Постанова № 49176310, 25.08.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р. Справа№ 910/8699/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Сітайло Л.Г.

Чорної Л.В.

Від позивача (за первісним позовом) - Мікульський К.В. ( довір. від 01.07.15);

Від відповідача (за первісним позовом) - Лущенко Д.О. ( довір. від 10.08.15);

Тинна Д.С. (довір. від 18.02.15);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2015р.

у справі № 910/8699/15-г (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна Паливна Компанія"

про стягнення 45500, 03 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна Паливна Компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"

про стягнення 6490, 68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2015р. у справі №910/8699/15-г у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна Паливна Компанія" 641грн. 07 коп. 3% річних, 1803 грн. 06 коп. інфляційних втрат, а також 687 грн. 97 коп. судового збору. У іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що оскільки договір №117 від 24.03.2014р. поставки нафтопродуктів є чинним та діючим, у встановленому законом порядку не розривався та не визнавався недійсним, що також є підставою для відповідача утримувати 40372,45 грн. в рахунок майбутніх поставок та не повертати їх позивачу.

Місцевий господарський суд зазначає й про те, що позивачем були допущені прострочення оплати поставленого відповідачем товару, оскільки повну вартість товару позивач був зобов'язаний оплатити протягом 10 робочих днів, з дати здійснення поставки товару.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач (за первісним позовом) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2015р. та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі позивач (за первісним позовом) зазначає про те, що відповідно до п.3.6 договору підсумкові взаєморозрахунки сторін повинні бути проведена не пізніше 3-х робочих днів з дати підписання акту звірки розрахунків. Оскільки після підписання актів звірки від 03.09.2014р. та від 25.09.2014р. сторони не погодили поставку жодної наступної партії товару, між сторонами було досягнуто згоди на повернення надлишково сплачених позивачем коштів. Враховуючи наявність погодження сторонами такого способу проведення проміжного розрахунку як повернення надміру сплачених покупцем коштів, зазначені кошти не можна також вважати з цього моменту як суми отримані постачальником в якості передоплати в розумінні п.3.8 договору, отже на суму неповернутих відповідачем коштів позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судова колегія встановила.

24.03.2014р. між ТОВ»Технологічна паливна компанія», як постачальником та ТОВ «Виробниче підприємство «Центр», як покупцем укладено договір поставки нафтопродуктів №117, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані далі за текстом - товар, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Протягом березня-серпня 2014 року відповідачем поставлено, а позивачем прийнято нафтопродуктів на загальну суму 788724,66 грн., що підтверджується підписаними між сторонами, скріпленими їх печатками та залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних. (а.с. 19-34).

Протягом березня-серпня 2014 року позивачем перераховано відповідачу 901097,11 грн. за отримані нафтопродукти, із яких у листопаді 2014 року відповідачем повернуто позивачу 72000 грн. (підтверджується залученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень та виписок банку про рух коштів).

В позовній заяві позивач зазначає про те, що зобов'язання щодо повернення суми передоплати, на яку поставка товару не була здійснена, відповідач виконав частково, повернувши 19.11.2014р. 52000,00 грн. та 21.11.2014р. 20000,00 грн., загалом 72000,00 грн. Отже, залишок заборгованості відповідача становить 40372,45грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ст.670 ЦК України, покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми за умови, зокрема, поставки меншої кількість товару, ніж це встановлено договором.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні ст.266 ГК України та складають невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п.2.4 договору товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по якості - відповідно до технічних умов та інших нормативно-технічних актів, та по кількості - відповідно до товарно-транспортних або накладних документів на товар.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити повну вартість (в розмірі 100% товару в том числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах та накладних документах та товар (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі), протягом 10 робочих днів з дати здійснення поставки товару.

У випадку проведення покупцем оплати, яка перевищує погоджений між сторонами об'єм партії товару, сплачені надлишкові кошти зараховуються як передоплата майбутніх поставок, в рамках цього договору, при цьому з постачальника не стягуються будь-які проценти за користування грошовими коштами, які отримані в якості передоплати (п.3.8 договору).

Отже, умовами договору сторони погодили що надлишково сплачені покупцем кошти, зараховуються як передоплата майбутніх поставок та з урахуванням дії договору до 31 грудня 2015р., у відповідача відсутній обов'язок повернути позивачу 40372,45 грн.

Наведеним вище спростовуються доводи позивача про наявність погодження сторонами такого способу проведення проміжного розрахунку як повернення надміру сплачених покупцем коштів, та що зазначені кошти не можна також вважати як суми, отримані постачальником в якості передоплати в розумінні п.3.8 договору.

Повернення позивачу іншої частини коштів в розмірі 72000 грн., як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд, було власним господарським рішенням відповідача, не обов'язковим для нього в силу норм закону та положень договору.

Судова колегія також вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що оскільки договір у встановленому законом порядку не розривався та недійсним не визнавався, то це є підставою для відповідача на даний час утримувати 40372,45 грн. в рахунок майбутніх поставок.

Позивач крім того, просить стягнути з відповідача 4772,52 грн. інфляційних втрат та 355,06 грн. 3% річних, однак враховуючи відмову в задоволення основного боргу, та те, що вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних є похідними від вимог про стягнення боргу, в їх задоволенні слід відмовити.

В зустрічній позовній заяві позивач (відповідач за первісним позовом) просить стягнути з відповідача (позивач за первісним позовом) пеню за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару у розмірі 4046,55 грн., три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 641,07 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 803,06 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 4046,55 грн. , оскільки за умовами п. 2.13 договору у випадку наявності заборгованості по оплаті поставленого в рамках дії цього договору товару зі сторони покупця, постачальник зараховує грошові кошти отримані в рамках договору, незалежно від призначення платежу, першочергово на погашення наявної заборгованості по договору і оплату штрафних санкцій, залишок зараховується в рахунок оплати погодженої між сторонами партії товару.

Отже, як обгрунтовано зазначає місцевий господарський суд відповідач за умовами п. 2.13 договору та відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України був зобов'язаний самостійно зараховувати грошові кошти першочергово на погашення як наявної заборгованості по договору, так і в оплату штрафних санкцій, і лише залишок зараховувати в рахунок оплати погодженої між сторонами партії товару.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши доданий позивачем до зустрічного позову розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за ст. 625 ЦК України судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість розрахунку, та задоволення позовних вимог в частині стягнення 641,07 грн. 3% річних та 1803,06 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2015р. підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2015р. у справі №910/8699/15-г залишити без змін.

3.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8699/15-г.

Повний текст постанови складено та підписано 27.08.2015р.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.Г. Сітайло

Л.В. Чорна