Постанова № 49205552, 19.08.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 серпня 2015 р. № 820/7383/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - Алфьоров І.В., відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» до Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діпнет Україна" звернулось до суду із позовом до Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000282202 від 24.06.2015 року та № 0000332202 від 10.07.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами ТОВ «Будіс Плюс», ТОВ «Техно-Промкомплекс», ТОВ «Сибінвест-Україна», ТОВ «КМ Дісті», ТОВ «Оранж-М», ТОВ «Торг Груп», ТОВ «Харбізнес ЛТД», ТОВ «СК-У», не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на наявність податкової інформації, отриманої від інших податкових, відповідно до якої, начебто, встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Діпнет Україна" з вищезазначеними контрагентами. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні 19.08. 2015 року підтримав свою правову позицію по справі в повному обсязі.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у зазначене судове засідання не прибув, письмових заперечень в обгрунтування своєї правової позиції не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 27.05.2015року № 155 05.06.2015 року Дергачівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Діпнет Україна" з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Оранж-М», ТОВ «СК-У», ТОВ «Торг Груп», ТОВ «Харбізнес ЛТД» за період лютий 2014 року.

За результатами перевірки був складений Акт від 12.06.2015 року № 705/20-11-22-02/38278035 , яким встановлені порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, що вказує на завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Оранж-М», ТОВ «СК-У», ТОВ «Торг Груп», ТОВ «Харбізнес ЛТД» за період лютий 2014 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкові повідомлення - рішення № 0000282202 від 24.06.2015 року.

Також, на підставі направлення від 25.06.2015 року № 155 у період з 25.06.2015 року по 02.07.2015 року Дергачівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Діпнет Україна" з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Будіс Плюс», ТОВ «Техно-Промкомплекс», ТОВ «Сибінвест-Україна», ТОВ «КМ Дісті», за результатами чого складено акт перевірки від 03.07.2015 року № 761/20-11-22-02/38278035.

За вказаним актом перевірки, податковим органом встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, що вказує на завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Будіс Плюс», ТОВ «Техно-Промкомплекс», ТОВ «Сибінвест-Україна», ТОВ «КМ Дісті».

На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000332202 від 10.07.2015 року.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діпнет Україна" зареєстроване як юридична особа 17.07.2012 року за № 1 480 102 0000 053313 за адресою: 62302, Харківська область, м. Дергачі, вул. Петровського, 163-г, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебуває на обліку у Дергачівській ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області як платник податків.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ «ТОРГ ГРУП» (а.с. 45-46), ТОВ «СК-У» (а.с. 120-121), ТОВ «Оранж-М» (а.с. 129-130) та ТОВ «Харбізнес ЛТД» (а.с. 141-142) (як Продавцями) укладено аналогічні за своєю правовою природою договори купівлі-продажу № 77 від 08.01.2014року, № 220 від 25.11.2013року, № 212 від 03.02.2014 року, № 21 від 02.12.2013 року відповідно.

Відповідно до умов вищезазначених правочинів, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти Товар від Продавця та оплатити його вартість на умовах, в установлених Договорах.

Згідно п. 1.2. договорів, товар передається Продавцем та приймається Покупцем партіями. Партією Товару вважається його кількість за найменуванням та цінами, вказаними у видаткових накладних (Актах приймання - передачі Товару), що оформляються по факту відвантаження Товару Покупцю на кожну окрему поставку, та у товарно - транспортній накладній, якщо доставка Товару здійснюється перевізником.

Найменування, загальна кількість, одиниця виміру, вартість одиниці товару, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) та загальна вартість кожної партії, визначаються у:

- або погоджених Сторонами специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного Договору та містить посилання на нього;

- або видатковій накладній (Акт приймання - передачі Товару).

Моментом поставки, з якого право власності та всі ризики на Товар переходять до Покупця, є дата передачі Товару Покупцю (перевізнику, що вказаний Покупцем), зазначена у видатковій накладній ( Акт приймання - передачі Товару) та в товарно - транспортній накладній, якщо доставка Товару здійснюється перевізником (п.п. 1.3-1.4 вищезазначених правочинів).

Розрахунки між Сторонами здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця на підставі наданих Продавцем накладних (Актів приймання - передачі Товару) на кожну окрему партію Товару (п. 4.1 вищевказаних договорів).

Позивачем в обґрунтування своєї правової позиції та на підтвердження реальності виконання умов вищезазначених договорів № 77 від 08.01.2014року, № 220 від 25.11.2013року, № 212 від 03.02.2014 року, № 21 від 02.12.2013 року надано відповідну первинну документацію.

Зокрема, реальність господарських операцій, що були проведені між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ «ТОРГ ГРУП » (як Продавцем) в межах договору № 77 від 08.01.2014 року, підтверджується наданою позивачем документацією, а саме: видатковою накладною № 0212/01 від 12.02.2014 року, ТТН № 0212/01 від 12.02.2014 року та податковою накладною від 12.02.2014 року № 2 на суму 343482, 00грн. (а.с. 117-119).

Поряд з цим, як було встановлено під час розгляду справи, розрахунки між сторонами на час розгляду справи не були проведені, в зв'язку з чим, за ТОВ «Діпнет Україна» рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «ТОРГ ГРУП » .

З даного приводу суд зауважує, що відповідно до положень п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Виходячи із зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що наявність у платника податку на додану вартість кредиторської заборгованості за договірними відносинами з ТОВ «ТОРГ ГРУП » " не позбавляє позивача права на віднесення сум податку на його підставі до податкового кредиту у випадку, якщо факт отримання товару/послуг був раніше, ніж факт оплати їх вартості.

Факт реальності виконання договірних зобов`язань, що виникли між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ » СК-У» (як Продавцем) в межах договору № 220 від 25.11.2013 року, підтверджується наданою позивачем документацією, а саме: видатковими накладними № 0203/01 від 03.02.2014 року, № 0219/02 від 19.02.2014 року, , ТТН № 1021/04 від 21.10.2014 року, № 0219/02 від 19.02.2014 року та податковими накладними № 1 від 03.02.2014 року, № 31 від 19.02.2014 року та платіжним дорученням № 1976 від 18.08.2014 року (а.с. 122-128)

Суми ПДВ за зазначити податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларації з ПДВ за лютий 2014 року, що не заперечується також податковим органом (а.с. 97).

Реальність господарських операцій, що були проведені між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ » ОРАНЖ-М» (як Продавцем) в межах договору № 212 від 03.02.2014 року, підтверджується наданими позивачем видатковими накладними , податковими накладними та платіжними дорученнями (а.с. 131-140).

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган зауважив, що по вищезазначеному контрагенту позивачем не надано ТТН, які б підтверджували фактичне відвантаження та переміщення товару на адресу покупця (а.с. 101).

Суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" зупинена публікацією в "Урядовому кур'єрі" від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності". Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 "Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Мінтрансом України та Держкомстатом України". Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними,а тому судом до уваги не приймається.

Також на підтвердження факту виконання договірних зобов`язань, які виникли між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ «Харбізнес ЛТД» (як Продавцем) в межах договору № 21 від 02.12.2013 року видаткові накладні № 0204/01 від 04.02.2014 року, № 214/02 від 14.02.2014 року, ТТН № 0204/1 від 04.02.2014року, № 0214/02 від 04.02.2014 року, податкові накладні № 8 від 04.02.2014року, № 13 від 14.02.2014 року та платіжні доручення (а.с. 143-150).

Відповідно до даних акту перевірки, контролюючим органом заборгованості по взаємовідносин із вказаним контрагентом не виявлено (а.с. 107).

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Діпнет» (як покупцем) та ТОВ «Будіс Плюс», ТОВ «Техно-Промкомплекс», ТОВ «Сибінвест-Україна» укладено аналогічні за своєю правовою природою договори купівлі-продажу № 37 від 10.03.2014 року (а.с. 151-152), № 6 від 09.01.2015 року (а.с. 178-180), № 17 від 16.02.2015 року (а.с. 207-208).

Факт реальності виконання договірних зобов`язань, що виникли між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ » Будіс Плюс» (як Продавцем) в межах договору № 37 від 10.03.2014 року підтверджується видатковими накладними № 71 від 04.03.2014 року, № 130 від 06.03.2014 року, № 330 від 14.03.2014року, № 481 від 20.03.2014 року, № 634 від 26.03.2014 року, № 704 від 28.03.2014 року, № 761 від 31.03.2014 року, ТТН № 130 від 06.03.2014 року, № 481 від 20.03.2014 року, № 634 від 26.03.2014 року, № 704 від 28.03.2014 року № 761 від 31.03.2014 року, податковими накладними № 71 від 04.03.2014 року, № 130 від 06.03.2014 року, № 330 від 14.03.2014 року, № 481 від 20.03.2014 року, № 634 від 26.03.2014 року, № 704 від 28.03.2014 року, № 761 від 31.03.2014 року та відповідними платіжними дорученнями (а.с. 153-177).

Відповідно до даних акту перевірки, контролюючим органом заборгованості по взаємовідносин із вказаним контрагентом не виявлено (а.с. 66).

Реальність господарських операцій, що були проведені між ТОВ «Діпнет Україна» (як Покупцем) та ТОВ » Техно-промкомплекс» (як Продавцем) в межах договору № 6 від 09.01.2015 року підтверджується наданими позивачем видатковими накладними, ТТН, податковими накладними та платіжними дорученнями (а.с. 181-203).

Також, контролюючий орган посилався на необхідність надання довіреностей вантажоодержувача на відпуск вантажу.

Суд вважає необхідним вказати на те, що вказані вимоги відповідача про необхідність позивачу мати копії довіреностей, є безпідставними, оскільки довіреність оформлюється в одному екземплярі і не є бланком суворої звітності. Умови та порядок видачі довіреностей на одержання ТМЦ регламентовані Інструкцією "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно п. 3 даної Інструкції товари відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При цьому видача бланків довіреностей (типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (типова форма № М-3), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

На підтвердження реальності виконання договірних взаємовідносин з ТОВ «Сибінвест-Україна» в рамках договору № 17 від 16.02.2015 року позивачем залучено до матеріалів справи видаткову накладну № 0218/4 від 18.02.2015 року, податкову накладну № 69 від 18.02.2015 року та ТТН № 0218/04 від 18.02.2015 року (а.с. 209-210).

Також, на підтвердження факту наявності необхідних транспортних засобів для транспортування ТМЦ позивачем долучено до матеріалів справи договір на перевезення вантажів № 07111 від 07.11.2014 року з відповідною додатковою угодою (а.с. 204-206).

Наяність необхідних приміщень для зберігання ТМЦ підтверджується договорами оренди нерухомого майна з відповідними додатковими угодами та катами прийому-здачі такого нерухомого майна (а.с. 13-40), що фактично не ставилось під сумнів податковим органом під час проведення перевірки (а.с. 60).

Щодо взаємовідносин ТОВ «Діпнет» з ТОВ « КМ Дісті», то суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено та фактично не ставилось під сумнів податковим органом під час проведення перевірки (а.с. 78), між ТОВ «Діпнет» (як замовником) та ТОВ «КМ Дісті» (як виконавцем) укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу.

На підтвердження факту реальності виконання вищезазначених умов договору позивачем надано до матеріалів справи відповідні видаткові та податкові накладні, платіжні дручення та рахунки-фактури, де вказується специфікація продукції, що не заперечувалось податковим органом під час проведення перевірки (а.с. 78-79).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу між позивачем та його контрагентом ТОВ «КМ Дісті», укладений у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що не суперечить вимогам закону.

Наявність податкових, видаткових накладних, доказів оплати тощо кореспондуються змістом ч. 1 ст. 181 ГК України, свідчать про реальність господарських операцій.

Позивачем як до податкового органу, так і до суду по операціям із вищезазначеним контрагентом надано видаткові та податкові накладні, в яких зафіксовано вартість ТМЦ з урахуванням ПДВ, рахунки-фактури, що також свідчить про факт постави придбаних ТМЦ.

Окрім того, на підтвердження наявності у ТОВ «Діпнет Україна» відповідного кваліфікованого персоналу, позивачем залучено до матеріалів штатний розклад станом на 02.03.2015 року.

На підтвердження факту облікування придбаних ТМЦ представником позивача надано до суду відомість інвентаризації ТМЦ № 1 від 01.03.2015 року.

Доказів того, що отриманий від вищезазначених контрагентів товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а відтак судом не приймається до уваги посилання податкового органу на наявність помилок при оформленні первинної документації, як на підставу визнання відсутності реальності здійснення господарських операцій у перевіряємий період.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операція позивача з вищезазначеними контрагентами зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів.

Поряд з цим суд критично ставиться до зауважень податкового органу про відсутність розрахунків ТОВ «Діпнет» з ТОВ «Торг Груп», ТОВ «СК-У», ТОВ «Оранж-М» та ТОВ «Техно-Промкомплекс» та наявнстість по взаємовідносинам із вказаними контрагенами кредиторської заборгованості, з огляду на наступне.

Ввідповідно до положень п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Виходячи із зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що наявність у платника податку на додану вартість кредиторської заборгованості за договірними відносинами з ТОВ «Торг Груп», ТОВ «СК-У», ТОВ «Оранж-М» та ТОВ «Техно-Промкомплекс» не позбавляє позивача права на віднесення сум податку на його підставі до податкового кредиту у випадку, якщо факт отримання товару/послуг був раніше, ніж факт оплати їх вартості.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ «Діпнет Україна» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Будіс Плюс», ТОВ «Техно-Промкомплекс», ТОВ «Сибінвест-Україна», ТОВ «КМ Дісті», ТОВ «Оранж-М», ТОВ «Торг Груп», ТОВ «Харбізнес ЛТД», ТОВ «СК-У» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Також суд вважає за потрібне зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах податкової інформації, отриманої від інших ДПІ .

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ТОВ «Будіс Плюс», ТОВ «Техно-Промкомплекс», ТОВ «Сибінвест-Україна», ТОВ «КМ Дісті», ТОВ «Оранж-М», ТОВ «Торг Груп», ТОВ «Харбізнес ЛТД», ТОВ «СК-У»та ТОВ»БЕНЕС ТРЕЙД» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» до Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000282202 від 24.06.2015 року та № 0000332202 від 10.07.2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» (62302, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, буд. 163-Г, код 38278035) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27.08.2015 року.

Суддя Горшкова О.О.