Постанова № 49177258, 27.08.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2015 року Справа № 20/23-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Сизько І.А. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження голови суду від 26.08.2015р.)

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін:

позивача не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

відповідача не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

скаржника - не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал», м.Київ

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2015 року по справі № 20/23-10

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Володимирський», м.Суми

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Кривий Ріг

про стягнення 902 311,23 грн. (заміна сторони у виконавчому провадженні)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2015 року у справі № 20/23-10 (суддя Манько Г.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Володимирський», м.Суми до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Кривий Ріг про стягнення 902 311,23 грн. було відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал», м.Київ про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником (а.с.83-84, т.2).

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області мотивовано тим, що на даний час юридичну особу позивача не припинено, із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не виключено, а заявник має право здійснювати управління непроданими активами позивача відповідно до договору № 43-Л від 20.02.2015р.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал», м.Київ, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом неправомірно відмовлено в задоволенні заяви, оскільки скаржником надано всі документи на підтвердження передання всіх непроданих активів позивача (стягувача) в управління управителеві (заявнику), надано повне правове обґрунтування для звернення з такою заявою до господарського суду, зокрема, на підставі ст.ст.316, 1029 ЦК України, ст.96 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про виконавче провадження», які господарським судом не прийняті, та на думку скаржника, взагалі не досліджувались;

- крім того, господарський суд не звернув уваги на доводи заявника про існування роз`яснення суду касаційної інстанції з цього питання, яке міститься у п.1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»;

- також господарський суд не надав правової оцінки тому факту, що «управитель» за договором діє не в інтересах «установника управління» (стягувача), а в інтересах «вигодонабувачів» - кредиторів позивача.

Позивач, відповідач, Саксаганський ВДВС Криворізького МУЮ правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались (ст.96 ГПК України), як не скористались правом участі в судовому засіданні, передбаченому ст.22 ГПК України, про час та місце судового засідання сповіщались належним чином про що в матеріалах справи містяться відповідні докази (а.с.102, 148, 150, т.2).

Скаржник також не скористався правом участі в судовому засіданні, передбаченому ст..22 ГПК України; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.149, т.2).

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід скасувати на підставі п.1 ч.1 ст.104 ГПК України з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст.103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2010р. рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 20/23-10 (суддя Манько Г.В.) було задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський», м.Суми до Суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м.Кривий Ріг про стягнення 902 311,23 грн. за кредитним договором, стягнуто з відповідача на користь позивача 701 421,38 грн. заборгованості по кредиту, 143 743,17 грн. заборгованості по процентам, 57 146,67 грн. пені, 9023,11 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.28-29, т.2).

Рішення господарського суду мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань по кредитному договору в частині повернення кредитних коштів.

Доказів апеляційного та касаційного оскарження рішення господарського суду по цій справі матеріали справи не містять.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили (ст.115 ГПК України), а, отже, є обов`язковим на всій території України.

16.07.2010р. на виконання зазначеного рішення господарським судом Дніпропетровської області був виданий наказ (а.с.33, т.2), який був направлений стягувачу ПАТ «КБ «Володимирський».

02.09.2010р. постановою Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 21191314 з примусового виконання наказу № 20/23-10 (а.с.51, т.2).

30.08.2011р. постановою Правління Національного банку України № 301 була відкликана банківська ліцензія ПАТ «КБ «Володимирський» та ініційовано процедуру ліквідації банку (позивача) (а.с.140, т.2).

10.02.2015р. рішенням Комісії Національного банку України № 64 ТОВ «Інвест Кредит Капітал» було визначено юридичною особою, якій за договором передаються в управління непродані активи ПАТ «КБ «Володимирський», про що заявника було повідомлено листом № 55-013/8588 від 11.02.2015р. (а.с.50, т.2), що підтверджується витягом з сайту Національного банку України (а.с.141-143, т.2).

На виконання Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. № 369 (далі Положення), яким визначено порядок передачі непроданих активів ліквідатором банку, 20.02.2015р. між ПАТ «КБ «Володимирський» («установник управління» за договором, позивач по справі, стягувач у виконавчому провадженні), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» («управитель» за договором, новий стягувач) та Національним банком України був укладений договір № 43-Л про передавання в управління непроданих активів (а.с.44-47, т.2).

