Рішення № 49259745, 13.08.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.08.2015р. Справа №908/3635/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз», м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 03361135

до відповідача: Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс», м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 35841401

про стягнення 90389,83 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз», м.Маріуполь звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс», м.Маріуполь про стягнення суми основного боргу – 61601,23 грн, пені – 10220,28 грн, 3% річних – 537,80 грн, інфляційного збільшення суми заборгованості – 18030,52 грн.

Ухвалою від 18.06.2015р. господарського суду Запорізької області вказану позовну заяву з додатками направлено за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.06.2015р. порушено провадження по справі №908/3635/15.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №1234 від 16.12.2013р. на постачання природного газу за регульованим тарифом в частині проведення оплати поставленого за вказаною угодою газу, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Відповідач в судові засідання 22.07.2015р., 12.08.2015р. не з’явився, будь-яких пояснень по суті спору не надав, витребуваних судом документів не представив. Одночасно, за висновками суду, Приватне підприємство «Едельвейс-Сервіс» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

За приписами ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За змістом ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.08.2015р. місцезнаходженням відповідача є: 87537, м.Маріуполь, пров.Купріна, 4.

На вказану адресу господарським судом було скеровано ухвали від 25.06.2015р., 22.07.2015р.

Крім того, направлення кореспонденції у справі здійснювалось за адресою Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс», яка наявна у додатку №1 до договору №1234 від 16.12.2013р., а саме: 87537, м.Маріуполь, вул.Пісарєва, 28.

На теперішній час ухвали суду, або докази їх вручення відповідачу не повернуті підприємством зв’язку.

У п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс», які наявні у матеріалах справи, в тому числі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони, зокрема, у судове засідання 13.08.2015р. на виклик суду не з’явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.712 вказаного нормативно-правового акту за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 16.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» (постачальник) та Приватним підприємством «Едельвейс-Сервіс» (споживач) був укладений договір №1234, у відповідності до п.1.1 якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

За приписами п.4.2 підписаного сторонами договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3459 грн, без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%; тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами – 105,8 грн, крім того ПДВ – 20%; тариф на транспортування природного газу розподільчими трубопроводами – 105,8 грн, крім того ПДВ – 20%; постачання природного газу за регульованим тарифом – 36,60 грн, крім того ПДВ – 20%. До сплати за 1000 куб. м природного газу – 3860,38 грн, крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 4632,456 грн.

В силу положень додатку №1 до договору №1234 від 16.12.2013р. місцезнаходженням пункту призначення встановлено вул.Писарєва, 28.

Згідно із п.10.1 укладеного сторонами правочину (в редакції додаткової угоди №8 від 30.11.2014р.) останній набирає чинності 01.01.2014р. та укладається на строк до 31.03.2015р.

Відповідно до п.п.2.6, 3.6 договору №1234 від 16.12.2013р. послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку №1 до договору. На підставі результатів вимірювання обсягу газу вузлами обліку складаються щомісяця акти приймання-передачі газу.

Як свідчать матеріали справи, 31.01.2015р., 28.02.2015р. Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» та Приватним підприємством «Едельвейс-Сервіс» було підписано акти прийому-передачі природного газу, згідно із якими постачальник передав, а споживач прийняв природний газ на суми 40382,63 грн та 27218,58 грн.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов’язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 61601,23 грн.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п.5.3.3 договору №1234 від 16.12.2013р. споживач зобов’язався оплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

За правилами п.4.6 укладеного сторонами правочину оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом місяця поставки відповідно до додатка 2 до договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі переплати за фактично спожитий газ, сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати поставленого газу в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу. У разі збільшення підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату додатково заявлених обсягів газу в п’ятиденний строк після збільшення цього обсягу в установленому договором порядку.

За змістом п.2.9 вказаного договору підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником є акти приймання-передачі газу.

Як було встановлено судом вище, акти прийому-передачі природного газу на суми 40382,63 грн та 27218,58 грн підписані сторонами 31.01.2015р. та 28.02.2015р.

Відтак, строк виконання зобов’язання відповідача з оплати газу на вказані суми настав.

11.02.2015р. відповідачем частково здійснено оплату газу в розмірі 6000 грн. Проте, в порушення договірних зобов’язань оплату товару в сумі 61601,21 грн відповідачем не проведено.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов’язання за договором №1234 від 16.12.2013р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за спірним договором обов’язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс» на користь позивача суми основного боргу у розмірі 61601,21 грн, підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до п.6.3.2 договору №1234 від 16.12.2013р. сторони домовились, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 10220,28 грн пені, яка нарахована за період з 06.02.2015р. по 03.06.2015р.

За розрахунком суду пеня за визначений позивачем період складає 10213,87 грн, внаслідок чого позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на приписи вказаної норми закону, позивач нарахував за період з лютого 2015 року по травень 2015 року та заявив до стягнення інфляційні збитки в сумі 18030,80 грн, а також 3% річних в розмірі 537,80 грн за період з 06.02.2015р. по 03.06.2015р.

За розрахунком суду, 3% річних від прострочених сум становлять 537,76 грн та підлягають частковому задоволенню на визначену судом суму.

Крім того, за приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було, що призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу.

Відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат також задовольняються судом частково, а саме на суму 12857,36 грн.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1827 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз», м.Маріуполь до Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс», м.Маріуполь про стягнення суми основного боргу – 61601,23 грн, пені – 10220,28 грн, 3% річних – 537,80 грн, інфляційного збільшення суми заборгованості – 18030,52 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Едельвейс-Сервіс» (87537, Донецька область, м.Маріуполь, пров.Купріна, буд.4, код ЄДРПОУ 35841401) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз» (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Миколаївська, буд.16, код ЄДРПОУ 03361135) основний борг у розмірі 61601,23 грн, пеню – 10213,87 грн, 3% річних – 537,76 грн, інфляційне збільшення суми заборгованості – 12857,36 грн, а також судовий збір в сумі 1722,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 13.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.08.2015р.

Суддя Ю.О.Паляниця