Постанова № 49205430, 18.02.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/69/2011

18 лютого 2011 року 15год. 45хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. за участю секретаря судового засідання Холод Т.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача: представник ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 підприємство "Дубнокомуненергія" звернулося до суду з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №0005062540/0 від 31.12.2010 р., яким позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 221387,03 грн., з яких 147591,35 грн. основного платежу та 73795,68 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові. Пояснили суду, що за результатами планової виїзної перевірки КП Дубнокомуненергія з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09 року по 30.09.2010 рік Дубенською ОДПІ складений акт №240/23/13971076 від 27.12.2010 року, в якому зафіксовано порушення з боку КП Дубнокомуненергія вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 та п.11.11 ст. 11 Закону України Про податок на додану вартість, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 147591,35 грн. На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0005062540/0 від 31.12.2010 р., яким підприємству визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 221387,03 грн., в т.ч. 147591,35 грн. основного платежу та 73795,68 грн. штрафні (фінансові) санкції. В обґрунтування вимог зазначили, що отримані позивачем бюджетні субвенції (дотації) на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію призначені для покриття збитків підприємств в звязку з державним регулюванням тарифу і ціни, є невідплатними і не повязані з компенсацією населенню вартості послуг по теплопостачанню. Зазначили, що підприємство отримувало субвенцію з місцевого та державного бюджету на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію і за період, що перевірявся, не здійснювало операцій, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість або не є обєктом оподаткування, а тому не порушувало вимог п.п. 7.4.1-7.4.3, п.7.4. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість. Крім того, зазначили, що розрахунок частки податкового кредиту в оподатковуваних операціях за період з 01.04. по 31.12.2009 року відповідачем зроблено з порушенням вимог п.п.7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість. Всі операції КП Дубнокомуненергія здійснювало за ставкою 20%, однак в таблиці даного розрахунку - в графі, де здійснюється розподіл, відповідач застосовує коефіцієнт і ділить всю суму податкового кредиту по даному коефіцієнту. Представники позивача повідомили, що перші дотації за період, що перевірявся, позивачем було отримано лише в липні 2009 року. Однак, в розрахунку відповідач застосовує коефіцієнт з квітня 2009 року. Щодо донарахування податку на додану вартість на списану дебіторську заборгованість на суму 685,22 грн. зазначили, що оплата послуг у будь-якому вигляді від споживача фізичної особи ОСОБА_5 позивачу не надходила. А тому, у відповідача відсутні підстави стверджувати про порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст. 4 та п. 11.11 ст.11 Закону України Про податок на додану вартість. Враховуючи наведене, вважають податкове повідомлення-рішення про донарахування КП Дубнокомуненергія податку на додану вартість на загальну суму 221387,03 грн. протиправним і таким, що підлягає скасуванню. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в письмових запереченнях та в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, позов не визнав. Щодо зменшення податкового кредиту в частині його подальшого використання в оподатковуваних операціях на суму 146906,13 грн. представник відповідача пояснив, що частка сплати за послуги з теплопостачання у сукупному доході громадянина визначається виходячи із розміру тарифу, затвердженого з урахуванням податку на додану вартість, то і розмір дотації, отриманої у вигляді вище визначеної різниці, містить в собі податок на додану вартість. Таким чином, ці кошти (дотації) разом з коштами, сплаченими безпосередньо кожним одержувачем дотації, включаються до обєкта оподаткування, базою якого є тариф. У разі відшкодування з місцевого бюджету частини тарифу, встановленого органами виконавчої влади, що не сплачено населенням у звязку з отриманням будь-яких категорій пільг та субвенцій по оплаті послуг з теплопостачання, то такі відшкодування як складові частини регульованого тарифу включаються до обєкта оподаткування, базою якого є тариф. Посилаючись на пп.3.2.7, п.3.2 ст.3, пп.7.4.1-7.4.3 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість, зазначив, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Тому право податкового кредиту у підприємства по придбаних товарах (роботах, послугах) є лише в частині, яка відповідає частці використання таких придбаних товарів (робіт, послуг) в оподаткованих операціях, тобто частці пропорційно затвердженого тарифу. Таким чином, вважає, платником податку завищено податковий кредит в частині його подальшого використання в оподатковуваних операціях на загальну суму 146906,13 грн., чим порушено пп.7.4.1.-7.4.3 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість. Щодо нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 685,22 грн., вказав, що на підставі рішення Дубенської міської ради за №387 від 17.06.2009 року та наказу КП Дубнокомуненергія №88 від 22.06.2009 року, позивачем списано дебіторську заборгованість фізичної особи ОСОБА_5 в сумі 4111,32 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 685,22 грн. Однак, дану суму податку на додану вартість позивач не включив до податкового зобовязання даного звітного періоду, чим в порушення вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст. 4 та п.11.11 ст. 11 Закону України Про податок на додану вартість занизив податкові зобовязання за червень 2009 року в сумі 685,22 грн. Вважає податкове повідомлення-рішення №0005062340/0 від 31.12.2010 р., яким позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 221387,03 грн. правомірним. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 підприємство Дубнокомуненергія зареєстроване як юридична особа 01.07.2003 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.2 а.с.133). Позивач є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва №25212982 від 20.07.2003 р. (т.1, а.с.64).

