Рішення № 49177605, 21.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 166/496/15-ц Провадження № 22-ц/773/1046/15 Головуючий у 1 інстанції: Лях В.І. Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2015 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді А.К. Карпук.,

суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

при секретарі Концевич Я.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Ратнівського районного суду від 19 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

07.04.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з указаним позовом покликаючись на те, що відповідач ОСОБА_4 у порушення умов кредитного договору №VOP0GK0000000001 від 15.09.2008 року не вносив своєчасно коштів на погашення кредиту та відсотків, у звязку з чим утворилась заборгованість у сумі 75827.48 доларів США.

Просили стягнути з ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 зазначену заборгованість.

Заочним рішенням Ратнівського районного суду від 19 травня 2015 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1195041 грн. 08 коп.

У позові до ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за кредитним договором з основного боржника ОСОБА_4 суд виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.2010 року постановлено про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за указаним кредитним договором, тому вважав цю обставину підставою для відмови у позові.

Такі висновки суду не ґрунтуються на законі та суперечать матеріалам справи.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 15.09.2008 року між Банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №VOP0GK0000000001, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику ОСОБА_4 кредит у розмірі 21809.22 доларів США строком до 15.09.2018 року з сплатою 1.25% щомісячно.

Згідно з договором поруки від 15.09.2008 року, укладеного з ОСОБА_6, остання взяла на себе зобовязання про солідарну відповідальність з позичальником за виконання зобовязань за кредитним договором.

Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 20.09.2010 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 09.07.2009 року у розмірі 156413 грн. 11 коп., у тому числі заборгованість по тілу кредиту у розмірі 17915.58 доларів США (а.с.106-107).

У даному судовому засіданні встановлено, що на виконання цього рішення з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто 6171 грн. 77 коп., які зараховані на погашення заборгованості по відсотках та пені, що узгоджується з п.3.3,3.7 кредитного договору, ст. 534 ЦК України та підтверджується випискою по рахунку боржника за указаним кредитним договором (а. с. 114-120).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, виходячи з положень цієї статті та ст. 526 ЦК України, заборгованість по тілу кредиту залишається непогашеною, відтак, зобовязання невиконаним.

Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позичку частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

За таких обставин Банк має право вимагати від позичальника ОСОБА_4 сплати відсотків за користування кредитними коштами за період з 10.07.2009 року (станом до цієї дати була вирахувана заборгованість при зверненні банку до Жовтневого районного суду Дніпропетровської області), як це передбачено п.2.2.2. кредитного договору і відповідає вимогам ст. 536, ч. 2 ст. 1048 ЦК України , сплати пені за несвоєчасне виконання зобовязання згідно з розділом 5 кредитного договору, та сплати позичальником комісії на підставі п. 8.1 договору.

Виходячи з розрахунку заборгованості та виписки по рахунку боржника (а. с. 98-102, 114-120), заборгованість за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_4 становить 156777.36 доларів США, що за курсом Національного банку України, встановленим на день ухвалення судом рішення у розмірі 220.30 грн. за 100 доларів США, еквівалентно 349 790.94 грн. і складається з заборгованості за відсотками за період з 10.07.2009 року по 22.01.2015 року у розмірі 12 535.19 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 276150.24 грн., заборгованості по пені у розмірі 584198.30 грн., комісії у розмірі 3342.17 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 73 628.00 грн. та підлягає стягненню з боржника виходячи з умов укладеного з ним кредитного договору і наведених вище норм права.

У цю суму заборгованості не включено тіло кредиту, яке було стягнуто на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська на підставі рішення від 20.09.2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке є обовязковою підставою для скасування рішення. Виходячи з положень цієї статті, колегія суддів вважає за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги у звязку з наступним.

При постановленні рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_6 суд допустився помилки, а саме, не врахував усіх обставин справи і вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Зокрема, цією нормою права встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 12 договору поруки, укладеним з ОСОБА_1, передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Згідно з положеннями ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Отже, строк поруки відповідно до договору від 15.08.2008 року, укладеного з ОСОБА_5, не встановлений(а.с. 21).

У звязку з порушенням основного зобовязання боржником ОСОБА_4, ПАТ КБ «ПриватБанк» змінив строк виконання зобовязання, звернувшись 14.10. 2009 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до боржника про дострокове виконання зобовязань за кредитним договором (а.с. 103-107).

При цьому, вимог до поручителя банк не предявляв з жовтня 2009 року до часу звернення до суду з даною позовною заявою, а отже, пропустив встановлений законом 6-місячний строк предявлення вимоги до поручителя, тому порука ОСОБА_6 є припиненою. У звязку з припиненням поруки вимоги Банку до ОСОБА_7 до задоволення не підлягають.

З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_4

Виходячи з положень ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4П на користь Банку підлягають стягненню понесені судові витрати в сумі 3654 грн., сплачені при поданні позовної заяви та 1827 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, всього 5481 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Ратнівського районного суду від 19 травня 2015 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VOP0GK0000000001 від 15 вересня 2008 року в сумі 158777,36 доларів США, що еквівалентно 349790,94 грн., з яких 12535,15 доларів США заборгованості за відсотками, 3342,17 доларів США заборгованість по комісії, а також пеню в розмірі 584198,30 грн.

В позові ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 5481 (пять тисяч чотириста вісімдесят одну гривню) судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: