Постанова № 49251338, 28.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 серпня 2015 року 10:00 справа №826/8471/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до1. Волинської митниці Державної фіскальної служби 2. Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській областіпроскасування картки відмови, зобов'язання вчинити дій, стягнення коштівО Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, Волинська митниця), в якому просить: 1) скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15 липня 2014 року №205020104/2014/00649; 2) зобов'язати відповідача надати позивачу письмовий дозвіл на ввезення на митну територію України в митному режимі "Тимчасове ввезення" транспортного засобу приватного використання (перевезення особою виключно для особистих потреб юридичної особи-нерезидента, за винятком будь-якого комерційного використання, а саме для здійснення агентської та представницької діяльності на території України), зареєстрованого на території Республіки Польща на ім'я юридичної особи-нерезидента, яка теж зареєстрована в Республіці Польща; 3) зобов'язати відповідача у своїх рішеннях утриматись від посилання на статтю 380 Митного кодексу України у тому разі, якщо норми цієї статті встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному міжнародному договорі України, який набрав чинності в установленому порядку; 4) стягнути на користь позивача з відповідача та/або з Державного бюджету України кошти у сумі 11 549,22 грн. на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8471/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2015 року залучено до участі в адміністративній справі в якості співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКСУ у Волинській області).

В судовому засіданні 17 серпня 2015 року позивач позовні вимоги підтримав, представники відповідачів до суду не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, у зв'язку з чим на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

15 серпня 2014 року громадянином України ОСОБА_1 для здійснення митного контролю та митного оформлення транспортного засобу "приватного використання" Jeep Grand Cerokee P.H. PO413VK в режимі тимчасового ввезення було подано митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності та заяву-зобов'язання №15072014/1 з додатками.

15 серпня 2014 року після опрацювання поданих документів позивачу видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №205020104/2014/00649 (далі по тексту - картка відмови) та роз'яснено вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації.

Картка відмови видана позивачу у зв'язку з недотриманням вимог пункту 3 статті 380 та пункту 60 статті 4 Митного кодексу України, відсутністю консульського обліку у консульській установі України за кордоном та недотриманням пункту 1 статті 377 Митного кодексу України, відсутністю коштів для сплати митних платежів за транспортний засіб.

Позивач вважає, що з урахуванням положень Конвенції про тимчасове ввезення, прийнятої 26 червня 1990 року в м. Стамбул, Туреччина, що ратифікована без заперечень та уточнень Україною на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення" від 24 березня 2003 року за №1661-IV, картка відмови оформлена відповідачем 1 з порушенням норм законодавства, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідач 1 та відповідач 2 у письмових заперечення на адміністративний позов проти позову заперечили, підтримавши відстави оформлення картки відмови від 17 серпня 2014 року та зазначили про відповідність картки відмови вимогам законодавства та міжнародним договорам України.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1, виходячи з наступних підстав.

Спеціальним законодавством, що визначає правові засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України є Митний кодекс України, який спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Пунктом 23 частини першої статті 4 Митного кодексу України визначено, що митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно пункту 29 частини першої статті 4 Митного кодексу України митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 246 Митного кодексу України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 248 Митного кодексу України встановлено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Статтею 70 Митного кодексу України запроваджуються такі митні режими: імпорт (випуск для вільного обігу); реімпорт; експорт (остаточне вивезення); реекспорт; транзит; тимчасове ввезення; тимчасове вивезення; митний склад; вільна митна зона; безмитна торгівля; переробка на митній території; переробка за межами митної території; знищення або руйнування; відмова на користь держави.

Відповідно до статті 71 Митного кодексу України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що 15 серпня 2014 року громадянином України ОСОБА_1 для здійснення митного контролю та митного оформлення транспортного засобу "приватного використання" Jeep Grand Cerokee P.H. PO413VK в режимі тимчасового ввезення подано митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності та заяву-зобов'язання №15072014/1 з додатками. До заяви додано агентський договір від 14 липня 2014 року №263/2014.

Пунктом 1.4 агентського договору від 14 липня 2014 року №263/2014 визначено, що з метою виконання цього договору, "Кіосккафе" передає "Агенту" в тимчасове приватне використання транспортний засіб, що належить "Кіосккафе", а саме автомобіль: марка (модель) Jeep Grand Cherokee, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2003, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, технічний паспорт серія НОМЕР_4 номер НОМЕР_5, дата видачі 11 грудня 2012 року, зареєстрований у м. Познань, Польща (надалі - транспортний засіб).

Згідно пункту 3.2.6 агентського договору від 14 липня 2014 року №263/2014 "Агент" зобов'язаний використовувати автомобіль на території країн Україна, Російська Федерація, Республіка Білорусь і Республіка Молдова.