З матеріалів справи вбачається, що з 23.11.10 р. по 13.12.10 р. Дубенською обєднаною державною податковою інспекцією (далі Дубенська ОДПІ) було проведено планову виїзну перевірку КП Дубнокомуненергія з питань дотримання вимог податкового законодавства, іншого законодавства за період за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2010 р.

В ході перевірки встановлено порушення КП Дубнокомуненергія вимог пп.3.1.1 п.3 ст. 3, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1-7.4.3 п.7.4 ст.7, п.11.11 ст.11 Закону України Про податок на додану вартість, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість в розмірі 147591,35 грн., в т.ч.: за квітень 2009 р. в сумі 24449,25 грн., за травень 2009 р. в сумі 15323,07 грн., за червень 2009 року 3016,22 грн., за липень 2009 р. 1242,78 грн., за серпень 2009 р. 870,24 грн., за вересень 2009 р. 1040,55 грн., за жовтень 2009 р. 3102,12 грн., за листопад 2009 р. 24203,55 грн., за грудень 2009 р. 42855,75 грн., за січень 2010 р. 31487,82 грн.

За результатами перевірки складено Акт за реєстраційним №240/23/13971076 від 27.12.2010 р. (т.1 а.с.8-26).

Не погодившись з викладеними в Акті перевірки висновками, 29.12.10 р. позивач подав до Дубенської ОДПІ заперечення до акту (т.1. а.с.27-28), за результатами розгляду яких відповідач листом від 31.12.10 р. вих. № 23833/23-06 (а.с.т.1 а.с.29) повідомив, що факти наведені в запереченні, не спростовують висновки акта перевірки, а тому не будуть враховані при прийнятті повідомлень-рішень.

31.12.2010 р. на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005062340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 221387,03 грн., з яких 147591,35 грн. (146906,13 грн. +685,22 грн.) основний платіж, а 73795,68 грн. штрафні санкції (т.1 а.с.30).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 31.12.2010 року №0005062340/0, суд виходить з наступного.

Згідно з п.1.4 ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість №168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №168) продаж послуг (робіт) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт).

Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, у тому числі, промислової власності.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки товарів і послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

База оподаткування ПДВ операцій з поставки товарів (послуг) визначається відповідно до п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

З метою оподаткування ПДВ термін «звичайна ціна»слід розуміти та застосовувати за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (п. 1.18 ст. 1 Закону № 168/97-ВР). Згідно з визначенням, наданим пп. 1.20.5 цього пункту, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Тобто вартість поставки населенню виробленої теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення підлягає оподаткуванню ПДВ незалежно від того, за рахунок яких джерел вона компенсується. Базою оподаткування таких поставок є затверджений органами місцевої влади або органами місцевого самоврядування тариф.

