Ухвала суду № 49313005, 26.08.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/14570/13-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 2 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Худякова А.М., Забродського М.І.,

з участю секретаря судового засідання: Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ житлового будинку в натурі

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Остаточно просив виділити йому в натурі: коридор 2-1 площею 4,9 кв. м., кухню 2-2 площею 7,8 кв. м., кімнату 2-3 площею 20,3 кв. м., кімнату 2-4 площею 19,8 кв. м., сходову клітину 4-1 площею 2,3 кв. м., кімнату 4-2 площею 16,9 кв. м., літню кухню "В" з прибудовою (літера "в"), сарай літ. "Г", сарай літ. "Д", вбиральню літ. "У", ворота № 2, огорожу №3, огорожу №4, огорожу №8 по пров. Культурному, 10, в м. Житомирі. Свої вимоги обґрунтовував суперечками з приводу використання даного майна. Він є власником 43/100 ідеальних частин житлового будинку за вказаною адресою на підставі договору дарування частини житлового будинку. У його користуванні знаходяться зазначені приміщення житлового будинку та господарські споруди. Відповідачі користуються іншими приміщеннями даного будинку, але відмовляються укласти угоду про виділення житлового будинку в натурі.

ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1, інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області, Житомирської міської ради. Просив зобовязати Житомирську міську раду прийняти рішення, яким визнати самочинне будівництво жилої кімнати 4-2 площею 16,90 кв.м., сходову клітину 4-1 площею 2,30 кв.м., літню кухню «В» з прибудовою літ. «В» літ. «в» та огорожу №8 по пров. Культурному,10, в м. Житомирі незаконним, зобовязати інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області скласти та видати припис, зобовязати ОСОБА_1 знести самовільно збудовані обєкти. Вимоги обґрунтовував розбіжностями у правовстановлюючих документах. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2015 року зустрічний позов залишено без розгляду. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 червня 2015 року ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2015 року скасована, а справа в частині зустрічного позову направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2015 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_1 в натурі приміщення та господарські споруди житлового будинку №10 по пров. Культурному в м. Житомирі, а саме: коридор 2-1 площею 4,9 кв. м., кухню 2-2 площею 7,8 кв. м., кімнату 2-3 площею 20,3 кв. м., кімнату 2-4 площею 19,8 кв. м., сходову клітину 4-1 площею 2,3 кв. м., кімнату 4-2 площею 16,9 кв. м., літню кухню "В" з прибудовою (літера "в"), сарай літ. "Г", сарай літ. "Д", вбиральню літ. "У", ворота № 2, огорожу 3, огорожу 4, огорожу 8. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 57,35 грн. судового збору з кожного, 1500 грн. витрат, пов'язаний з проведенням експертизи, з кожного.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції порушив його процесуальні права, оскільки не розглянув його заяву від 01 квітня 2015 року про повторний відвід судді Лєдньова Д.М.; передчасно почав досліджувати матеріали справи, не надавши йому можливість надати письмові докази. Посилання суду на належність ОСОБА_1 43/100 ідеальних частин спірного житлового будинку є необґрунтованим, оскільки в Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо позивача відсутні. Висновок суду про виділення ОСОБА_1 відокремленої частини будинку в натурі є передчасним, оскільки спочатку необхідно здійснити державну реєстрацію належного йому нерухомого майна. Суд не розглянув його клопотання про залучення до участі у справі у якості 3-ї особи реєстраційної служби, про виклик у судове засідання для надання пояснень експерта, не дослідив інвентарну справу, безпідставно стягнув з ОСОБА_3 судові витрати.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що відповідно до договору дарування частини житлового будинку 24 жовтня 1996 року ОСОБА_4 подарував, а його син ОСОБА_1 прийняв у дар 43/100 частини жилого будинку, що знаходиться в м. Житомирі по провулку Культурному,10. У договорі вказано, що до будинку належить сарай «Б,Г», туалет «У», сарай-літня кухня «В,в» та огорожа №1-3.

Відповідно до договору купівлі-продажу частини житлового будинку 21 червня 2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купили 57/100 частин жилого будинку, в рівних частках кожний, що знаходиться в м. Житомирі по провулку Культурному,10. У договорі зазначено, що до жилого будинку належать сарай літ. «Б», вбиральня літ. «У», сарай, літня кухня літ. «В», сарай, літня кухня літ. «в», сарай літ. «Г», огорожа №1-3.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вказаних вище договорів або їх окремих частин, їх розірвання тощо.

Відповідно до змісту ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2014 року, яке ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28 січня 2015 року залишено без змін, відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволені їх позову до КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Державної нотаріальної контори м.Норильська Красноярського краю РФ, ОСОБА_5, Другої Житомирської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу частини будинку та зобовязання вчинити певні дії. Підставою прийнятого рішення є встановлені судом обставини про одержання за вище вказаними договорами ОСОБА_1 в дар частини домоволодіння з надвірними спорудами: сараєм-літньою кухнею літ. «В,в», сараєм літ. «Б,Г», вбиральнею літ. «У» та огорожею 1-3 та переходом у користування покупців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступних приміщень: кухні 1-1, ванни 1-2, жилої кімнати 1-3, площею 18,9 кв.м., жилої кімнати 1-4, площею 19,6 кв.м., жилої кімнати 3-2, площею 23,8 кв.м., сходової клітини 3-1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2008 року, яке ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2008 року залишено без змін, відмовлено ОСОБА_2 у задоволені позову до ОСОБА_1, комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» про повернення у власність господарських споруд. Підставою цього рішення є встановлені судом обставини про те, що власником надвірних господарських споруд: сараю-літньої кухні літ. «В,в», сараю літ. «Г», вбиральні літ. «У» по провулку культурному,10, в м. Житомирі до 1996 року був ОСОБА_4, а з 1996 року власником 43/100 частин домоволодіння та спірних споруд став ОСОБА_1

Правильно застосувавши до спірних правовідносин ст.ст.358,364,367 ЦК України та прийнявши до уваги порядок користування, що склався, який передбачає відокремленість частин та відсутність необхідності у переплануванні або переобладнанні, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_1 відповідного до запропонованого висновком експерта єдиним варіантом, чим вирішив спір по суті.

Доводи апеляційної скарги відносно набуття ОСОБА_1 права власності та передчасності виділу йому нерухомого майна в натурі спростовуються наступним.

Відповідно до розяснень, що надані у пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має врахувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України).

Договір дарування нерухомого майна посвідчений нотаріально 24 жовтня 1996 року (зареєстровано в реєстрі за №5-4383) та зареєстровано БТІ (реєстраційний напис записаний у реєстрову книгу №130 стор.519). На момент виникнення спірних правовідносин діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року. Частина 3 ст.244 ЦК УРСР (1963 року) передбачала, що до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу. Відповідно до змісту ст.227 ЦК УРСР (1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен був бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Нотаріальне посвідчення договорів відчуження нерухомого майна на той час мало важливе значення, оскільки саме з цим фактом законодавець повязував момент набуття обдарованим права власності на нерухоме майно. Хоча норма ст.227 ЦК УРСР (1963 року) передбачала, що договір підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, яку проводило бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад, але вона не повязувала реєстрацією у БТІ з моментом набуття права власності за договором. Реєстрація договору у БТІ також не впливала на дійсність договору та була необхідна для обліку будівель і виявлення їх власників.

Окрім того, рішенням архітектурно-будівельної комісії від 05 лютого 1987 року ОСОБА_4 дозволено оформити господарські споруди, зокрема: сарай, літню кухню «В», сарай «Г», а рішенням виконкому Житомирської міської ради від 10 квітня 2008 року №266 надано дозвіл ОСОБА_1 на оформлення права власності на сарай під літ. «Д».

