором, міжнародними нормами та Законами України про зовнішньоекономічну діяльність, якщо сторони є субєктами господарської діяльності різних держав.

Сторони п. 7.1. договору дійшли згоди, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р. Якщо за 15 календарних днів до закінчення дії договору ні одна із сторін письмово не повідомить іншій стороні про припинення дії договору, він автоматично продовжується на наступний календарний рік.

Договір на транспортно-експедиторське обслуговування автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні №01/03/13 від 01.03.2013р. підписаний директорами сторін та скріплений печатками товариств без будь-яких заперечень.

Сторонами у двосторонньому порядку було письмово погоджено замовлення на перевезення вантажу № 4 до договору №01/03/13 від 01.03.2013р., у якому сторони визначили маршрут перевезення - Helmond (Nederland) Magdeburg м. Донецьк Україна, вимоги до автомобілю, місто завантаження, найменування вантажу - дитячі товари, його вагу, обєм, вартість вантажу 50000евро, бажану дату завантаження 13.11.2013р. о 9-00, місто митного оформлення, необхідні документи, митний перехід - Ягодин, адресу митного оформлення, бажану дату доставки 18.11.2013р., адресу вивантаження м. Донецьк, вул. Жмури, 1, вантажоотримувача ТОВ АМІГО И С м. Донецьк, вартість фрахту, додаткові умови, номер авто НОМЕР_1/ВК8507ХХ, ПІБ водія ОСОБА_1.

В матеріалах справи наявний контракт №01/06/11 від 10.06.2011р., відповідно до якого Dorel Netherlands м. Хелмонд, Нідерланди (постачальник) продає, а ТОВ АМІГО И С м.Донецьк (покупець) купує товари для дітей Dorel Netherlands згідно інвойсів до цього контракту. За умовами п. 1.2. контракту, загальний перелік товарів та їх основних характеристик визначаються в Інвойсах, які є невідємною частиною даного контракту.

На підставі контракту №01/06/11 від 10.06.2011р., компанією Dorel Netherlands були виставлені позивачу на оплату спірного товару рахунки-фактури від 12.11.2013р. на зальну суму 49229, 24 євро, які наявні в матеріалах справи.

У якості доказів повної оплати спірного товару позивачем до матеріалів справи додане платіжне доручення в іноземній валюті №095 від 06.11.2013р. на суму 49229, 24 євро, про придбання валюти у вказаному розмірі свідчить банківська виписка від 06.11.2013р. на суму 551353грн. 06коп.

Посилаючись на додану до матеріалів справи міжнародну товарно-транспортну накладну CMR позивач стверджує, що спірний вантаж у місті Хелмонд, Нідерланди був отриманий 13.11.2013р. представником відповідача, тим самим вважає, що вантаж був прийнятий до перевезення.

Кінцевою датою доставки товару встановлено 18.11.2013р., однак, вантаж так і не був доставлений позивачу до місця призначення, тому, позивач вважає, що відповідач не виконав належним чином прийнятих на себе за договором №01/03/13 від 01.03.2013р. зобовязань, що призвело до звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу у розмірі 551353грн. 06коп. (враховуючи подану 04.02.2014р. заяву, якою був зменшений розмір позовних вимог).

У якості правового обґрунтування позову позивач посилається на умови п.3.2, п.3.7 договору №01/03/13 від 01.03.2013р, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 611, 924, 925, 932 Цивільного кодексу України.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла наступних висновків:

Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, є стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 551353грн. 06коп.

Підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортно-експедиторське обслуговування автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні №01/03/13 від 01.03.2013р. в частині не здійснення доставки до місця призначення вантажу, який обумовлений у заявці № 4 на перевезення вантажу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до якої, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.

Договір №01/03/13 від 01.03.2013р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм ст. 929 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору №01/03/13 від 01.03.2013р. відповідач (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок відповідача організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Так, відповідач посилається на те, що ТОВ «ІН-ТРАНС» для виконання своїх обов'язків перед позивачем уклало 07.11.2013р. з ТОВ «Компанія Сервіс Центр Плюс» договір-доручення №671 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні та договір-заявку №671 від 07.11.13р. на перевезення вантажу (дитячі товари) за маршрутом Голландія Україна, дата завантаження 13.11.2013р., строк доставки 19-20.11.2013р., митний перехід Ягодин, адреса вивантаження Донецьк згідно ЦМР, автомобіль (марка/вид): ДАФ, 20/92м3, номер а/м ВК 49-04ВА/ВК 85-07ХХ, водій ОСОБА_1. Засвідчені копії вказаного договору та заявки додані відповідачем до матеріалів справи.

Під час судових засідань представник відповідача підтвердив, що листування між ТОВ ІН-ТРАНС та ТОВ Компанія Сервіс Центр Плюс здійснювалося лише засобами факсимільного зв'язку.

За поясненнями відповідача, отримавши відомості щодо автомобіля, ТОВ «ІН-ТРАНС» підписало з ТОВ АМІГО И С заявку № 4 на перевезення вантажу до договору №01/03/13 від 01.03.2013р.

Разом з цим, як свідчить наданий відповідачем суду для приєднання до матеріалів справи лист за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сервіс Центр Плюс» вих. № 72 від 24.12.2013р., на запит відповідача товариство повідомляє, що ТОВ «Компанія Сервіс Центр Плюс» не надає транспортно-експедиційні послуги і немає ліцензії на міжнародні перевезення, договір-заявку №671 від 07.11.13р. товариство не укладало.

На вимогу суду 07.04.2014р. від ТОВ Компанія Сервіс Центр Плюс надійшли пояснення по справі, відповідно до яких третя особа-2 стверджує, що за період своєї діяльності не має та не мало договірних та фінансових стосунків, зокрема, з ТОВ Ін Транс м. Донецьк, ТОВ «Вест-Транс» м. Рівне. Третя особа-2 стверджує, що підприємство не надавало та не надає транспортних послуг, немало та немає на балансі та оренді транспортних засобів, відповідно відсутні дозвільні документи (ліцензії) на надання транспортних послуг. Крім того, товариство повідомило суд про ту обставину, що підприємство згідно доданої до пояснень довідки ЄДРПОУ здійснює ремонт та технічне обслуговування автомобілів. (а.с. 61, том 2).

Судова колегія звертає увагу на те, що позивач повинен довести свої вимоги в саме визначеному ним предметі та підстав позову.

Як вже зазначалося, у якості правового обґрунтування своїх вимог позивач посилається, зокрема, на умови п.3.2. договору №01/03/13 від 01.03.2013р., відповідно до якого експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться в прямуванні перевезення від моменту прийняття (завантаження) до здачі вантажу отримувачу (розвантаження). Згідно з п. 3.7 договору експедитор несе відповідальність за дії третіх осіб, які залучені до виконання замовлення замовника, як за свої власні.

Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність перевізника за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

У відповідності до п. 4 ст.129 Конституції України, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторони вільні у наданні господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Судовими доказами за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивач за допомогою належних та допустимих доказів по справі повинен довести факт прийняття спірного вантажу до перевезення саме ТОВ ІН-ТРАНС або іншими особами, залученими ТОВ ІН-ТРАНС до виконання заявки ТОВ АМІГО И С.

Тобто, позивач повинен довести наявність самого факту правопорушення саме з боку відповідача як підставу для настання матеріальної відповідальності для останнього.

У якості таких доказів позивач надав суду міжнародну товарно-транспортну накладну CMR, відповідно до змісту якої обумовлений заявкою №4 до договору № 05/10/12-ДТ від 05.10.2012р. товар був нібито отриманий 13.11.2013р. у місці відвантаження місто Хелмонд, Нідерланди особою ОСОБА_1, номер авто НОМЕР_2.

