Ухвала суду № 49305581, 26.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-5135/2011

Провадження № 22-ц/779/1470/2015

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про розподіл підвального приміщення та земельної ділянки за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2011 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання частково недійсними рішень Івано-Франківського міськвиконкому № 481 від 25.08.2010 року, № 193 від 03.04.2012 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права на нерухоме майно, розподіл підвального приміщення та земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсними: рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 25 серпня 2010 року №481 про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_7 у м. Івано-Франківську з реконструйованою квартирою №1, влаштованими в просторі горища житловими і допоміжними приміщеннями та влаштованими в підвалі допоміжними приміщеннями по АДРЕСА_8 в частині включення в реконструкцію підвальних приміщень під квартирою №2 та горища над квартирою №2 цього ж будинку; рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 03 квітня 2012 року №193 в частині оформлення на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на підвальні приміщення під квартирою №2 та горища над квартирою №2 в будинку АДРЕСА_7 у м. Івано-Франківську.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2012 року, видане ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 03 квітня 2012 року №193 в частині збільшення загальної та житлової площі квартири №1 за рахунок переобладнаних підвальних приміщень під квартирою №2 та горища над квартирою №2.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на нерухоме майно - восьмикімнатну квартиру по АДРЕСА_8 в м. Івано-Франківську.

Поділено між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підвальні приміщення, що знаходяться під квартирою №2, житлового будинку по АДРЕСА_9 у м. Івано-Франківську, виділивши ОСОБА_2 підвальні приміщення №VI, площею 9,1 кв.м, №VII, площею 1,2 кв.м, №VIII, площею 15,5 кв.м, а всього площею 25,8 кв.м. Зобов'язано ОСОБА_2 виконати роботи, зазначені у висновку експертного будівельно-технічного дослідження №9/04-2012 від 03 квітня 2012 року: замурувати дверний проріз між приміщеннями №V і №VI. ОСОБА_3 виділено підвальне приміщення №V, площею 20,5 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 8 121,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також вирішено питання розподілу судових витрат.

На рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, зазначають, що суд першої інстанції всупереч вимог ст. 31 ЦПК України прийняв до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_2, в якій нею змінено і підставу, і предмет позову. В той же час, провадження за зазначеними вимогами судом не було відкрито.

На думку апелянтів, судом неправильно встановлено факт віднесення спірного підвального приміщення до допоміжного приміщення будинку, необхідного для обслуговування квартири №2. При цьому судом не прийнято до уваги довідку КП «Івано-Франківськводоекотехпром» від 08 лютого 2013 року №01-6/152, відповідно до якої позивач не значиться як користувач послуг водопостачання і водовідведення за адресою АДРЕСА_9.

Не враховано судом також тієї обставини, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 липня 2005 року, яким ОСОБА_2 виділено частину квартири №2 - жилу кімнату площею 27,76 кв.м, її зобов'язано провести добудову до цієї кімнати. Однак, рішення суду нею не виконано, жодних дій по утриманню та догляду виділеної кімнати вона також не вчиняла. В судовому засіданні ОСОБА_2 визнала, що кімната є фактично нежитловим приміщенням, непридатним до проживання.

Крім того, при вирішенні спору судом не взято до уваги, що право власності на належну позивачу частку майна виникло у неї тільки з моменту його реєстрації - 11.04.2012 року. Відтак, на момент прийняття оскаржуваних рішень міськвиконкому власником квартири АДРЕСА_1 був тільки ОСОБА_3, який своєю письмовою згодою, що нотаріально посвідчена, дав дозвіл ОСОБА_4 на переобладнання горищного приміщення під житлові кімнати та двох підвалів під майстерню. За таких обставин, рішення виконавчого комітету Івано-Франківського міської ради від 28 серпня 2010 року та 03 квітня 2012 року прийняті в межах повноважень та у спосіб визначений законом, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим, виділяючи у власність ОСОБА_3 частину підвалу суд не звернув увагу на той факт, що такий будь-яких вимог про це не заявляв.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у своїх апеляційних скаргах також зазначають, що судом не вирішено питання про повернення їм коштів, витрачених на реконструкцію підвалу.

З цих підстав апелянти просили рішення в зазначеній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_4, ОСОБА_3, їх представник, який також представляє інтереси ОСОБА_5, та представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради доводи своєї апеляційної скарги підтримали, доводи інших апеляційних скарг-- визнали, з наведених у них мотивів.

ОСОБА_2 та її представник доводів апеляційних скарг не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 як співвласник квартири АДРЕСА_2 внаслідок реконструкції, проведеної ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за згодою із ОСОБА_3 і з дозволу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, однак без її згоди, була позбавлена можливості реалізувати своє право власності на частку в допоміжних приміщеннях, що відповідно призвело до позбавлення її права на володіння підвальним приміщенням будинку. Відтак, оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_5, одержавши дозвіл органу виконавчого комітету місцевої ради на проведення відповідних робіт не отримали згоди усіх співвласників допоміжного приміщення (горища та підвалу) на це, то відповідачі порушили цивільні права і охоронювані законом інтереси позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо поділу горища суд виходив з того, що висновок експертного будівельно-технічного дослідження №9/04-2012 від 03.04.2012 року не містить жодних відомостей щодо можливості поділу горища, а інших доказів на обґрунтування цієї вимоги позивач суду не представила. Що стосується вимоги про розподіл земельної ділянки, то суд вважав, що така вимога заявлена передчасно, оскільки позивач є землекористувачем земельної ділянки, доказів про звернення до органу місцевого самоврядування для вирішення спору щодо меж земельної ділянки між користувачами та незгоди із таким рішенням не представлено.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

За положеннями ч.2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 цього Кодексу співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом, житловий будинок АДРЕСА_7 у м. Івано-Франківську складається з двох квартир. Співвласниками квартири №1 є ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а співвласниками квартири №2 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 При цьому, ОСОБА_3 належить 56/100 ідеальних часток, а ОСОБА_2 - 44/100 ідеальних часток в цій квартирі.

З'ясовано, що за даним будинковолодінням було закріплено земельну ділянку площею 0,0712 га. З них, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приватизовано в рівних долях по 50% земельної ділянки площею 0,344 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. Решта земельної ділянки в розмірі 0,368 кв.м належить до квартири №2 і є не розподіленою між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 посилалась на те, що вона як співвласник квартири №2 не давала згоду співвласникам квартири № 1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на переобладнання горищного приміщення під житлові кімнати та двох підвалів під майстерню в цьому будинку. Відтак, внаслідок незаконних рішень та дій відповідачів, які виявились у прийнятті рішень виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради у наданні дозволів на прийняття в експлуатацію, оформлення на них права власності, видачі правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на нерухоме майно її, як власника було позбавлено права на отримання в користування частини допоміжних приміщень.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

За змістом рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

При цьому неподільним майном є неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

Встановлено, що як ОСОБА_3, так і ОСОБА_5 набули право власності на квартири на підставі договорів купівлі-продажу. При цьому, попередні власники набули право власності на ці квартири в порядку приватизації державного житлового фонду.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 15 травня 1998 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7.(яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, ОСОБА_9.) та ОСОБА_3, останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_3, житловою площею 48,16 кв.м, загальною площею 64,15 кв.м. Як вбачається з технічного паспорта (а.с.61 т.2) квартира складалася з двох житлових кімнат, кухні, площею 8,06 кв.м, вбиральні, площею 1,2 кв.м та коридору, площею 6,73 кв.м. При цьому будь-які допоміжні приміщення будинку об'єктом продажу не були (а.с.48 т.1). Дана обставина підтверджується також технічним паспортом на квартиру №2 у цьому будинку (а.с.61 т.1) та довідкою Івано-Франківського ОБТІ (а.с.68 т.1). В той же час, як попередні власники так і сім'я ОСОБА_3 користувалася частиною підвального приміщення, розміщеного під їхньою квартирою, де було встановлено ванну (а.с.57 т.2).

