Ухвала суду № 49240949, 26.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 336/1754/15-ц Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.

Номер провадження 22-ц/778/3533/15 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Гончар М.С.,

Суддів: Краснокутської О.М.,

ОСОБА_2

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа без самостійних вимог: Національний банк України про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк», третя особа без самостійних вимог: Національний банк України про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 28 серпня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № ZPS0GK0000388, відповідно до якого ПАТ «КБ Приватбанк» зобов'язався надати ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 26590 доларів США для придбання нерухомого майна зі сплатою відсотків у 12% річних за користування кредитом.

Посилаючись на те, що у відсутність у банку відповідної ліцензії кредит наданий у доларах США, при укладенні договору позивачеві не було повідомлено повну та достовірну інформацію щодо його умов, вартості та ризиків, а також на те, що умови договору не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», а сам договір містить несправедливі умови, в ньому відсутні істотні умови укладення договору, тощо, позивач просив суд визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2015 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В засідання судової колегії відповідач і його представник не з»явились.Повістка,яка направлена судом позивачу за вказаною ним в апеляційній скарзі адресою , повернулась з відміткою поштового відділення про її повернення за закінченням терміну зберігання. Представник позивача ОСОБА_4 повідомлений про час і місце розгляду справи,що підтверджено поштовим повідомленням про вручення повістки 17.06.2015р.Причии своєї неявки суду не повідомив.

Згідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи,які беруть участь у справі,зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов»язки.

Згідно до вимог ч.5 ст.76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи,яка бере участь у справі,вважається врученням повістки і цій особі, тому судова колегія вважає,що позивач ОСОБА_3 у встановленому законом порядку повідомлений про час і місце розгляду справи судом,причини своєї неявки суду не повідомив.

З урахуванням зазначеного,судова колегія вважає,що поважні причини неявки позивача і його представника у судове засідання відсутні і вважає ща можливе розглянути справу у їх відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно до вимог ст.. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив із того,що оспорюваний кредитний договір відповідає вимогам закону , позивачем не доведено порушення його прав при укладенні цього договору.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи,набутим доказам і вимогам матеріального і процесуального законів.

Згідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи,які беруть участь у справі,мають рівні права щодо подання доказів,їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом.

У порушення ч. 3 ст. 10 ЦПК України ,ст.60 ЦПК України позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог .

Підставами для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним позивач зокрема зазначив у позовній заяві те,що зміст його суперечить вимогам закону,зокрема, ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»,відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту,про можливість зростання вартості робіт(послуг),про можливість різкого і значного зміну курсу долара до гривні,надання кредиту і здійснення розрахунків в іноземній валюті- даларах США,відсутність у банка індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій,відсутність істотних умов у договорі.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме - (ч.1) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються Цивільним Кодексом України, , нормативно - правовими актами Національного банку України , іншим законодавством України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи видно,що 28.08.2006 року між ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк»,правонаступником якого є ПАТ КБ»ПРИВАТБАНК» , та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ZPS0GK00000388, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді неоновлюваної кредитної лінії у розмірі 26590 доларів США, із яких 23200 доларів США ну купівлю житла, а 3390 доларів США на сплату страхових платежів строком до 27.08.2021 року, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити відсотки шляхом внесення щомісячно платежів в сумі 529,65 доларів США на місяць (а.с. 8).

Згідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу,затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004р. №483,і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за № 1429/10028 використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється,якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.Ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку,на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

Із матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2001 року ПАТ "КБ "ПриватБанк" як правонаступник ЗАТ КБ "ПриватБанк", отримав від НБУ банківську ліцензію №22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1, п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність",29.07 2003р - дозвіл №22-2 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2, ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і Додаток до дозволу №22-2.

Отже суд дійшов правильного висновку про те, що банк мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі з надання кредитів в іноземній валюті. Оскільки відповідач має Банківську ліцензію Національного банку України, Дозвіл на право здійснювати відповідні банківські операції.

Підстави вважати недійсними укладений у іноземній валюті кредитний договір відсутні.

З порядком надання кредитних коштів , нарахуванням і погашенням заборгованості за кредитом та відсотками ОСОБА_3 ознайомлений, що підтверджується його підписом на кожній сторінці кредитного договору.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Із тексту укладеного сторонами кредитного договору видно,що такі умови договором передбачено .

