Рішення № 49224993, 26.08.2015, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/1014/14-ц

Провадження № 2/513/14/15

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2015 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

судді Смірнової І.О.

при секретарі Коноваленко Т.М.

за участю адвоката ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Сарата,

розглянувши позовну заяву

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4,

з викликом третіх осіб: представника Плахтіївської сільської ради Саратського району, Одеської області; ОСОБА_5

про

визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В :

01.07.2014 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, вказуючи, що 05 жовтня 2006 року помер її батько ОСОБА_6, якому на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими спорудами під № 19 по вулиці Миру в с. Плахтіївка Саратського району, Одеської області та земельна ділянка. Спадкоємцями першої черги є позивачка та відповідач.

В березні 2014 року вона звернулась до нотаріуса за оформленням спадщини після батька і їй стало відомо, що з такою самою заявою звернувся її брат, відповідач у справі, і надав нотаріусу копію заповіту, складеного батьком, яким він заповідав все своє майно відповідачу.

Позивачка вважає, що у батька не було жодних підстав, причин, мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь брата, оскільки брат в той час разом з батьком не проживав, а лише періодично приїжджав до батька.

При складанні заповіту були порушені вимоги ст. 1257 ЦК України, заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Вважаючи, що заповіт, складений під впливом погроз та обману, позивачка просила визнати його недійсним.

12.01.2015 року позивачка надала до суду позовну заяву про збільшення позовних вимог при розгляді справи про визнання заповіту від 07 лютого 2006 року недійсним/ нікчемним; про визнання спадкового майна спільною сумісною власністю подружжя; визначення частки спадкодавця - ОСОБА_6 у спільному майні подружжя; визнання позивачки особою, що має безумовне обовязкове право на обовязкову частку у спадщині батьків: ОСОБА_7, ОСОБА_6; визнання за позивачкою право власності на обовязкову частку у спадщині після смерті батька та матері, яка у сукупності складає 1/2 частку домоволодіння та земельної ділянки; усунення від права на спадщину відповідача; визнання недійсним заповіту, складеного 7 лютого 2006 року від імені батька ОСОБА_6, посвідченого секретарем Плахтіївської сільської ради ОСОБА_5 за реєстром № 20.

Позивачка вважає, що заповіту батько не підписував, це зробила інша особа, на її думку відповідач у справі (а.с. 199-209 т.1).

Справа слухалась неодноразово.

Позивачка позов підтримала у повному обсязі.

У даному судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2, діюча на підставі довіреності (а.с. 40 т. 1), просила суд позов задовольнити, визнати заповіт ОСОБА_6 на користь відповідача, складений 7 лютого 2006 року в Плахтіївської сільської раді Саратського району, Одеської області, недійсним з таких підстав. Третя особа ОСОБА_5 не мала права складати заповіт від імені ОСОБА_6, а тільки завірити, не розяснила заповідачу ст.ст. 1231,1235 ЦК України. Батько позивачки не міг скласти заповіт тільки на відповідача, усунувши від спадщини дочку позивачку у справі. У заповіті підпис не належить батьку, про що свідчить його підпис у заяві про призначення пенсії в пенсійній справі. Відсутність копії паспорту батька при заповіті є доказом про відсутність його підпису в заповіті. Крім того, батько не міг розпорядитися тим майном, яке йому не належало, він не вступив у спадщину після смерті дружини. На момент складання заповіту батько був у безпорадному стані, у звязку з похилим віком, про що суду дали пояснення свідки у справі. Тому, відповідно до вимог законодавства, він повинен був складатися в присутності свідків, яких не було. При складанні заповіту порушені ст. ст. 1231,1234, 1235,1257 ЦК України, тому на підставі ст. 215 ЦК України, він повинен бути визнаний недійсним.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, пояснивши суду, що батько про заповіт йому сказав, коли вже його склав. Після смерті матері він весь час проживав з батьком, доглядав його. При написанні заяви про прийняття спадщини після смерті матері в Плахтіївській сільській раді до нотаріальної контори, назвав спадкоємців: батька та позивачку у справі.