Відповідно до пункту 5.3.2 агентського договору від 14 липня 2014 року №263/2014 визначено, що будь-яке використання "Агентом" автомобіля на території, зазначеній в п. 3.2.6 цього договору, є тимчасовим приватним використанням, в інтересах і від імені "Кіосккафе" і регулюється міжнародною Конвенцією про тимчасове ввезення.

Пунктом 5.3.3 агентського договору від 14 липня 2014 року №263/2014 визначено, що підписанням цього договору Сторони погоджуються, що "Кіосккафе", як користувач права на тимчасове ввезення транспортного засобу приватного використання, надав "Агенту" повний, вичерпний та належний дозвіл на таке використання, зокрема використовувати транспортний засіб від імені і згідно з інструкціями "Кіосккафе" як користувача права на тимчасове ввезення.

Тобто, з поданих позивачем для митного оформлення документів вбачається, що транспортний засіб заявлений в режим тимчасового ввезення.

Окрім того, в митній декларації від 15 липня 2014 року позивач власноручно зазначив, що транспортний засіб ввозиться ним як транспортний засіб особистого користування.

Відповідно до пункту 58 частини першої статті 4 Митного кодексу України транспортні засоби - транспортні засоби комерційного призначення, транспортні засоби особистого користування, трубопроводи та лінії електропередачі.

Згідно з пунктом 59 частини першої статті 4 Митного кодексу України транспортні засоби комерційного призначення - будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

За пунктом 60 частини першої статті 4 Митного кодексу України транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Умови застосування митного режиму тимчасового ввезення регулюються главою 18 Митного кодексу України.

Статтею 103 Митного кодексу України визначено, що тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до частин першої та другої статті 104 Митного кодексу України митний режим тимчасового вивезення може бути застосований до товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що безпосередньо вивозяться за межі митної території України. Законодавством України з питань державної митної справи можуть бути визначені документи, які використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим тимчасового вивезення замість митної декларації.

Згідно з частиною шостою статті 104 Митного кодексу України для поміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим тимчасового вивезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна: подати митному органу, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового вивезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового вивезення; у випадках, передбачених законодавством, надати митному органу зобов'язання про реімпорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово вивозяться, у строки, встановлені митним органом.

Згідно частини першої статті 105 Митного кодексу України у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.

Відповідно до статті 109 Митного кодексу України за заявою особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення, орган доходів і зборів надає дозвіл на передачу права використання режиму тимчасового ввезення щодо товарів будь-якій іншій особі за умови, що така інша особа: відповідає вимогам, встановленим цим Кодексом; та приймає на себе зобов'язання особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення.

З урахуванням віднесення статті 109 Митного кодексу України про передачу права на тимчасове ввезення будь-якій іншій особі до глави 18 Митного кодексу України, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що така передача права на тимчасове ввезення застосовується тільки до транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту b статті 1 Додатка С до Конвенції про тимчасове ввезення (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення" від 24 березня 2004 року №1661-IV (далі по тексту - Конвенція), "комерційне використання" означає платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів.

Пунктом "а" статті 1 Конвенції встановлено, що термін "транспортні засоби" означає: будь-яке судно (у тому числі ліхтери, баржі та шаланди, навіть якщо вони перевозяться на борту судна, і судна на підводних крилах), апарати на повітряній подушці, літальні апарати, наземні транспортні засоби (у тому числі велосипеди з двигунами, причепи, напівпричепи і поєднання транспортних засобів) і рухомий склад залізничного транспорту; а також їхні звичайні запасні частини, додаткові пристосування та обладнання, які перевозяться на борту транспортних засобів (включаючи спеціальне обладнання, що використовується для завантаження, розвантаження, обробки та захисту вантажів).

Пунктом "b" статті 1 Конвенції встановлено, що термін "комерційне використання" означає: платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів.

Пунктом "с" статті 1 Конвенції встановлено, що термін "приватне використання" означає: перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.

Згідно з пунктом "а" статті 5 Додатка С до Конвенції для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком транспортні засоби комерційного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які здійснюють свою діяльність з такої території.

Пункт "b" статті 5 Додатка С до Конвенції передбачає, що для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території.

Частиною другою статті 380 Митного кодексу України встановлено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об'єктом оподаткування митними платежами.

Отже, судом встановлено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України лише громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів.

Посилання позивача на застосування до нього пункту "b" статті 7 глави ІІІ додатку С Конвенції є неправомірними на підставі наступного.

Відповідно до статті 4 глави ІІІ Конвенції якщо в Додатку не передбачено інше, кожна із Договірних Сторін має право обумовлювати тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів) наданням митного документа та гарантії.

Пунктом "а" статті 7 Додатку С до Конвенції передбачено, що незважаючи на положення статті 5 цього Додатка транспортні засоби комерційного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення і які здійснюють свою діяльність на користь останнього, навіть якщо вони зареєстровані або постійно проживають на території тимчасового ввезення.

Відповідно до статті 109 Митного кодексу України за заявою особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення, орган доходів і зборів надає дозвіл на передачу права використання режиму тимчасового ввезення щодо товарів будь-якій іншій особі за умови, що така інша особа: відповідає вимогам, встановленим цим Кодексом; та приймає на себе зобов'язання особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення.

Отже, у Митному кодексі України зафіксоване право на передачу права на тимчасове ввезення транспортних засобів комерційного призначення.

Будь-яких доказів того, що транспортний засіб, який ввозився позивачем на територію України є транспортним засобом комерційного призначення матеріали справи не містять, що не заперечувалося позивачем.

Пунктом "b" статті 7 Додатку С до Конвенції передбачено, що незважаючи на положення статті 5 цього Додатка транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Кожна Договірна Сторона може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема якщо вона використовує його від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.

Відповідно до частини третьої статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідачем 1 доведено, що враховуючи диспозитивний характер вищезазначених норм Конвенції та норми статті 380 Митного кодексу України, законодавством України не дозволено використовувати права на пільги, передбачені Додатком С Конвенції, при тимчасовому ввезенні громадянами-резидентами транспортних засобів приватного використання на підставі дозволу користувача права на тимчасове ввезення.

Посилання позивача на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2013 року у справі №К/800/43827/13 не беруться до уваги на підставі наступного:

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2013 року у справі №К/800/43827/13 скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі №812/5187/13-а на підставі того, що у матеріалах справи відсутня митна декларація, якою можливо було установити, яка саме мета ввезення транспортного засобу була заявлена позивачем під час митного оформлення транспортного засобу.

Проте митною декларацію від 15 липня 2014 року ОСОБА_1 власноручно зазначив, що транспортний засіб ввозиться ним для особистого користування.

Докази комерційного використання транспортного засобу у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини першої статті 377 Митного кодексу України товари за товарними позиціями 8701 - 8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.

Згідно частини третьої статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.

Згідно статті 381 Митного кодексу України громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок митного органу, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.

Згідно роз'яснень Держмитслужби, викладених у листі від 05 березня 2013 року №11.1/2-12.2/2172-ЕП: статтею 1 Додатка С до Конвенції встановлено, що приватне використання означає перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.

Враховуючи положення Митного кодексу України та Конвенції, транспортні засоби, які тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-резидентами в службових цілях, а не для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів через митний кордон України, не відносяться до транспортування засобів комерційного призначення. Митне оформлення таких транспортних засобів повинен здійснюватися відповідно до вимог частини третьої статті 380 Митного кодексу України.

Відповідно до статті 256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження. Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення. Неприйняття такого рішення протягом зазначеного строку є бездіяльністю, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідач 1 діяв з підстав та у межах повноважень, наданих законодавством України, відповідачем 1 правомірно та обґрунтовано винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15 липня 2014 року №205020104/2014/00649.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача з Державного бюджету України коштів у сумі 11 549,22 грн. на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням відповідно до статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України суд зазначає про наступне.

Заявляючи такі позовні вимоги, позивач зазначає, що протиправне рішення щодо оформлення картки відмови та не пропуск через митний кордон України транспортного засобу завдало йому матеріальні збитки у сумі 11 549,22 грн.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання такої відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Відсутність однієї із цих ознак виключає можливість застосування відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, для стягнення шкоди з урахуванням статті 1173 Цивільного кодексу України необхідна наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що відповідачем 1 правомірно, обґрунтовано та в межах наданих йому повноважень було винесено картку відмови в прийнятті митної декларації позивача.

Отже, позовні вимоги про стягнення матеріальних збитків є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Окружний адміністративний суд міста Києва також звертає увагу, що позивачем не доведено, яким чином його витрати з 01 квітня 2014 року по 06 лютого 2015 року є матеріальними збитками в результаті дій відповідача 1, окрім того позивачем не доведено наявності причинного зв'язку між його матеріальними витратами за вищезазначений період та діями відповідача 1.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Волинською митницею Державної фіскальної служби доведено правомірність та обґрунтованість дій та рішень відповідача з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір за подання позову майнового характеру у розмірі 182,70 грн., тобто 10% розміру ставки судового збору.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Так, суд встановив, що позивачу відмовлено у задоволенні майнових та немайнових вимог у повному обсязі, тому на користь Державного бюджету України з позивача належить стягнути решту - 90% судового збору за подання позову майнового характеру, а саме 1 644,30 грн. (1827,00 грн. - 182,70 грн.).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 08133, АДРЕСА_1.) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Подільському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) решту суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні тридцять копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко