Рішення № 49303776, 11.08.2015, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

11.08.2015

Справа № 203/4072/15-ц

2/0203/1154/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 серпня 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Карпенка С.Ф.

при секретарі Штефані Д.Г.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

07 липня 2015 року позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та стягнення моральної шкоди. (а.с. 1-2).

Позивач у позовній заяві та у судовому засіданні, в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 26.09.2012 по 25.03.2015 він працював на посаді заступника директора КП «Жилсервіс-5» ДМР. На дату звільнення , а саме 25.03.2015 року у КП «Жилсервіс-5» ДМР перед позивачем склалась заборгованість у сумі 28141, 27 грн., але виплатити суму заборгованості не в день звільнення, а лише 23.06.2015 року, чим порушив строки з простроченням в 90 календарних днів. Позивач вважає, що дії відповідача незаконні, оскільки у відповідності з ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, проводиться в день його звільнення. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду та просив суд стягнути з відповідача на свою корить середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 17736,30 грн. Крім того, посилаючись на спричинення йому внаслідок не проведення розрахунку при звільненні моральної шкоди, яка виразилась в тому числі у душевних переживаннях позивача та сорому, приниженні, повязаних з необхідністю позичання коштів у родічів та у фінансових установах, переживань, повязаних з необхідністю забепечення сплати відсотків по позиках та кредитах, а також почуттям безпорадності, що виникло внаслідок ігнорування права позивача на справедливее ставлення щодо нього, чим завдав позивачеві душевних страждань, у звязку з чим позивач просив суд також стягнути з відповідача в порядку відшкодування моральної шкоди 20553,75 гривень. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача. (а.с. 1-2)

В судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов та, посилаючись на викладені в позові підстави, просив задовольнити його в повному обсязі. (а.с. 18)

Відповідач у судове засідання свого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, за таких обставин суд вважає можливим розглянути дану цивільну справу у заочному порядку відповідно до вимог Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України. (а.с. 9,15-16-17)

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Встановлено, що згідно наказу № 51-К від 26.09.2012 року позивача було прийнято на посаду заступника директора, а 25.03.2015 року на підставі наказу №11-к позивача було звільнено з 25032015 року з посади заступника директора згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією аркуша трудової книжки, наявною в матеріалах справи. (а.с. 3)

Судом встановлено, що у відповідача перед позивачем станом на 25.03.2015 рік наявна заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року у розмірі 28141, 27 грн., що підтверджується копією довідки про заборгованість з заробітної плати № 250 від 27.03.2015 року, наявною в матеріалах справи. (а.с. 4) Як зазначив позивач у позовній заяві, заборгованість по заробітній платі була виплачена в повному обсязі відповідачем 23.06.2015 (а.с. 1-2).

Згідно копії довідки відповідача розмір середньоденної заробітної плати позивача складав 197,07 гривень. Відтак, враховуючи, затримку в розрахунку при звільненні позивача, яка мала у період з 25.03.2015 по 23.06.2015 з простроченням в 90 календарних днів, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з урахуванням строку такої затримки становить 17736,30 гривень. (а.с. 5)

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. За змістом ст.2, Глави XV КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, відповідним чином погодженим, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення не тільки видати працівникові трудову книжку, а й провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положеннями п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що розмір середньомісячної заробітної плати для визначення заробітку за весь час затримки (ст.117 КЗпП України) обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Окрім того, положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, враховуючи, що відповідачем визнано факт затримки в проведенні остаточного розрахунку із позивачем в день його звільнення 25 березня 2015 року, який вбачається з довідки про заборгованість заробітної плати №250 від 27.03.2015 року в порушення положень ст.ст.44, 47, 116 КЗпП України, такий розрахунок здійснено лише 23 червня 2015 року, а середній заробіток за весь час такої затримки по день фактичного розрахунку складає заявлений позивачем розмір до стягнення 17736,30 гривень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення зазначеної суми з відповідача.

Не викликає в суду сумнівів заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях та переживаннях позивача, зумовлених не проведенням відповідачем розрахунку при звільненні позивача, що, в свою чергу, змусило останнього докладати додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок зменшення розміру свого доходу, на який він розраховував, а також зменшувати свої видатки, а відтак і порушувати звичний уклад свого життя. Разом з тим, позивачем не надано будь-яких доказів, що обєктивно б свідчили про істотність заподіяної йому моральної шкоди і настання суттєвих негативних наслідків для його психологічного та/або фізичного стану. З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди такими, що з урахуванням вимог розумності та справедливості підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 3000 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір на користь держави у розмірі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 36, 38, 47, 48, 94, 115, 116, 117 КЗпПУ, ст. 1, 34 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 88, 212-215, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради (ЄДРПОУ 38199687) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 17736 грн. 30 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди -3000 грн., всього стягнути 20736 грн. 30 коп. В решті позовних вимог відмовити у звязку з необґрунтованістю.

Стягнути з комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: Карпенко С.Ф.