У звязку з тим, що заяву направив до нотаріальної контори без повідомлення, вона десь зникла. Після чого він віддав документи на земельну ділянку, яка належала матері, дружині брата, ОСОБА_8 Вона протримала документи довгий час і повернула йому, не прийняв спадщину. Батько весь час постійно проживав разом з матірю і продовжував жити в їх будинку до дня своєї смерті. На день складання заповіту він був здоровий, підпис у заповіті належить йому.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_1 у даному судовому засіданні також просила відмовити у задоволенні позову тому, що він не знайшов підтвердження у судових засіданнях. Позивачка не довела, що заповіт складений під впливом обману, погроз з боку відповідача. Секретар Плахтіївської сільської ради ОСОБА_5, яка пропрацювала на вказаній посаді 25 років, склала даний заповіт відповідно до вимог законодавства. Свідок ОСОБА_9, який не заінтересований в результатах даної справи, показав, що у день складання заповіту він на своїй машині відвіз ОСОБА_6 до Плахтіївської сільської ради Саратського району. Він йому сказав, що склав заповіт на сина ОСОБА_10. Ствердження позивачки, що вона має право на обовязкову частку у спадщині, підтверджують визнання нею заповіту. Але, на час складання заповіту вона не знаходилась на пенсії і тому не має права на обовязкову частку.

ОСОБА_6, на підставі ч. 2 ст. 1268 ЦК України, який не відмовлявся від прийняття спадщини після смерті дружини, вважається таким, що прийняв спадщину і міг все своє майно заповідати відповідачу. Вимога позивачки про усунення відповідача від спадщини є голослівною, не відповідає вимогам ст.1224 ЦК України, тому позов у даній частині також задоволенню не підлягає. Крім того, позивачка звернулась до суду з порушенням строку позовної давності.

Представник Плахтіївської сільської ради Саратського району ОСОБА_11, діючий на підставі довіреності, будучи належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, у судове засідання не зявився, не повідомив суд про причини неявки.

У попередніх судових засіданнях позов не визнавав, просив відмовити у його задоволенні, т.я. секретар сільської ради посвідчила заповіт відповідно до вимог законодавства. ОСОБА_6 був у сільської раді у той день, підписав вказаний заповіт, був у здоровому стані, розумів значення своїх дій. Позивачка звернулась до суду з даним позовом через вісім років після смерті батька. Не надала доказів про недійсність заповіту, які б спростовували ствердження секретаря сільської ради і довели, що заповідач не міг за своїм станом здоровя прийти до сільської ради і скласти вказаний заповіт.

Третя особа ОСОБА_5, будучи також належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, до суду не зявилась, не повідомила суд про причини неявки. У судових засіданнях позов не визнала, пояснивши суду, що дійсно 07.02.2006 року до неї як секретаря Плахтіївської сільської ради прийшов ОСОБА_6 і попросив скласти заповіт, яким все своє майно заповідав сину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, підпис в заповіті належить спадкодавцю. Про існування позивачки, дочки спадкодавця, вона дізналась, коли відповідач прийшов писати заяву до нотаріуса, що він буде приймати спадщину після смерті матері, де указав спадкоємців: батька та свою сестру ОСОБА_3 Вказаний заповіт був внесений до реєстру і ніяких зауважень до його складання та форми не було. За 25 років роботи секретарем сільської ради вона склала велику кількість заповітів і ні один не оскаржувався.

Свідки: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8 показали суду, що ОСОБА_6 не міг скласти заповіт тільки на відповідача. Позивачка провідувала батьків, піклувалась ними, допомагала їм. Вони про заповіт нічого не знали. У день складання заповіту ОСОБА_6 не міг дійти до сільської ради, т.я. погано ходив. Відповідач проживав разом з батьком і ображав його.

Свідок ОСОБА_9 показав суду, що був сусідом ОСОБА_6 і на його прохання неодноразово оказував йому різні послуги машиною. У день складання заповіту ОСОБА_6 попросив відвезти його до Плахтіївської сільської ради, що він і зробив. Коли ОСОБА_6 вийшов із сільської ради, він йому сказав, що зробив заповіт на сина ОСОБА_10, а то помре і він залишиться на вулиці.

Свідок ОСОБА_15 показала суду, що працює заступником начальника Управління Пенсійного фонду в Саратському районі. Згідно до пенсійної справи ОСОБА_6, він звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 25.05.1987 року. На той час вказані заяви від колгоспників могли підписувати представники відділу кадрів колгоспів.

