Ухвала суду № 49184017, 25.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5231/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1878/2015

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Девляшевського В.А.

секретаря Драганчук У.М.

з участю: апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу та визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу та визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що оспорюваний договір купівлі - продажу гаражу насправді був укладений між ОСОБА_5 та ним (ОСОБА_2.), як покупцем. Відповідач ОСОБА_4 з об'єктивних причин, придбати вказаний гараж не міг і жодної участі в погодженні умов договору купівлі-продажу не брав. Протягом 2006-2015 років апелянт вільно та відкрито користувався гаражем, зберігав у ньому власний автомобіль.

За таких обставин, на думку апелянта укладений договір купівлі-продажу є незаконним, оскільки був спрямований на настання інших правових наслідків, ніж ті, що були обумовлені ним, а також порушує його законні права та інтереси.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 просив скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник вимоги підтримали з тих же мотивів, що зазначені у апеляційній скарзі.

ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги не визнав, просить її відхилити, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи представника, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між сторонами виникли з укладення договору купівлі-продажу від 25.07.2006 року; зокрема, позивачем оспорюється дійсність договору купівлі-продажу гаражу, НОМЕР_1, що знаходиться в м. Івано-Франківську в гаражно-будівельному кооперативі №33.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказував, що такий договір насправді було укладено між ним та ОСОБА_5 Відповідач ОСОБА_4 жодної участі в погодженні умов договору не брав, кошти на придбання гаражу передавалися особисто ним (позивачем).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що підстав встановлених чинним цивільним законодавством для визнання договору купівлі-продажу недійсним не вбачається.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Апеляційного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману .

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, враховуючи вищезазначені вимоги ст. 60 ЦПК та виходячи з принципу змагальності незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої, і підставу позову повинен довести саме позивач.

Як вбачається з договору купівлі-продажу, при його укладенні сторони ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4.) досягли згоди щодо всіх істотних умов та власноруч підписали його.

Посилання позивача на те, що спірний договір був спрямований на настання інших правових наслідків, ніж ті, що були обумовлені ним, а тому порушує його законні права та інтереси, на увагу не заслуговують, оскільки матеріалами справи та належними і достовірними доказами та особистими пояснення позивача ОСОБА_2 не доведені.

Так, в судовому засіданні апеляційної інстанції сам ОСОБА_2 визнав, що покупцем при укладенні договору купівлі-продажу гаража у 2006 році був його син - ОСОБА_6, оскільки на момент укладення договору дружина самого позивача ( яка б мала дати згоду на укладення ним правочину) у м. Івано-Франківську не було. Питання щодо права власності на спірний гараж виникло лише у 2015 році у зв'язку з погіршенням стосунків у родині, зокрема пов'язано з вимогами його (позивача) дружини щодо поділу спільного майна подружжя.

Щодо визначених позивачем підстав позову - недійсність правочину, вчиненого під впливом обману, то сам ОСОБА_2 не зміг пояснити в чому полягав обман.

За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

В.А. Девляшевський