Рішення № 49321578, 28.08.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 129/211/15-ц Провадження № 22-ц/772/2599/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 57 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

28 серпня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

при секретарі Франчук О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон на рішення Гайсинського районного суду від 10 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів, -

встановила:

В січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ТОВ Лізингова компанія Еталон про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 листопада 2014 року між ним та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №001465, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі.

Предметом лізингу є автомобіль RenaultDuster 1.5 DMTPrivilege, вартість якого на момент укладання договору лізингу та розмір авансового платежу вказується в додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно додатку № 2 до договору вартість предмета лізингу становить 237000 грн., відсоток платежів 50%, сума лізингу 118500 грн., викупна вартість 3555 грн., відсоткова ставка 12, 5%, комісія 5% та щомісячний платіж 2976,98 грн., а також витрати які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу комісією за передачу автомобіля у сумі 7110 грн.

Позивач вважає, що під час підписання договору лізингу його було введено в оману представником відповідача, яка неправильно роз'яснила зміст договору, оскільки оспорюваний ним договір порушує його права як споживача, містить несправедливі умови, а також суперечить положенням Закону України Про захист прав споживачів.

Тому ОСОБА_2 просив суд на підставі ст. 203, 215 ЦК України визнати недійсним договір фінансового лізингу №001465 з додатками 1,2,3 до нього та стягнути з відповідача на його користь грошову суму комісії за організацію договору фінансового лізингу в розмірі 37000 грн.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 10 березня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001465 укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Лізингова компанія Еталон, стягнуто з ТОВ Лізингова компанія Еталон на користь ОСОБА_2 комісії за організацію договору фінансового лізингу №001465 від 30.09.2014 року в розмірі 37000 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погодившись із рішенням ТОВ Лізингова компанія Еталон подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник апелянта, повідомленого в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не зявився, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Позивач ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовуються Законом України «Про фінансовий лізинг» та положеннями Цивільного Кодексу України про договір, зокрема, про договір лізингу.

Як встановлено судом 20 листопада 2014 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №001465, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі.

Предметом лізингу є автомобіль RenaultDuster 1.5 DMTPrivilege, вартість якого на момент укладання договору лізингу та розмір авансового платежу вказується в додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно додатку № 2 до договору вартість предмета лізингу становить 237000 грн., відсоток платежів 50% сума лізингу 118500 грн., викупна вартість 3555 грн., відсоткова ставка 12, 5%, комісія 5% та щомісячний платіж 2976,98 грн., а також витрати які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу комісією за передачу автомобіля у сумі 7110 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що ряд умов оспорюваного договору є несправедливими за змістом ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, положення:- щодо обмеження прав споживача стосовно виконавця, третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); - встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; - надання можливості продавцю (виконавцю) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; - надання продавцю (виконавцю) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд; - визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві й надання продавцю (виконавцю) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Такими несправедливими умовами правочину є пункти договору фінансового лізингу: 5.4 (умови щодо можливості зміни вартості предмета лізингу й імперативний обов'язок лізингоодержувача одноразово оплатити різницю), 8.3, 8.8, 8.13 (умови щодо коригування лізингових платежів та проведення індексації розміру лізингової плати в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку, збільшенням або зменшенням податків, зборів, та інших обов'язкових платежів тощо), 8.15 (положення щодо неповернення сплачених лізингових платежів у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу, при тому, що лізингодавець у такому випадку наділений правом на одностороннє розірвання договору й повернення предмету лізингу). Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці й призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору. Договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право не передбачається для лізингоодержувача.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, так як він не відповідає дійсним обставинам справи й зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк , не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом частини 1 та 2 статті 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині 2статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у частині 3 статті 18 цього закону.

Визнаючи недійсним оспорюваний договір на підставі встановлених у справі обставин про несправедливість умов договору за нормами статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суд першої інстанції не врахував, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак, зокрема умови договору порушують принцип добросовісності пункт шостий частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

У рішенні суду першої інстанції міститься посилка на конкретні несправедливі умови договору визначені судом, однак у рішенні суду не вказано у чому саме полягає порушення принципу добросовісності сторін договору та яким чином умови договору завдають шкоди позивачеві. За таких обставин висновки районного суду щодо кваліфікації умов договору є передчасними та необґрунтованими.

Крім того, відповідно до положень частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обо в'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Між сторонами спору було укладено в добровільній формі цивільно-правовий договір, який оформлено в належній формі з погодженням усіх його істотних умов у тому числі щодо прав та відповідальності сторін договору.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справи N6-40цс13 і згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України є обовязковою для врахування при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Сторони є вільними в укладенні договору - стаття 627 ЦК України і при розгляді справи суд першої інстанції мав ці обставини врахувати, визначаючи характер правовідносин та норми матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 10, статті 60, статті 131 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обовязок по доведенню підстави позову покладається саме на позивача, однак, всупереч цим вимогам позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи і порушення норм матеріального права відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 10 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_3Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ ОСОБА_4 /підпис/ ОСОБА_5 ОСОБА_3