Заслухавши позивачку її представників, відповідача, його представника, третіх осіб, свідків, вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями глави Книги шостої. Спадкове право ЦК України.

Згідно ст.ст. 1233, 1235, 1247, 1251, 1257 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповіт може бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідає його волі.

Відповідно до копії актового запису про смерть № 94 від 06 жовтня 2006 року ОСОБА_6 помер 05 жовтня 2006 року (а.с. 6 т. 1).

Позивачка та відповідач є дітьми померлого, про що свідчать копії свідоцтв про народження (а.с. 7,153 т. 1).

При своєму житті, 07.02.2006 року ОСОБА_6 склав заповіт на користь свого сина ОСОБА_4, який був посвідчений секретарем Плахтіївської сільської ради Саратського району, Одеської області, під № 20 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і внесений до Спадкового реєстру заповітів (а.с. 8, 25,26, 172-173 т. 1).

Відповідач 18.04.2014 року звернувся до Саратської районної державної нотаріальної контори для прийняття спадщини після батька на підставі вказаного заповіту (а.с. 24,25, 26,30,144-161,162 т. 1).

На час посвідчення заповіту посаду секретаря Плахтіївської сільської ради обіймала ОСОБА_5

Секретар сільської ради це посадова особа органу місцевого самоврядування і відповідно до ст. 37 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 року, яка діяла на час складання заповіту ОСОБА_6, секретар має право посвідчувати заповіт.

Згідно копії рішення виконавчого комітету сільської ради ОСОБА_5 діяла як посадова особа, якій було надано право посвідчувати заповіти (а.с. 175, 176 т. 1).

Текст оспорюваного заповіту надрукований, без зазначення, що він зроблений у приміщенні Плахтіївської сільської ради Саратського району, а також, що складений та надрукований секретарем сільської ради за проханням заповідача, є недоліком змісту заповіту з огляду на вимоги ясності заповідальних розпоряджень, проте може бути усунути шляхом надання відповідного тлумачення в порядку ст. 213 ЦК України, а відтак підставою для його недійсності бути не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу, а згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання позивачки на невідповідність волі батька заповідати все своє майно відповідачу, відсутності підпису батька на заповіті, складання заповіту під впливом обману, фізичного або психічного насильства, належними та допустимими доказами не підтверджено, за життя останній заповіт не оспорював, тому доводи про таке є безпідставними. У судовому засіданні не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Суд не може прийняти до уваги ствердження позивачки, що вона має безумовне право на обовязкову частку у спадщині після смерті матері та батька, а також визнання за нею права власності на обовязкову частку батьків, т.я. на день смерті батьків вона не була непрацездатною, не підпадає під перелік осіб, які мають право на обовязкову частку у спадщині, що визначений ст. 1241 ЦК України.

Згідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", перелік осіб, які мають право на обовязкову частку, визначений ст.1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Із пояснень позивачки та свідків у суді: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8 вона неодноразово приїжджала до батьків, матеріально їм допомагала.

У звязку з тим, що позивачка, відповідач не звернулись із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері, на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, заповідач, батько сторін, як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї (а.с. 10 т. 1).

У судовому засіданні встановлено, що заяву про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріальної контори написав відповідач, де вказав спадкоємців: батька та сестру позивачку (а.с. 49,50 т. 1).

Але, вказана заява у нотаріальній конторі відсутня і відсутні дані про відмову ОСОБА_6 від прийняття спадщини після смерті дружини, тому він прийняв спадщину дружини. У звязку з чим, не підлягає задоволенню позов у частині визнання за позивачкою право власності у порядку спадкування на 1/2 частину спадщини, яка залишилась після матері.

Суд вважає, що не підлягає задоволенню позов у частині усунення відповідача від права на спадщину батька тому, що є голослівним і не ґрунтується на законі.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 215, 1233, 1235, 1247, 1251, 1257, 1268, 1270 ЦК України,

ст.ст. 3 - 8, 10, 11, 60, 212 - 215, 294 ЦПК України, Постановою Пленуму верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 « Про судову практику у справах про спадкування»,

суд

В И Р І Ш И В:

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, викликом третіх осіб: представника Плахтіївської сільської ради Саратського району, Одеської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається, протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду, а для осіб, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, у той же строк з моменту отримання копії рішення, до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд.

Суддя І. О. Смірнова