В подальшому, як з'ясовано в засіданні апеляційного суду, ванну кімнату власниками квартири № 2 було облаштовано на першому поверсі будинку.

Однокімнатна кв. № 1 в цьому будинку загальною площею 55,6 кв.м, житловою площею 29,5 кв. м належала на праві власності ОСОБА_10 При цьому, як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_9, жильці цієї квартири користувались також коморою в підвальному приміщенні площею 0,14 кв. м, що знаходилась під їхньої квартирою, та кімнатою на горищі - світелкою, площею 13,8 кв. м, вихід до якої був тільки з цієї квартири (а.с.50-57, 174 т.2). Сторони цієї обставини не заперечили.

Як видно зі змісту рішення Івано-Франківської міської ради від 29.05.2003 року № 12 та додатку до нього будинок АДРЕСА_10 передано з балансу ЖЕО-4 у власність домовласників кв. № 1 ОСОБА_10 та кв. №2 ОСОБА_3.(а.с.188,189 т.2).

Встановлено, що після придбання кв. № 1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 провели в ній реконструкцію, загальна та житлова площа якої збільшилася. Відповідно, 17.08.2006 року виконавчим комітетом Івано-Франківської ради було прийнято рішення про оформлення за ними права власності на цю квартиру, на підставі якого 29.09.2006 року видано свідоцтво на нерухоме майно, а 05.10.2006 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав. При цьому як вбачається з свідоцтва про право власності на нерухоме майно квартира шестикімнатна, загальна площа її становить 244,2 кв.м, а житлова -108,8 кв.м. (а.с.173,174 т.1).

В засіданні апеляційного суду з'ясовано, що згідно технічного паспорта на квартиру №1, складеного 03.08.2004 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками, в тому числі, комор, площею 7,4 кв.м, 13,0 кв.м, та 29,7 кв.м, які знаходяться в підвальному приміщенні під їхньою квартирою, та житлової кімнати № 13, площею 12,9 кв.м, що знаходиться на горищі та реконструйована із світелки.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підвальні приміщення та горище в будинку АДРЕСА_7 до 17.08.2006 року як допоміжні приміщення перебували у спільній власності власників квартир №1 та №2.

При цьому як встановлено апеляційним судом із пояснень сторін ні в підвальному приміщенні, ні на горищі будинку немає будь-яких інженерних комунікацій, технічного обладнання чи технічних пристроїв, що необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир.

Відповідно до пункту 1.4.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, має подаватись, зокрема згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Як вбачається з матеріалів справи у грудні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про надання дозволу на реконструкцію горища під житлові кімнати та двох підвалів під майстерню, які розташовані в будинку АДРЕСА_7 у м. Івано-Франківську. Згоду на таке переобладнання подав 26 листопада 2009 року ОСОБА_3, направивши до Управління архітектури і містобудування нотаріально посвідчену заяву. В той же час, ОСОБА_2 своєї згоди на таке переобладнання горищного приміщення під житлові кімнати та двох підвалів під майстерню не надавала.

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 02 лютого 2010 року №40 відповідачам надано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво - реконструкцію горища в межах конструкції даху під житлові приміщення та підвальних приміщень під творчу майстерню на власній земельній ділянці по АДРЕСА_8. Відповідно 13 лютого 2012 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_4 укладено договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста, згідно п.1.1 якого останній здійснює реконструкцію горища в межах конструкції даху під житлові приміщення та підвальних приміщень під творчу майстерню на власній земельній ділянці по АДРЕСА_8.

В подальшому виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради 03.04.2012 року прийняв рішення про оформлення права власності на нерухоме майно за №193, в тому числі і за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо квартири АДРЕСА_4 з підвальними приміщеннями. На підставі даного рішення 07.05.2012 року було видано свідоцтво на нерухоме майно, а 11.05.2012 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав відповідачів (а.с.132-146 т.2).

