Постанова № 49177272, 25.08.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р. Справа№ 910/11449/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Сітайло Л.Г.

Чорної Л.В.

Від позивача - Миколасюк Р.А. ( довір. від 27.05.15р.);

Від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р.

у справі № 910/11449/15 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббут"

до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 100 355, 67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. у справі №910/11449/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" 3% річних у розмірі 8 430 грн. 55 коп., інфляційні у розмірі 91 925 грн. 12 коп. та судовий збір у розмірі 2 007 грн. 11 коп.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що нарахування позивачем передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставним, оскільки мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2015р. розгляд апеляційної скарги призначено на 25.08.2015р.

25.08.2015р. в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився представник відповідача.

Враховуючи те, що відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, з урахуванням думки представника позивача щодо розгляду справи у відсутності представника відповідача, явка сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія встановила.

24.01.2014р. в межах справи господарського суду міста Києва №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Трест Міськбуд-4" затверджено мирову угоду, за змістом якої вимоги кредиторів четвертої черги, серед яких є вимоги Відкритого акціонерного товариства "Київоздоббуд" на суму 427 382,18грн. (правонаступником якого є ТОВ "Київоздоббуд"), погашаються кредитором - ПАТ "ХК "Київміськбуд"; виплата здійснюється протягом шістдесяти днів з моменту набрання законної сили ухвали господарського суду міста Києва про затвердження умов мирової угоди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014р. у справі №910/15724/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2015 р., зобов'язано ПАТ "ХК "Київміськбуд" виконати умови мирової угоди, укладеної 16.01.2014 р. між кредиторами ВАТ "Трест Міськбуд-4" в особі голови комітету кредиторів - представника ПАТ "ХК "Київміськбуд" та ВАТ "Трест Міськбуд-4" в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Поди В.В., що затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2014 р. у справі №50/254-43/124-46/304-2012, шляхом стягнення з ПАТ "ХК "Київміськбуд" на користь ТОВ "Київоздоббуд" грошових коштів у розмірі 427 382,18 грн. та судового збору у розмірі 8547,64 грн.

Предметом позовних вимоги є стягнення 3% річних у розмірі 8 430,55 грн. та інфляційних у розмірі 91 925,12 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 24.06.2014 р. по 18.02.2015 р.

Грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 427 382,18 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р. у справі №910/15724/14.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що нарахування позивачем передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставним, оскільки мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні, до уваги судовою колегією не приймаються, з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що мирова угода за своєю правовою угодою є правочином у розумінні змісту ст.ст.202, 203 Цивільного кодексу України і є підставою для виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р. у справі №910/15724/14 встановлено, що останнім днем строку для розрахунків відповідача перед позивачем є 23.06.2014 р., а відтак з 24.06.2014 р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 427 382,18 грн.

Банківською випискою з рахунку позивача підтверджується факт повного виконання відповідачем грошового зобов'язання лише 18.02.2015 р.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, судова колегія дійшла до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 430,55 грн. та інфляційних у розмірі 91925,12 грн. задоволені правомірно.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. у справі №910/11449/15 залишити без змін.

3.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11449/15.

Повний текст постанови складено та підписано 27.08.2015р.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.Г. Сітайло

Л.В. Чорна