Відповідно до Статуту КП Дубнокомуненергія (т.2 а.с.122-132) основними видами діяльності підприємства є виробництво, транспортування та розподіл теплової енергії на опалення і гаряче водопостачання та паропостачання обєктів житлово-комунального, соціально-технічного та іншого призначення від власних джерел теплоенергії, виробництво теплової енергії на теплоцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, тарифи на послуги теплопостачання та підігрів води, що надаються позивачем споживачам встановлено рішеннями Дубенської міської ради № 128 від 19.02.2009 р. та № 693 від 26.10.09 р. (т.2 а.с. 112-113, 114-115).

Згідно з ч.5 ст.9 Закону України Про ціни і ціноутворення органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Статтею ст.53 Закону України Про Державний бюджет України на 2009 рік встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 193 від 05.03.2009р. визначено механізм перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Судом встановлено, що позивачем було укладено з Головним управлінням Державного казначейства в Рівненській області, Головним фінансовим управлінням Рівненської облдержадміністрації, Головним управлінням промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації, Фінансовим управлінням Дубенської міської ради, управлінням житлово-комунального господарства Дубенської міської ради, Волинської філією дочірньої компанії Газ УкраїниНаціональної акціонерної компанії Нафтобаз України, Дочірньою компанією Газ УкраїниНаціональної акціонерної компанії Нафтогаз України, Національною акціонерною компанією Нафтогаз України» наступні договори про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 193: № 56/193 від 29.06.2009р., № 391/193 від 18.08.2009р., №470/193 від 04.09.2009р., №868/193 від 24.11.2009 р.

Згідно з умовами пунктів 1.1. перелічених договорів їх предметами є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до ст. 53 Закону України Про Державний бюджет України на 2009 рік»та Постанови Кабінету Міністрів України Питання реалізації статті 53 Закону України Про державний бюджет на 2009 рік»від 05.03.2009 р. № 193.

Відповідно до умов п.п.2.2-2.11 зазначених договорів передбачені наступні обовязки:

- обовязок Державного казначейства України на підставі рішення Мінфіну перерахувати кошти, залучені з єдиного казначейського рахунку Головному управлінню Державного казначейства в Рівненській області (п.2.2 договорів);

- обовязок Головного управління Державного казначейства в Рівненській області перерахувати ці ж самі грошові суми Головному фінансовому управлінню облдержадміністрації для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення (п.2.3 договорів),

- обовязок Головного фінансового управління облдержадміністрації перерахувати ці кошти Головному управлінню промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення (п.2.4 договорів),

- обовязок Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації перерахувати ці кошти Фінансовому управлінню Дубенської міської ради для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення (п.2.5 договорів),

- обовязок Фінансового управління Дубенської міської ради перерахувати ці ж самі грошові суми Управлінню житлово-комунального господарства Дубенської міської ради для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення (п.2.6 договорів),

- обовязок Управління житлово-комунального господарства Дубенської міської ради перерахувати ці ж самі грошові суми позивачу для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення (п.2.7 договорів),

- обовязок позивача перерахувати ці ж самі грошові суми (в т.ч. ПДВ) Волинській філії Дочірньої компанії Газ УкраїниНаціональної акціонерної компанії Нафтогаз України»для погашення заборгованості за спожитий природній газ за 2009 р., яка виникла згідно з договором від 01.10.2008 р. № 06/08-26/25-ТЕ-1 (п.2.8 договорів);

- обовязок Волинської філії Дочірньої компанії Газ УкраїниНаціональної акціонерної компанії Нафтогаз України»перерахувати ці ж самі грошові суми Дочірній компанії Газ УкраїниНаціональної акціонерної компанії Нафтогаз України»для погашення заборгованості за спожитий природній газ ТЕ згідно з довіреністю від 31.12.2008 р. № 223/10 за 2008 рік (п. 2.9 договорів),

- обовязок Дочірньої компанії Газ УкраїниНаціональної акціонерної компанії Нафтогаз України»перерахувати ці ж самі грошові суми Національній акціонерній компанії Нафтогаз України»для погашення боргу за природній газ згідно з договором від 18.03.2008 р. № 06/08-48 за 2008 р. (п. 2.10 договорів)

- обовязок Національної акціонерній компанії Нафтогаз України»перерахувати ці ж самі грошові кошти до спеціального фонду державного бюджету у вигляді податків. (п.2.11 договорів).