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 приймали участь у будівництві сараю під літ. «Д». Натомість вказаним вище судовим рішенням від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні вимог про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу частини жилого будинку від 2005 року. Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази того, що виділення в натурі сараю під літ. «Д» ОСОБА_1 порушило права ОСОБА_8 або ОСОБА_3

За змістом ст.ст.10,11,60,212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За клопотанням представника ОСОБА_1, судом першої інстанції ухвалою від 12 серпня 2014 року призначена будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручено експерту ОСОБА_9, а обовязок оплати проведення експертизи покладено на ОСОБА_1

Експерт має вищу будівельно-технічну освіту, експертну кваліфікацію за спеціальностями: 10.6 «Дослідження обєктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів», 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками», 10.10 «Визначення оціночної вартості будівельних обєктів та споруд», 10.14 «Оцінка земельних ділянок». Атестація судового експерта підтверджується свідоцтвом від 22 березня 2013 року №1623, виданим Міністерством юстиції України, термін його дії до 22 березня 2016 року, що внесено у реєстр (а.с.152). Інформація про скасування дії свідоцтва відсутня. Про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України експерта попереджено.

Висновок експерта від 26 грудня 2014 року №26/12-2014 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи оцінено судом першої інстанції за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України.

Фактична частка, що виділена ОСОБА_1 у домоволодінні складає 56/100. Така обставина обумовлена здійсненням ОСОБА_1В та його батьком добудов у вигляді надвірних будівель та споруд. Однак, дана обставина не змінила розміру часток ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у жилому будинку, що визначені договорами дарування від 24 жовтня 1996 року та купівлі-продажу від 21 червня 2005 року.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відносно призначення експертизи, кваліфікації експерта, висновку експертизи, невиклику експерта для дачі розяснення висновку обґрунтованими не видаються.

Неповідомлення судом першої інстанції про судове засідання на 30 квітня 2015 року Житомирську міську раду та інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області не порушило процесуальні права ОСОБА_2, оскільки судом участь представників юридичних осіб не була визнана обовязковою.

Відносно того, що суд першої інстанції зобовязав ОСОБА_2 30 квітня 2015 року покинути зал судового засідання, то ст.92 ЦПК України передбачає у разі повторного порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого застосування такого заходу процесуального примусу як видалення із зали судового засідання.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 також посилається на те, що ухвалою суду першої інстанції від 01 квітня 2015 року йому було відмовлено у задоволенні його заяви про відвід судді Лєдньова Д.М. Заява про відвід обґрунтована тим, що суддя відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його клопотання про виклик експерта, відмовляючи у задоволенні клопотання про притягнення до участі в якості третіх осіб Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, не постановив письмової ухвали тощо. Як вбачається з журналу судового засідання від 01 квітня 2015 року такі процесуальні дії вчинялися. Однак, ст.36 ЦПК України зобовязує суд винести з приводу клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб ухвалу, але при цьому не зазначає, що ухвала про відмову у залученні до участі у справі третіх осіб обовязково повинна бути постановлена в нарадчій кімнаті та оформлена окремим процесуальним документом. У даному випадку суд першої інстанції дотримався передбаченого нормами процесуального права порядку розгляду клопотань і вирішення заяви про відвід та обґрунтовано відмов у задоволенні заяви про відвід судді.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відносно нерозгляду судом першої інстанції заяви ОСОБА_2 про повторний відвід судді Лєдньова Д.М. від 01 квітня 2015 року, то такі порушення норм процесуального права, зокрема, ст.24 ЦПК України, хоча мають місце, оскільки суд першої інстанції не розглянув такої заяви взагалі, чим порушив порядок вирішення заяви про відвід, але недотримання норм процесуального права не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що на ОСОБА_3 незаконно покладені судові витрати безпідставні, оскільки зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до двох відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі щодо ОСОБА_3 не постановлена. Рішення ухвалено на користь позивача ОСОБА_1, а тому, відповідно до ст.88 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано поклав судові витрати на ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Решта доводів апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду, згідно ст.308 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.

Рішення законне та обґрунтоване. Підстав для його скасування колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: