Ухвала суду № 49327487, 30.09.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7233/14

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Виноградової Л.Є., Гайворонського С.П.

при секретарі: Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор в особі Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор в особі Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Віта-Лекс на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року, -

встановила:

01 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор в особі Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по Договору купівлі продажу №5 від 30.04.2013 року в розмірі 8 924,49 грн., та по Договору купівлі продажу №216-СТ від 30.12.2011 року в розмірі 19 655,10 грн., також просить стягнути з відповідача судові витрати.

У свою чергу відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просить визнати недійсними договори купівлі-продажу від 30.12.2011 р. № 216-СТ, та від 30.04.2013 р. № 5 укладені між товариством з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор та ОСОБА_2 внаслідок їх фіктивності,

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор в особі Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 суму заборгованості по Договору купівлі продажу №5 від 30.04.2013 року в розмірі 8 924,49 грн. на користь Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор.

Стягнуто з ОСОБА_2 суму заборгованості по Договору купівлі продажу №216-СТ від 30.12.2011 року в розмірі 19 655,10 грн. на користь Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор в особі Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор судові витрати у розмірі 285,79 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представника ОСОБА_2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Віта-Лекс подали апеляційну скаргу у якій просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор в особі Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Екватор у повному обсязі, та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, районний суд виходив з того, що між позивачем і відповідачем було укладено спірний договір купівлі-продажу і відповідач з його умовами погодився, отримав товари у кількості і асортименті, що перелічені у акті приймання-передачі, який згідно до п. 1.2 Договору є невідємною його частиною. Вартість товару відповідач частково оплатив, а решту оплати за погодженням з позивачем зобовязався оплатити до 31 грудня 2013 року, про що було укладено 31 грудня 2012 року додаткову угоду.

Оскільки позивач передав відповідачеві товар за договорами купівлі-продажу від 30 грудня 2011 року та 30 квітня 2013 року і останній навіть частково його оплатив, то згідно до загальних правил укладення правочинів та ст. 234 ЦК України, такі правочини не може бути визнані фіктивними.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними розяснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повністю і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та відповідачем дійсно укладались договори купівлі-продажу 30 грудня 2011 та 30 квітня 2013 року. Згідно до умов цих договорів відповідачеві були передані товари на підставі актів прийомки-передачі. З тим, що він отримав товари відповідач погодився, акти підписав і навіть частково оплатив вартість отриманих товарів, а значить повинен виконати умови договору у повному обсязі.

Посилання відповідача на те, що перелічені у договорах товари за асортиментом не були потрібні йому для особистого вжитку, не можуть бути підставою для звільнення його від обовязку оплатити придбане, оскільки на момент вчинення правочинів відповідач розумів значення своїх дій і наслідки їх вчинення, бажав настання цих наслідків і відповідно зобовязався виконати умови договорів при цьому не може мати вирішального значення для якої мети - власного вжитку чи інших цілей придбавався товар.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись: ст. 304; п. 1 ч. 1 ст. 307; ст. 308; 315; 317; 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 20014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6