Так, пунктом 1.1 оспорюваного кредитного договору передбачено,що кредитні кошти надаються для придбання позичальником житла,зазначена сума кредиту -26590 доларів США, із яких 23200 доларів США ну купівлю житла, а 3390 доларів США на сплату страхових платежів ; договором встановлений строк кредиту- до 27.08.2021 року,зобов»язання сторін,зокрема,банку- п.2.1,2.1.1,2.1.2-2.1.6, ОСОБА_3- щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків шляхом внесення щомісячно платежів в сумі 529,65 доларів США на місяць (а.с. 8). Пунктами 4.1,4.2 розділу 4 договору передбачена відповідальність сторін за невиконання зобов»язань за договором.

Відповідач виконав свої зобов'язання, передбачені законом і Кредитним договором, та надав кредит, що не заперечувалось позивачем у даній справі та підтверджується матеріалами справи.

Із ксерокопії рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.03.2009року у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ( а.с.28), із інших здобутих доказів і встановлених судом обставин справи, які не оспорюються позивачем, вбачається,що ОСОБА_3У виконував свої зобов»язання за кредитним договором № ZPS0GK00000388 від 28.08.2006 року , що свідчить про узгодження сторонами договору, наявність у договорі усіх його істотних умов, необхідних для його виконання , обізнаність позивача як з умовами кредитування,так і з обов»язками сторін у договорі.

За змістом вимог ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, зміст якого становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Посилання позивача на неповідомлення банком клієнта про можливість різкої і значної зміни курсу долара до гривні як на підставу для визнання договору недійсним, є неспроможним,оскільки коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору?і позичальник при належній завбачливості міг,виходячи із динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації,передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також отримати кредит в національній валюті, проте позивач добровільно погодився на укладення кредитного договору в іноземній валюті.

Із змісту договору та наданих доказів не вбачається також і наявності обставин, які свідчать про порушення рівності сторін договору. Оспорюваний кредитний договір відповідає вимогам ст.ст.203,627,628,1054 ЦК України, Законам України «Про банки і банківську діяльність»,»Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,»Про захист прав споживачів»у редакції,що діяла на час укладення сторонами оспорюваного договору, а також вимогам Конституції України і практики Європейського суду з прав людини, тому судова колегія вважає правильним висновок суду про те, що немає будь-яких законних підстав для визнання договору недійсним.

Отже судова колегія вважає,що вказаний кредитний договір є укладеним ,містить у собі всі істотні умови,про що свідчать підписи кожної із сторін на кожній сторінці договору, виконувався сторонами і є обов'язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 ЦК України і не порушує прав позивача.

Посилання позивача на відсутність його підпису у його власному екземплярі договору не свідчить про його неукладеність,оскільки договір,що наданий відповідачем суду,містить у собі такі підписи. Позивач свій підпис на договорі не спростовував.

Ствердження в позові і апеляційній скарзі про те,що банком у порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не було надано позивачу у письмовій формі до укладення договору інформації щодо наявних форм кредитування, типу відсоткової ставки, орієнтовної сукупної вартості кредиту,графіку платежів,переліку витрат,пов»язаних з одержанням кредиту,його обслуговуванням,витрат на страхування та інше, про невідповідність укладеного кредитного договору і вимогам Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 , є неспроможними, оскільки на час укладення оспорюваного договору 28 серпня 2006 року зазначений Закон , не містив у собі таких вимог ,які були прийняті як і наведені Правила від 10.05.2007р.після укладення сторонами кредитного договору .

Ствердження в апеляційній скарзі про те,що судом не досліджено у повній мірі закон,що регулює правовідносини між сторонами у даній справі,не надана оцінка кредитному договору,є надуманими і безпідставними.

Питання щодо невідповідності розрахунків, здійснених відповідачем у справі, нарахуванням за графіком платежів , знаходиться за межами даного спору.

Інші доводи апелянта є також неспроможними і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Оскільки у порушення вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України ,ст.60 ЦПК України позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог ,а зібраними у справі доказами спростовується ствердження позивача про порушення відповідачем вимог закону ,прав та інтересів позивача при укладенні кредитного договору 28.08.2006р. між сторонами у даній справі,суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Судом повно і всебічно з»ясовані обставини справи,що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений судом правильно,норми матеріального і процесуального права не порушені,застосовані віро, постановлено законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: