Рішення № 49171070, 11.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2015Справа №910/4344/15-гЗа позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав", що виступає на захист майнових прав суб'єкта авторського права в особі BROADCAST MUSIC, INC (BMI)

До Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія "Студія "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (ТРК "Студія "1+1")

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

Іноземне підприємство "1+1 Продакшн"

Про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав 26 796,00 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача Від відповідача Від третьої особиШирока С.І. - представник Фокін С.О. - представник Фокін С.О. - представникСуть спору:

Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (надалі - Організація), що виступає на захист майнових прав суб'єкта авторського права в особі BROADCAST MUSIC, INC (BMI) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія "Студія "1+1" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (ТРК "Студія "1+1") (надалі - Студія « 1+1») про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав 26 796,00 грн.

Ухвалою суду від 26.02.2015 за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 910/4344/15-г та призначено розгляд справи на 24.03.2015.

23.03.2015 відділом діловодства суду від представника відповідача отримано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 24.03.2015 представник позивача з'явився, надав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів в рахунок обґрунтування заявлених вимог та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, а саме Іноземне підприємство « 1+1 Продакшн».

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Ухвалою суду від 24.03.2015 відкладено розгляд справи на 27.05.2015 та залучено до участі у справі третю особу, а саме Іноземне підприємство 1+1 продакшн" (надалі - ІП « 1+1 Продакшн»).

27.05.2015 відділом діловодства суду від представника позивача отримано клопотання про витребування доказів.

В судове засідання 27.05.2015 представник позивача з'явився, надав суду письмові пояснення по справі.

В судове засідання 27.05.2015 представник відповідача та третьої особи з'явилися на дали суду відзив на позовну заяву та клопотання про зобов'язання позивача сплатити судовий збір.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та беручи до уваги висновки, зазначені в Постанові Вищого господарського суду України № 910/3310/15-г від 12.05.2015, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання представників відповідача та третьої особи.

Ухвалою суду від 27.05.2015 відкладено розгляд справи на 03.07.2015.

В судове засідання 03.07.2015 представник позивача з'явився, надав суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів та письмові пояснення по справі.

В судове засідання 03.07.2015 представник відповідача та третьої особи з'явився, надав суду письмові пояснення.

В судовому засіданні 03.07.2015 оголошено перерву до 17.07.2015.

У судовому засіданні 11.08.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі; представник відповідача та третьої особи надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 11.08.2015 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третьої особи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про авторські і суміжні права» (далі - Закону) суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підпунктом «г» ч. 1 ст. 49 Закону встановлено, що організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов'язковим.

У пункті 49 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (далі - Постанова № 12) наведено, що організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права. Якщо у організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта авторського права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

Між Broadcast Music Ink. і Організацією 31 грудня 2004 року було укладено договір про взаємне представництво інтересів (надалі - Договір від 31.12.2004), за умовами якого:

- слово «термін» означає період, що починається з 31.12.2004 та закінчується 31.12.2007, при чому даний період дії Договору від 31.12.2004 буде продовжуватися із року в рік автоматично, якщо він не буде розірваний іншою стороною рекомендованим листом, листом-підтвердженням або іншим еквівалентним повідомленням не пізніше ніж за шість місяців до закінчення кожного періоду (пункт «а» Договору від 31.12.2004);

- за Договором від 31.12.2004 Організація є єдиним представником інтересів Broadcast Music Ink. на території України протягом терміну Договору від 31.12.2004 (підпункт «б» пункту 1 Договору від 31.12.2004);

- сторони встановлюють, що Організація та її ліцензіати користуються всіма правами на твори Broadcast Music Ink., властивими для звичайної передачі прав на виконання, і якими користуються ліцензіати Організації на музичні композиції на території України (підпункт «в» пункту 2 Договору від 31.12.2004);

- кожна сторона підтверджує та гарантує, що вона має повні права та повноваження укладати Договір від 31.12.2004 та передавати права, що в ньому містяться, і права, передані за Договором від 31.12.2004, не будуть мати у своїй правовій охороні перешкод та претензій (пункт 7 Договору від 31.12.2004).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

За приписами частини першої статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

З виписок із системи IPI про приналежність автора до членів іноземної авторсько-правової організації, яка управляє майновими правами авторів на колективній основі, вбачається таке:

«Somebody that I used to know» (власники: Unichappel music inc, Songs of kobalt music publishing; іноземна організація колективного управління: BMI).

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Частиною 2 ст. 32 Закону встановлено, що використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків правомірного використання, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

У пункті 28 Постанови № 12 зазначено, що з огляду на приписи ст. 33 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст. ст. 614, 1166 ЦК України).

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.

Згідно зі статтею 1 Закону публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Судом у розгляді даної справи встановлено, що: 08.06.2014 представником Організації Простяковим Михайлом Леонідовичем в присутності громадян: Бугаєнко І.В. у м. Києві складено Акт, відповідно до якого в період з 21 год. 03 хв. до 00 год. 22 хв. здійснювалась фіксація використання (публічного сповіщення) твору «Somebody that I used to know», який використовувалися Студією « 1+1».

Відповідач заперечував проти прийняття судом Акта як доказу, зазначаючи про те, що позивач не наділений правом, зокрема, обліку та фіксування телерадіопередач, складання ефірних довідок та здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері телерадіомовлення в розумінні Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань» (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 450) надано право представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

Фіксація здійснювалась з використанням відеокамери SONY DCR - HCE на касети DV Verbatim №21N2DS4AR/13, №21N2DS4AR/14 в режимі LP.

До матеріалів справи долучено вказану касету; судом переглянутий відеозапис фіксації порушення, з якого вбачається, що публічне сповіщення музичного твору відбулося на телеканалі « 1+1» 08.06.2014 у складі аудіовізуального твору «Голос країни-4».

На вимогу господарського суду відповідач подав суду витяг з журналу обліку телепередач за 08.06.2014 - 09.06.2014, з якого вбачається, що у період часу з 21 год. 03 хв. до 00 год. 22 хв. в ефірі телеканалу « 1+1» транслювалася передача «Голос країни-4».

Запис телевізійного ефіру телеканалу « 1+1» з трансляцією випуску передачі «Голос країни-4» відповідач не надав, мотивував це її відсутністю з посиланням на приписи ст. 48 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», відповідно до якої копія ефірного запису зберігається 14 днів, а на момент подання позовної заяви пройшло більше року. Жодних скарг від позивача щодо змісту аудіовізуального твору не надходило.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач не є виробником аудіовізуального твору «Голос країни-4», він лише набув права на публічне сповіщення цього аудіовізуального твору на підставі Договору від 01.09.2014.

Судом встановлено, що між ІП « 1+1 Продакшн» (виробник) та Студією « 1+1» (замовник) було укладено Договір від 01.08.2013, відповідно до якого:

- на умовах та в порядку, передбачених зазначеним Договором, замовник доручає, виробник бере на себе зобов'язання з виробництва передачі на основі формату та подальшої передачі (відступлення) виключних майнових авторських прав на передачу (пункт 2.1 Договору);

- виробник зобов'язується в порядку, передбаченому законодавством України, придбати майнові права авторів, твори яких (як існували раніше, так і створені в процесі роботи над передачею і рекламними матеріалами) увійдуть як складова частина в передачу та/або та рекламні матеріали (підпункт 4.4.2 пункт 4.4 Договору);

- Договір набирає чинності від дати його підписання, вказаної на першому аркуші Договор, та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за Договором, а в частині реалізації замовником виключних майнових прав на передачу та рекламні матеріали - протягом всього строку охорони таких майнових прав (пункт 10.1 Договору).

Разом з тим, між ІП «1+1 Продакшн» та Студією укладено додаток до Договору від 01.09.2014 (акт), з якого вбачається, виробник передав, а замовник прийняв твір та виключні майнові права на нього, а саме: виробництво передачі «Голос країни-4», включаючи вартість виключних майнових прав на передачу 14 випуск.

Відповідно до частин другої-третьої статті 17 Закону:

- якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору;

- автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Правовий аналіз наведених приписів свідчить про те, що власник майнових авторських прав на спірні твори (яким не являється позивач) не має права заперечувати проти їх використання у складі іншого аудіовізуального твору лише тоді, коли включення цих творів до складу іншого відбулося з дозволу правовласника, оформленого належним чином.

Матеріалами справи підтверджено, що ІП « 1+1 Продакшн» було укладено ліцензійні договори, які стосуються отримання ІП « 1+1 Продакшн» невиключних майнових прав на використання товарів з каталогів правовласників.

01.02.2015 ІП « 1+1 Продакшн» (компанія) та ПП «Світова музика» (правовласник) укладено Ліцензійний договір №01/02/14 (надалі - Ліцензійний договір «Світова музика»), за умовами якого: правовласник надає компанії на умовах, визначених цим Ліцензійним договором, дозвіл на використання творів з каталогу правовласника у передачах, а компанія зобов'язується виплатити винагороду (роялті) правовласнику за надання дозволу на використання творів відповідно до умов Ліцензійного договору (пункт 2.1 Ліцензійного договору «Світова музика»); термін дії дозволу на використання Творів з каталогу правовласника Компанією встановлений відповідно до п. 1.4. вище, тобто з 01.01.2014 по 31.12.2014 року (пункт 2.2. Ліцензійного договору «Світова музика»); Компанія не має право передавати третім особам Дозвіл на використання Творів, одержаних за цим Договором окрім випадків телевізійного ефіру на телеканалі «Студія « 1+1», та публічного сповіщення на вказаному телеканалі (пункт 2.4. Ліцензійного договору «Світова музика»); Ліцензійний договір від 01.02.2014 набирає чинності з 01.01.2014 і діє до 31.12.2014 (пункт 5.1 Ліцензійного договору від 11.02.2015).

Відповідно до звіту до Ліцензійного договору «Світова музика» на підставі вказаного договору ІП « 1+1 Продакшн» та ПП «Світова музика» було погоджено перелік творів для використання, зокрема: твір «Somebody that I used to know»; доля правовласника - 50,00 %.

Також між ІП « 1+1 Продакшн» (ліцензіат) та ТОВ «Ворнер Мьюзік Україна» (ліцензіар) укладено Ліцензійний договір від 01.07.2014 № WMU-01072014/01-д (надалі - Ліцензійний договір «Ворнер Мьюзік Україна»), за умовами якого: ліцензіар передає ліцензіату невиключні права (авторські та/або суміжні) на використання музичних творів (твори) та/або фонограм, які зазначені в додатку до Ліцензійного договору, який є невід'ємною його частиною, способами, вказаними в пункті 1.2 Ліцензійного договору, та в обсязі, вказаному в пункті 1.3 Ліцензійного договору (ліцензійні права), а ліцензіат зобов'язується використовувати твори/фонограми відповідно до умов Ліцензійного договору та виплачувати ліцензіару винагороду за використання ліцензійними правами в розмірі вказаному в Ліцензійному договорі та додатку до нього. Ліцензійні права, вказані в Ліцензійному договорі, надаються ліцензіаром ліцензіату без передачі права власності, володіння, відчуження або будь-якого іншого розпорядження такими творами/фонограмами (пункт 1.1 Ліцензійний договір «Ворнер Мьюзік Україна»); ліцензіат має право передавати (субліцензувати) ліцензійне право на використання творів/фонограм, отриманих за Ліцензійним договором, третім особам, які здійснюють виробництво телепередач для наступного включення в ефір телевізійних каналів «ТЕТ», « 2+2», « 1+1», «Плюс Плюс», «Бигуди», «УНИАН» (пункт 1.5 Ліцензійний договір «Ворнер Мьюзік Україна»); Ліцензійний договір набирає чинності з моменту підписання представниками та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2015, але не може бути припинений раніше виконання сторонами своїх зобов'язань за Ліцензійним договором. Умови та/або положення Ліцензійного договору поширюються на відносини сторін, які виникли раніше, а саме 01.04.2015. Продовження строку дії Ліцензійного договору оформлюються додатковою угодою до нього або окремим договором та підписується сторонами (пункт 11.1 Ліцензійний договір «Ворнер Мьюзік Україна»).

Відповідно до додатку № 2 до Ліцензійний договір «Ворнер Мьюзік Україна»на підставі вказаного договору ліцензіар передав ліцензіату невиключні авторські та суміжні права на твори/фонограми для використання в телепередачі під назвою «Голос країни-4» твір «Somebody that I used to know» доля авторських прав на текст твору - 50,00 %; строк дії ліцензійного права з 01.01.2015 по 31.12.2015;

Судом встановлено, що публічне сповіщення твору ««Somebody that I used to know» у складі аудіовізуального твору «Голос країни - 4» відбувалось на підставі отриманих прав, що надані за Ліцензійними Договорами, укладеними між ІП « 1+1 Продакшн» та ПП «Світова музика», та ТОВ «Ворнер Мьюзік Україна».

Посилання позивача на те, що приписи Ліцензійного договору «Ворнер Мьюзік Україна» щодо поширення його умов на правовідносини сторін з 01.01.2014 (ч. 3 ст. 631 ЦК України) суперечить припису статті 31 Закону та ст. 1109 ЦК України не може братися судом до уваги, адже а ні стаття 31 Закону, а ні стаття 1109 ЦК України не містить заборони та/або обмеження щодо застосування до ліцензійних договорів приписів частини 3 статті 631 ЦК України.

Твердження Організації про те, що Студією « 1+1» та ІП « 1+1 Продакшн» не подано доказів укладення ПП «Світова музика» та ТОВ «Ворнер Мьюзік Україна» відповідних правочинів з авторами є безпідставними, оскільки судом враховано те, що Ліцензійний договір «Світова музика» та Ліцензійний договір «Ворнер мьюзік Україна» є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавався (ст. 204 ЦК України - презумпція правомірності правочину).

Також твердження позивача щодо нікчемності зазначених Ліцензійних договорів є не обґрунтованим та не законним, тому що не відповідає приписам ст. 215 ЦК України, а отже також не може братися судом до уваги.

Як зазначалось, судом встановлено, що сповіщення твору «Somebody that I used to know» 08.06.2014 здійснювалось при сповіщенні цілісного аудіовізуального твору «Голос країни - 4».

Сповіщення аудіовізуального твору «Голос країни - 4» відповідачем здійснювалось на цілком законних підставах на основі договору із ІП « 1+1 Продакшн» від 01.08.2013 року «Про виробництво аудіовізуального твору та передачі (відступленню) майнових прав».

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Тобто, публічне сповіщення музичного твору як складової частини аудіовізуального твору, під час правомірного публічного сповіщення останнього, є також цілком правомірним.

Сповіщення творів, що увійшли як складова частина до цілісного аудіовізуального твору, право на сповіщення якого отримано на законних підставах, за своєю суттю не може вважатись бездоговірним використанням твору.

Як наслідок, публічне сповіщення музичного твору у складі аудіовізуального твору не потребує додаткового дозволу суб'єкта авторських прав. У такому разі особа, яка здійснює таке публічне сповіщення має лише сплатити справедливу авторську винагороду. У разі відсутності договору з організацією колективного управління розмір справедливої авторської винагороди визначається відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав».

Судом встановлено, що відповідач не відмовляється від сплатити авторам справедливої винагороди за публічне сповіщення їх творів, але в узгодженому сторонами розмірі, розрахованому згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав».

Таким чином, твердження позивача щодо незаконного використання відповідачем музичних творів не знаходить свого підтвердження наявними у матеріалах справи. Тобто позивач має право на стягнення справедливої авторської винагороди, а не стягнення компенсації.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення компенсації за порушення майнового авторського права необгрунтованими, непідтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 49, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.08.2015.

СуддяЛ.В. Прокопенко