За поясненнями представника позивача, після погодження заявки № 4 з відповідачем, ТОВ АМІГО И С передало інформацію щодо номера транспортного засобу та водія постачальнику спірного товару у Нідерландах, на підставі чого товар у Нідерландах повинен був бути переданий визначеному у заявці № 4 водію, який прибув на визначеному у заявці автотранспорті.

Як стверджував представник позивача під час судових засідань, задля отримання спірного товару у Нідерландах у підтвердження повноважень особи, яка приймає товар до перевезення, постачальнику товару компанії Dorel Netherlands м. Хелмонд, Нідерланди був представлений закордонний паспорт КС144270 (дата видачі 07.03.2007р.) на особу ОСОБА_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВК8507 та ВК4904ВА, засвідчені копії вказаних доказів надані позивачем через канцелярію суду 21.02.2014р. (а.с. 152, том 1).

14.04.2014р. на запит суду в порядку ст. 38 ГПК України від Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області надійшла відповідь, згідно якої за обліками відділу еміграційної роботи ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, документувався паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії РО 647442, який був виданий 17.07.2006р. та значиться вилученим, серії РО №792554, виданий 07.03.2007р. (діючий до 07.03.2017р.), органом 4600 та серії ER №315296, виданий 17.03.2014 (діючий до 17.03.2024р.) органом 4601. Заяви про втрату чи крадіжку паспорту України для виїзду за кордон від вказаної особи не надходили.

Таким чином, належні та допустимі докази у підтвердження того, що у третьої особи-3 був наявний у власності паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії КС144270, дата видачі 07.03.2007р., матеріали справи не містять.

Зі змісту міжнародної товарно-транспортної накладної вбачається, що у розділі 20 «вантажовідправник» міститься печатка від імені ТОВ ВСТ-ТРАНС м. Рівне (ідентифікаційний код 37645692), у розділі 24 «підпис та печатка вантажоперевізника» зазначено Byk Mykola BК4904ВА.

На вимогу суду за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСТ-ТРАНС» надійшли письмові пояснення по справі вих. №20/02/14-1 від 20.02.2014р., відповідно до яких у власності ТОВ «ВСТ-ТРАНС» дійсно знаходиться автомобіль ДАФ з державними номерами ВК4904ВА, н/п ВК8507ХХ, який в період з 08.11.2013р. по 13.11.2013р. здійснював міжнародне перевезення вантажу по маршруту 21481 Launburg, Німеччина - м. Синельникове, Україна. Посилаючись на додані до пояснень засвідчені копії CMR №001324, ПП110000000/2013/934973, третя особа-1 стверджує, що 08.11.2013р. транспортний засіб завантажився в Німеччині та 13.11.2013р. розвантажився в Україні, згідно CMR №001322 автомобіль 14.11.2013р. завантажився в м. Дніпропетровськ, Україна задля здійснення перевезення на Німеччину. Таким чином, ТОВ «ВСТ-ТРАНС» наполягає на тому, що автомобіль НОМЕР_3, н/п ВК8507ХХ, що належить товариству, не міг знаходитися в цей період в Голландії. Крім того, ТОВ «ВСТ-ТРАНС» повідомило про відсутність трудових відносин з особою ОСОБА_1, відсутність договірних відносин із ТОВ АМІГО И С м. Донецьк та ТОВ «ТОВ ІН-ТРАНС» м. Донецьк.

10.04.2014р., 17.06.2014р. від третьої особи-3 ОСОБА_1 надійшли заяви, відповідно до яких він повідомив суд, що працює диспетчером району мереж Яворівського РЕМ ПАТ Львівобленерго з 15.10.2007року по даний час, стверджує, що у листопаді 2013року знаходився на робочому місці згідно з табелем обліку використання робочого часу. Відповідно до заяви, у трудових відносинах з ТОВ Компанія Сервіс Центр Плюс м. Львів ніколи не перебував, послуг по перевезенню вантажу не міг надавати, оскільки не має відкритих категорій посвідчення водія.

У підтвердження суду надані в оригіналі: довідка за підписом начальника Яворівського району електричних мереж ПАТ Львівобленерго, табель обліку використання робочого часу особою ОСОБА_1 за листопад 2013р., трудова книжка, довідка начальника відділу кадрів та управління персоналом ПАТ Львівобленерго від 01.04.2014р. №113-85; засвідчені копії: посвідчення водія, лист Залізничного районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 02.04.2014р. №16/14-323св.

14.04.2014р. на запит суду в порядку ст. 38 ГПК України від Міністерства доходів і зборів України надійшла відповідь, відповідно до якої інформація щодо митного оформлення ввезення на митну територію України товарів, відправником яких була компанія Dorel Netherlands, а перевізником ТОВ ВСТ-ТРАНС за період з 01.03.2013р. по 03.04.2014р. відсутня. До заяви додано файл в електронному вигляді на носії інформації №271 ДСК.

Файл в електронному вигляді (а.с. 98, том 2) не приймається колегію суддів до уваги, оскільки розміщена у ньому інформація не може вважатися доказами у розумінні ст.32 ГПК України.

Як свідчать надіслані Ягодинською митницею засвідчені копії контрольних талонів, які були використані при переміщенні через державний кордон України у пункті пропуску «Ягодин» Ягодинської митниці Міндоходів транспортні засоби з реєстраційними номерами ВК4904ВА та ВК8507ХХ за період запиту з 01.03.2013р. по 03.04.2014р. з вантажем - дитячі товари державний кордон України не перетинали.

Предмет позовних вимог визначається саме позивачем.

Як вже зазначалося вище, предметом розгляду даного спору є стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу у розмірі 551353грн. 06коп.

За умовами укладеного між сторонам договору №01/03/13 від 01.03.2013р. у відповідача відсутнє зобовязання перед позивачем у вигляді оплатити вартість втраченого вантажу, за стягненням якої звернувся до суду позивач із позовом.

Заяви про зміну предмету або підстав позову згідно вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України до суду від позивача не надходили.

Суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило.

Виходячи з предмету позовних вимог, позивач повинен довести належними засобами доказування сам факт правопорушення, який скоєний саме відповідачем по справі, лише після доведення чого настають правові підстави для застосування видів відповідальності за неналежне виконання відповідачем умов договору №01/03/13 від 01.03.2013р.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.

У даному спірному випадку позивач не довів суду причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та не доставкою спірного вантажу позивачу.

З огляду на обставини справи, це може бути доведено певними засобами в кримінальному провадженні, оскільки суд не має можливості засобами господарського судочинства встановити винні дії саме відповідача у спірних правовідносинах так як це підпадає під ознаки кримінально наказуємого діяння.

У разі ж набрання законної сили вироку суду з кримінальної справи, з питань, чи були у діях посадових осіб відповідача, третіх осіб ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку, судове рішення у справі №905/8846/13 може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.

Враховуючи викладені обставини у сукупності та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія дійшла висновку, що позивач не довів належними засобами доказування в порядку ст.ст. 33-36 ГПК України саме визначений ним предмет позову як вимагати від відповідача сплатити вартість втраченого вантажу у розмірі 551353грн. 06коп., тобто не довів, що матеріальну відповідальність за втрату спірного вантажу повинен нести саме відповідач. Відтак, підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АМІГО И С., м.Донецьк, до Товариства з обмеженою відповідальністю ІН-ТРАНС, м.Донецьк, за участю третьої особи-1, Товариство з обмеженою відповідальністю ВСТ-ТРАНС м. Рівне, за участю третьої особи-2, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Сервіс Центр Плюс м. Львів, за участю третьої особи-3, ОСОБА_1, Львівська область, Яворівський р-н, с. Наконечне-ІІ, про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 551353грн. 06коп. відмовити.

У судовому засіданні 25.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2014р.

Головуючий суддя Ю.В. Макарова

Суддя О.М. Сковородіна

Суддя А.М. Осадча