Згідно висновків експертного будівельно-технічного дослідження від 23 травня 2011 року та 03 квітня 2012 року (а.с.26-42,75-85 т.1) під приміщеннями квартири АДРЕСА_5 знаходяться підвальні приміщення загальною площею 46,3 кв.м, точної інформації щодо площі допоміжного приміщення, розташованого над вказаною квартирою матеріали справи не містять.

Разом з тим, співставивши правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на нерухоме майно, судом правильно встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2006 року, їм належить об'єкт нерухомості (шестикімнатна квартира АДРЕСА_6) загальною площею 244,2 кв.м, житловою площею 108,8 кв.м, а у відповідності до свідоцтва на нерухоме майно від 7 травня 2012 року - об'єкт нерухомості (восьмикімнатна квартира АДРЕСА_6) загальною площею 335,3 кв.м, житловою площею 153,6 кв.м. Відтак, житлова площа належної відповідачу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири збільшилась за рахунок приміщення №13, житловою площею 15,8 кв.м, приміщення №14, житловою площею 29 кв.м - всього на 44,8 кв.м (а.с.141-146 т.1).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 4 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні повинно здійснюватися на принципах законності.

У відповідності до положень ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується.

Як передбачено ч.2 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтовано висновку що, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не отримали згоди усіх співвласників допоміжного приміщення (горища та підвалу) при отриманні дозволу органу виконавчого комітету місцевої ради на проведення відповідних робіт, то тим самим порушили цивільні права і охоронювані законом інтереси позивача. А відповідно правильно визнав недійсними прийняті виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради з цього питання, рішення від 25 серпня 2010 року №481, від 03 квітня 2012 року №193 та свідоцтво про право власності, видане на підставі цих рішень.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду щодо розподілу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підвальних приміщень, які знаходяться під їхньою квартирою, яким при цьому вірно враховано висновок експертного дослідження №9/04-2012 від 03.04.2012 року (а.с. 75-85 т.1).

Посилання апелянтів, що належна ОСОБА_2 кімната є нежитловим приміщенням і на нього не поширюються житлові правовідносини не заслуговують на увагу. Згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 05.07.2005 року ОСОБА_2 виділено частину квартири, яка складається з жилої кімнати площею 27,76 кв.м. Відповідно на неї після визначення ідеальних часток - 44/100 позивачем оформлено право власності (а.с.186 т.1).

Аналогічно надуманими є і доводи апелянтів про те, що позивач набула права власності на частину квартири тільки після реєстрації права власності 11.04.2012 року, а відтак не повинна була давати згоду відповідачам на реконструкцію їх квартириз підвальними приміщеннями та горищем. За положенням ст.210 ЦК України щодо державної реєстрації стосуються саме правочинів, які згідно ст.202 ЦК України є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зі змісту судового рішення від 05.07.2005 року (а.с.48 т.1) вбачається, що квартира АДРЕСА_11 в м. Івано-Франківську придбана 15.05. 1998 року сторонами в шлюбі, є спільним сумісним майном та відповідно проведено розподіл цього майна між ними.

Не можуть бути прийняті до уваги також твердження апелянтів щодо порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ст.31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

З'ясувавши в ході розгляду справи, що підвальні приміщення та горище знаходяться у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 скористалась своїми процесуальними правами та подала відповідну заяву.

Не є при цьому виходом за межі позовних вимог вирішення питання про виділення ОСОБА_3 підвального приміщення №V, площею 20,5 кв.м., оскільки при поділі спільного сумісного майна подружжя суд повинен вказати яке конкретно майно кожному із подружжя виділяється у власність.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь в справі.

Відтак, оскільки у встановленому законом порядку ОСОБА_11 та ОСОБА_5 із позовної заявою до суду не зверталися, неспроможними є їхні доводи про те, що судом не вирішено питання про повернення їм затрачених на реконструкцію мансардного та підвального приміщення коштів.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційні скарги не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Тому підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачається.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О. В. Пнівчук

В.М. Соколовський