Згідно п.1.1 цього договору «установник управління» передає в управління «управителеві» активи, наявні на балансі «установника управління» на дату укладення цього договору, а «управитель» приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів «установника управління» відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів; Перелік активів наведено в додатку 1 до цього договору; «вигодонабувачами» за договором є кредитори «установника управління», які на дату підписання договору внесені до Переліку (реєстру) вимог кредиторів «установника управління» та розрахунки з якими не проведені; Перелік «вигодонабувачів» з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено в додатку 2 до цього договору.

Підпунктом «а» пункту 2.1 договору сторони домовились, що «установник управління» зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати укладання договору передати «управителеві» активи згідно з переліком, наведеним в додатку 1 до цього договору; документи, що підтверджують право власності на активи; документи, на підставі яких виникли майнові права та обов`язки «установника управління» щодо активів, у тому числі судові рішення, виконавчі документи, договори тощо.

Пунктом 2.4 договору №43-Л передбачено, що «управитель» має право: володіти, користуватися і розпоряджатися активами відповідно до законодавства України та цього договору; бути процесуальним правонаступником «установника управління» в справах, однією із сторін (учасників) яких є «установник управління», а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією із сторін (учасників) яких є «установник управління».

Згідно витягу із додатку № 1 до договору № 43-Л від 20.02.2015р. в управління ТОВ «Інвест Кредит Капітал» від ПАТ «КБ «Володимирський» перейшли майнові вимоги до ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором № К/05/0302 від 28.07.2008р. на загальну суму заборгованості 913 590,40 грн. (а.с.48, т.2), що також підтверджується витягом із акту приймання-передачі непроданих активів від 26.02.2015р. (а.с.49, т.2).

Доказів визнання недійсними, розірвання, внесення будь-яких змін в встановленому законом порядку до вищезазначеного договору № 43-Л, додатків до нього матеріали справи не містять, не надавались жодним учасником судового процесу в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

28.04.2015р. новий стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» - звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні її правонаступником (а.с.41-42, т.2). В якості додатку до заяви були надані документи, підтверджуючі заміну кредитора. В якості нормативного обґрунтування заявник послався на ст.25, 115 ГПК України, ст.ст.1, 8, 17, 19 Закону України «Про виконавче провадження»; крім того, у змісті самої заяви міститься посилання на Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення № 369 від 28.08.2001р.

07.07.2015р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по цій справі було відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Інвест Кредит Капітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні (а.с.83-84, т.2). Зазначений процесуальний документ і є предметом апеляційного провадження.

Статтею 25 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу; усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив; про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (в редакції Закону України від 12.05.2011р. № 3329-VІ).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу та частина 1 ст.25 ГПК України (в редакції Закону України від 12.05.2011р.) не містить вичерпного переліку підстав заміни сторони, зокрема, і на стадії виконавчого провадження.

Чинна редакція частини 1 ст.25 ГПК України передбачає, що процесуальне правонаступництво може здійснюватись і при заміні боржника або кредитора в зобов`язанні (ст.ст.513, 520 ЦК України). При цьому, згідно з Цивільним кодексом України такий договір про заміну сторони в зобов`язанні повинен бути укладений в такій же самій формі, що і первісне зобов`язання; крім цього, якщо законом, зокрема ст.520 ЦК України, або договором, на підставі якого виникло первісне зобов`язання, заборонено здійснювати таку заміну кредитора або боржника без згоди іншої сторони за договором, то суду повинні бути надані докази такої згоди в письмовій формі.

Досліджуючи надані до заяви скаржника та до матеріалів справи докази, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що договір про передання в управління непроданих активів, додатки до нього, містять чітке посилання на номер кредитного договору та його дату, яким регламентовано первісне зобов`язання, згідно договору про передання активів скаржнику перейшли також документи на підставі яких виникли майнові права та обов`язки (судові рішення, накази, виконавчі документи), а отримання згоди боржника на заміну кредитора за первісним зобов`язанням не передбачено ні законом (ч.1 ст.516 ЦК України), ні безпосередньо договором (первісним зобов`язанням). Крім того, як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному сайті НБУ, строк здійснення ліквідаційної процедури щодо ПАТ «КБ «Володимирський» завершилась 01.03.2015р., непродані активи передано ТОВ «Інвест Кредит Капітал», а ліквідатором здійснюються заходи щодо виключення зазначеної юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до п.1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами та доповненнями) статтею 25 ГПК передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України); процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 ГПК допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин, але з повідомленням сторін, оскільки інше суперечило б приписам частини другої статті 22 ГПК стосовно прав сторін у судовому процесі.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-ХІV (зі змінами та доповненнями) у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником; для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Статтею 115 ГПК України регламентовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Стадія виконання судового рішення є завершальною стадією руху справи, а, отже, судом повинно бути вжито всіх, передбачених чинним законодавством, заходів по виконанню судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим.

Враховуючи вищевикладене, господарським судом було прийнято оскаржувану ухвалу про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Інвест Кредит Капітал», яка не ґрунтувалась на нормах матеріального та процесуального права та без урахування вищевикладених обставин.

Оскільки , як зазначалось вище, додані до заяви ТОВ «Інвест Кредит Капітал» докази підтверджують факт заміни стягувача в зобов`язальних правовідносинах, то апеляційна скарга та заява скаржника підлягають задоволенню, а ухвала господарського суду скасуванню.

Щодо права апеляційного оскарження ТОВ «Інвест Кредит Капітал» відповідно до ч.1 ст.91 ГПК України вищезазначеної ухвали господарського суду Дніпропетровської області, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 55 ОСОБА_2 України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні норми закріплені і в Законі України від 07 липня 2010 року №2453-VІ Про судоустрій і статус суддів (із змінами і доповненнями, який діяв на момент подання заяв) - кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (частина 1 статті 7). Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до ОСОБА_2 та в порядку, встановленому законами України (частина 3 статті 7). Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якої вона віднесена процесуальним законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права

Пункт 1 статті 6 Конвенції, визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Право на справедливий судовий розгляд (див. рішення Суду у справі Sokurenko and Strygun v. Ukraine, no. 29458/04, § 23, від 20 липня 2006 року ) включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні (див. рішення Суду у справі Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine, no. 37878/02, §§ 50 і 53, від 28 лютого 2008 року).

50. Суд нагадує свою практику, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов'язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об'єднаного Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції", рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36).

Відповідно до усталеної практики Суду право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року N 23436/03).

Докази виконання відповідачем рішення господарського суду від 29.06.2010р. по цій справі відсутні. Фактично невжиття таких заходів, відмова в здійсненні правонаступництва є перешкодою подальшого виконання судового рішення по цій справі.

У відповідності до правової позиції Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

Конституційне право на судовий захист складається з можливості поновлення порушених прав і свобод особи (осіб), правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і закріплена в судовому акті та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що закріплено також і в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Конституційний Суд України в абзаці 11 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року N 2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 ОСОБА_2 України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води), за якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 ОСОБА_2 України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп).

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Судом першої інстанції не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 ОСОБА_2 України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень.

Відповідно, у даному випадку, заявник (скаржник) не може захистити своє право іншим способом, інакше як через подання заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі ст.25 ГПК України, оскільки відсутність такої ухвали перешкоджає стягненню коштів заявником, які належать до виплати «вигодонабувачам» - кредиторам ліквідованого позивача.

Згідно частин 2, 3 статті 8 ОСОБА_2 України, ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

За приписами частини 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Наведений в статті 106 Господарського процесуального кодексу України перелік ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду не містить такої ухвали, як відмова у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні. Поряд з цим, норми Господарського процесуального кодексу України, які є домінуючими за роз'ясненнями постанов Пленуму Вищого господарського суду України, норма статті 25 ГПК України не містить заборони оскарження зазначеної ухвали.

Наведене узгоджується і з правовою позицією Конституційного Суду України. У Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) від 28 квітня 2010 року N 12-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку про можливість апеляційного оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження.

Отже, оскільки положення ОСОБА_2 України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 ОСОБА_2 України), а обмеження права особи на звернення до суду суперечать цим положенням, ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.25, 99, 101, 103-106 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» м.Київ задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2015 року у справі № 20/23-10 - скасувати.

Здійснити у виконавчому провадженні № 21191314, яке ведеться Саксаганським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції щодо примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2010р. по справі № 20/23-10 про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (50056, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, мікрорайон СонячнийАДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Володимирський» (40030, м.Суми, пл.Незалежності, 10, код ЄДРПОУ 26120084) грошових коштів у розмірі 911570,33 грн., заміну сторони, замінив стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Володимирський» (40030, м.Суми, пл..Незалежності, 10, код ЄДРПОУ 26120084) його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Капітал» (01001, м.Київ, вул.Еспланадна, буд.20, оф.1105, код ЄДРПОУ 35643929).

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.08.2015р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

СуддяІ.А.Сизько