Факт укладення договорів та їх зміст не є предметом спору, визнається сторонами і підтверджується безпосередньо вказаними вище договорами, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, зі змісту перелічених вище договорів вбачається, що позивач одержав субвенції з державного бюджету, які перераховувалися місцевим бюджетам на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що отримані КП Дубнокомуненергія субвенції /дотації/, призначені для покриття збитків підприємства у зв'язку з державним регулюванням цін і тарифів, є неоплатними і не пов'язані з компенсацією населенню вартості наданих позивачем послуг по постачанню теплової енергії.

Перерахування бюджетних дотацій здійснювалося для покриття понесених витрат позивачем в процесі виконання статутних завдань, якими його наділила Держава, а тому бюджетні субвенції /дотації/ не є продажем товарів (робіт,послуг).

Податковий кредит у платників, які отримали зазначені субвенції як різницю в тарифах на теплову енергію формується за загальновстановленими правилами, передбаченими Законом України Про податок на додану вартість № 168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (п.п. 7.4.1).

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено і представником відповідача не заперечується, що позивач на виконання умов вказаних вище договорів протягом липня-грудня 2009 року отримавши субвенції з державного бюджету в сумі 1321167,22 грн., перерахував одержані суми грошових коштів для погашення заборгованості за спожитий природній газ на банківський рахунок Волинській філії Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України в сумі 1321167,22 грн., в тому числі за липень 2009 в сумі 210393,23 грн., вересень 2009 року 521764,48 грн., жовтень 2009 року 489706,77 грн., грудень 2009 року 99302,74 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача (т.1 а.с.31,32,33 та т.2 а.с.121).

Згідно з п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є обєктом оподаткування згідно з ст. ст. 3, 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів, нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Перелік операцій, які обмежують право підприємства на податковий кредит, визначений статтями 3 та 5 Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Даний перелік не містить операцій з продажу теплової енергії споживачам та операцій з отримання підприємствами субвенцій /дотацій/ у звязку з державним регулюванням цін. Отже, операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є обєктом оподаткування, у періоді, що перевірявся, позивач не здійснював. Той факт, що придбаний позивачем природній газ був повністю використаний у господарській діяльності КП «Дубнокомуненергія»для виробництва теплової енергії представником відповідача не заперечується.

Підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 ст.7 Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Крім того, чинним законодавством не встановлено будь-яких винятків з передбаченого п.п.7.4 і п.7.7 ст. 7 Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядку визначення податкового кредиту і податкових зобов'язань для операцій з продажу товарів (робіт, послуг), реалізація яких населенню здійснюється за регульованими тарифами та супроводжується виплатою продавцю субвенцій з бюджету на покриття збитків.

Отже, нарахування, яке проведено податковим органом на підставі факту надання послуг іншим покупцям (споживачам), не мають жодного відношення до факту придбання позивачем відповідних товарів (робіт, послуг).

Листом від 23.03.2009р. за № 2568/6/16-1515-06 Державна податкова адміністрація України розяснила, що формування податкового кредиту при проведенні розрахунків з постачальниками за рахунок субвенцій з державного бюджету, призначених для погашення заборгованості минулих років в різниці в тарифах на теплову енергію, платником повинно здійснюватися з урахуванням долі використаних оплачених товарів /послуг/ в оподатковуваних операціях, а не в залежності від джерела надходження коштів за поставлені товари /послуги/.

Законодавчо встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з п.п.7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону №168, платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну. Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і, одночасно, розрахунковим документом (п.п.7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), то податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат з податку на додану вартість.

Під час проведення перевірки контролюючим органом не було встановлено порушень у податкових накладних, на підставі яких підприємство формувало податковий кредит.

Таким чином, за наявності належним чином оформлених податкових накладних КП Дубнокомуненергія мало всі підстави для віднесення в повному обсязі до податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям по відпуску теплової енергії та по отриманню товарів (робіт, послуг), які забезпечують його виробничу діяльність.

Суд вважає безпідставним посилання представника відповідача на п.3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України Про податок на додану вартість, оскільки отримані позивачем субвенції не є виплатами (дотацій, субвенцій, інших грошових виплат) позивачем фізичним особам.

Крім того, ні поясненнями представника відповідача, ні матеріалами справи не підтверджуються розміри оподатковуваних та неоподатковуваних податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг), визначені перевіряючими в акті про результати планової виїзної перевірки КП Дубнокомуненергіяз питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року. Чинне законодавство України не містить норми, яка б зобовязала платника податків у разі отримання з бюджету субвенцій, відносити їх у періоді одержання до неоподатковуваних товарних операцій та визначати частку податкового кредиту по середньому відсотку за період з квітня по грудень 2009 року (як це було розраховано у акті перевірки).

Оскільки ні документально, ні нормативно не підтверджується завищення КП Дубнокомуненергія податкового кредиту на суму 146906,13 грн. у звязку з надходженням дотацій та субвенцій з Державного бюджету України, які призначені для погашення заборгованості минулих років по покриттю збитків, що склались у звязку з державним регулюванням ціни на теплопостачання, то відсутні підстави стверджувати про порушення позивачем норм 7.4.1.-7.4.3 п.7.4. ст. 7. Закону №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Щодо правомірності нарахування відповідачем КП Дубнокомуненергіяподатку на додану вартість за червень 2009 року в сумі 685,22 грн., то суд виходить з наступного.

В акті перевірки відповідач зазначає, що відповідно до рішення міської ради № 387 від 17.06.2009 р. та наказу КП Дубнокомуненергія № 88 від 22.06.2009 р. позивачем списано дебіторську заборгованість за наданні послуги теплопостачання з фізичної особи ОСОБА_6 в сумі 4111,32 грн., в т.ч. ПДВ 685,22 грн. Оскільки дана сума ПДВ не включена до податкового зобовязання даного звітного періоду , то позивачем порушено пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п. 4.1 ст. 4, п. 11.11 ст. 11 Закону України Про податок на додану вартість(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), чим КП Дубнокомуненергія занижено податкові зобовязання по податку на додану вартість за червень 2009 року в сумі 685,22 грн.

Суд не може погодитися із цим твердженням, виходячи із наступного.

Згідно з пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону 168/97, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 11.11 ст.11 Закону 168/97 встановлено, що тимчасово, до набрання чинності податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом.

Відповідно до п.1.11 ст.1 Закону 168/97 касовий метод - це метод податкового обліку, а яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Позивач у випадках постачання теплової енергії фізичним особам застосовує саме касовий метод визначення податкових зобов'язань.

Списання дебіторської заборгованості не є ні одержанням грошових коштів на банківський рахунок позивача, ні одержанням інших видів компенсацій вартості поставлених товарів.

У зв'язку з наведеним, позивач не включав в податкові зобов'язання ПДВ з реалізації послуг теплопостачання фізичній особі ОСОБА_6, заборгованість якого списана, оскільки визнана безнадійною.

Враховуючи, що по поставленим позивачем фізичній особі ОСОБА_6 послузі теплопостачання борг був списаний як безнадійний, при цьому позивачем застосовувався касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з продажу товарів (послуг), суд вважає, що відсутність оплати за поставлені послуги теплопостачання в сумі 4111,32 грн., в тому числі ПДВ 685,22 грн., свідчить про відсутність у позивача податкового зобовязання в сумі 685,22 грн.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0005062340/0 від 31.12.2010 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 221387,03 грн., в т.ч. 147591,35 (146906,13 + 685,22) грн. основного платежу та 73795,68 грн. штрафних санкцій, є неправомірним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обовязок доведення наявності фактів порушення податкового законодавства покладений на органи державної податкової служби, суд вважає що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 та п.11.11 ст. 11 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними, належним чином обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити

Скасувати податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції від 31 грудня 2010 за №0005062340/0, яким Комунальному підприємству "Дубнокомуненергія" визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 221387,03 грн., в тому числі за основним платежем на суму 147591,35 грн. та за штрафними санкціями на суму 73795,68 грн.

Присудити на користь позивача ОСОБА_4 підприємство "Дубнокомуненергія" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Ткачук Н.С.