Ухвала суду № 49227101, 25.08.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/2619/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1454/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

25 серпня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І. ,

при секретарі- Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 22 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 22 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою було відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду , позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити. В обґрунтування скарги зазначає , що суд у порушення вимог ч.4 ст. 559 ЦК України не врахував тих обставин, що порука припинилася у березні 2011 року, оскільки банк направляв позичальнику ОСОБА_4 вимогу про погашення заборгованості у липні 2010 року і на протязі шести місяців не звернувся з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості. Крім того, апелянт також зазначає, що порука на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України припинилася, оскільки банк в порушення умов кредитного договору та договору поруки в односторонньому порядку збільшив процентну ставку у двічі не повідомивши про це поручителя , тим самим збільшив обсяг її відповідальності, однак суд при розгляді справи не врахував данні обставини і не взяв до уваги рішення Верховного Суду України прийняті ним за наслідками розгляду справ із подібними правовідносинами.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у звязку з чим зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а обставини припинення поруки не доведені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого на даний час є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту від 16 квітня 2007 року №11334544000.. Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_4 кредит на споживчі потреби у розмірі 57400 доларів США, що дорівнює еквіваленту 289 870 грн. за курсом НБУ на день укладення договору на строк до 13 квітня 2029 року на умовах сплати за користування кредитом протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, 9,000% річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяці кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов договору (п. 1.2.1., 1.2.2., 1.3.1) (а.с.16-19).

Також п.1.3.1 кредитного договору передбачено що у випадку, якщо Банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

Крім того, договором передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки вказаної у п.1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

16 квітня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк уклало з ОСОБА_3 договір поруки №197921, за умовами якого остання зобовязалася перед кредитором відповідати в повному обсязі за невиконання позичальником ОСОБА_4 усіх його зобовязань, що виникли з вказаного кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (п.1.1). Пунктами 1.3, 1.4 цього Договору передбачена солідарна відповідальність поручителя і боржника за невиконання останнім зобовязання за кредитним договором. При цьому строк дії договору поруки не визначено, а зазначено у п. 3.1. що він діє до повного припинення всіх зобовязань боржника за Основним договором. (а.с.14-15)

З матеріалів справи вбачається, що позивач, обґрунтовуючи вимоги свого позову , посилається на дві підстави визнання договору поруки припиненим, а саме: те, що кредитор протягом строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України не звернувся з вимогою до поручителя; а також те, що у відповідності до ч.1ст.559 ЦК України, розмір основного зобов'язання був змінений без згоди поручителя, що є підставою для визнання поруки припиненою.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи , сторони в договорі поруки визначили термін дії договору поруки шляхом вказівки на подію, яка має настати, а саме - до повного припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором. ( п.3.1 договору, а.с. 14-15)

28.07.2010 року ПАТ «УкрСиббанк» направив на адресу позичальника ОСОБА_4 заяву №139/4/459-133 з повідомленням про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором за період з 22.06.2010 року по 21.07.2010 року у розмірі 607,53 доларів США та вимогою про негайне виконання позичальником порушеного зобовязання та сплати заборгованості протягом 31 календарного дня від дати отримання його повідомлення, а у випадку непогашення заборгованості ним буді ініційовано примусове стягнення заборгованості у судовому порядку або в інший спосіб відповідно до законодавства України. (а.с.7).

Як вбачається з даної вимоги, Банк повідомляв позичальника ОСОБА_4 про наявність заборгованості за кредитним договором лише за період з 22.06.2010 року по 21.07.2010 року та вимагав сплатити саме таку заборгованість, інших вимог щодо повного дострокового погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені , Банком заявлено не було.

Крім того, вимог сплатити заборгованість за кредитним договором поручителю ОСОБА_3 кредитором не направлялась і докази направлення такої вимоги у 2010 році в матеріалах справи відсутні.

Згідно наданої відповідачем довідки-розрахунку заборгованості за кредитом, позичальник ОСОБА_4 станом на 25.08.2010 року після отримання вимоги добровільно сплатив прострочену заборгованість за кредитом договором за період з 22.06.2010 року по 21.07.2010 року. ( а.с. 32,36)

Колегія суддів вважає, що відповідач направивши 28.07.2010 року вимогу позичальнику про погашення лише простроченої заборгованості за кредитним договором за певний період, яку позичальник добровільно погасив до 25.08.2010 року , не змінив строк виконання основного зобовязання відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, оскільки не вимагав повного дострокового погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, а тому відповідач не повинен був звертатися до поручителя протягом шести місяців з вимогами про стягнення заборгованості, яка була добровільно погашена позичальником.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки припиненим, оскільки такі обставини, зазначені позивачем не є підставою для застосування наслідків , передбачених ч.4 ст. 559 ЦК України.

Крім того, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що обсяг її відповідальності як поручителя збільшився у зв'язку із збільшенням відповідачем без згоди поручителя розмірі відсоткової ставки з 9% до 18% річних, що є підставою припинення поруки відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України .

Як вбачається з досліджених судом першої інстанції матеріалів справи, відповідно до п. 1.2 договору поруки, поручителю ОСОБА_3 були відомі усі умови Основного договору. ( а.с. 14-15)

Кредитним договором від 16.04.2008 року , а саме п. 1.3.1. передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки вказаної у п.1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Таким чином доводи апеляційної скарги про збільшення банком без згоди поручителя обсягу її відповідальності в результаті підвищення процентної ставки з 9% річних до 18% річних є безпідставними, оскільки таке підвищення процентної ставки не було зміною умов кредитного договору, а було обумовлене і погоджене сторонами під час укладення кредитного договору та застосовується лише при не сплаті або не повної сплати позичальником платежу, встановленого в договорі.

Оскільки поручителю ОСОБА_3 були відомі усі умови договору про надання споживчого кредиту №11334544000 від 16 квітня 2008 року, а тому у даному випадку у банка не виникло передбаченого п.2.1 договору поруки обовязку отримати згоду поручителя на нарахування відсотків за підвищеною процентною ставкою, оскільки це було передбачено умовами договору і не є зміною основного договору.

Зміни розміру процентної ставки , як то передбачено п. 10.2 кредитного договору у сторону збільшення , відповідачем проведені не були , і докази такого збільшення позивачем суду не надані.

Посилання апелянта на розрахунок заборгованості, як доказ підвищення розміру процентної ставки до уваги колегія суддів не приймає, оскільки у даному розрахунку розмір процентної ставки визначений саме відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору, а не п. 10.2 договору. ( а.с. 32-43)

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановивши характер спірних правовідносин, обставини справи та надавши їм належну правову оцінку дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки припиненим, оскільки нарахування відповідачем підвищеної процентної ставки на прострочену суму основного боргу відповідно до умов кредитного договору не є змінам до кредитного договору і не є підставою для застосування наслідків , передбачених ч.1 ст. 559 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові судової палати з розгляду цивільних та господарських справ Верховного Суду України від 05.02.2014 року у справі № 6-160цс13., яка відповідно до ст.. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Таким чином колегія суддів вважає, що невідповідності рішення суду першої інстанції, висновкам , викладеним в постановах Верховного Суду України від 23 травня 2012 року, 21 січня 2015 року, 05 лютого 2014 року щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч.4 ст. 559 , ч.1 ст. 559 ЦК України, не існує.

Доводи апелянта стосовно порушення судом норм матеріального права колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони є такими ж самими, як і обставини на які позивач посилалася як на підставу своїх позовних вимог, які були предметом дослідження у суді першої інстанції та їм була дана належна оцінка, інших доводів апеляційної скарги або нових обставин, що підлягають встановленню, апелянт не навів і ці доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються вони на обставинах, які встановлені в судовому засіданні у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає, тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, ст. 315, 317 ,319, 325 ЦПК України, колегія судів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 22 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -