Ухвала суду № 49164218, 26.08.2015, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
26.08.2015
Номер справи
826/13343/13-а
Номер документу
49164218
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2015 р. м. Київ К/800/34376/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Рибченка А.О.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Цірат Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн»

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року

у справі № 826/13343/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн» (далі - позивач, ТОВ «Нью Ворлд Грейн Юкрейн»)

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач, МГУ Міндоходів - ЦО з ОВПП)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Нью Ворлд Грейн Юкрейн» звернулось у серпні 2013 року до суду з адміністративним позовом до МГУ Міндоходів - ЦО з ОВПП про визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000223720 від 09.08.2013 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги позивача. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в наступних звітних періодів за 2010, 2011, 2012 роки, за результатами якої складено акт № 884/40-50/37-2030577181 від 25.07.2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог:

пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до завищення суми податкового кредиту на 2 215 330,00 гривень;

пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що призвело до: завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р. 18.2 декларації) за липень 2010 року на суму ПДВ 950 466,00 гривень та за серпень 2010 року на суму ПДВ 1 264 864,00 гривні, яке підлягає зменшенню; заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2010 року (р. 18.1 декларації) на суму ПДВ в розмірі 745 618,00 гривень, яка підлягає збільшенню; заниження суми податку на додану вартість за вересень 2010 року (р. 27 декларації), яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ в розмірі 519 246,00 гривен, яка підлягає донарахуванню;

п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на суму ПДВ у розмірі 1 696 084,00 гривні, яке підлягає зменшенню.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000223720 від 09.08.2013 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за серпень 2010 року на 1 696 084,00 гривні та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 424 021,00 гривня.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності договорів укладених з контрагентами позивача, а отже не доведено факт здійснення поставки товару.

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина ухвали апеляційного суду повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо;

установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції;

установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного суду України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми по господарським операціям з ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Південь Агросвіт», ТОВ «Южнийрегін», ПП «ТАС Агротранс», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Житниця», ТОВ «Лана-В», ТОВ «Ватикан-Агро», ТОВ «Синтезторг» та ТОВ «Ковальзернотрейд», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності договорів укладених з зазначеними контрагентами, а отже не доведено факт здійснення поставки товару.

Проте, приймаючи рішення у справі, судами першої та апеляційної інстанції взагалі не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Південь Агросвіт», ТОВ «Южнийрегін», ПП «ТАС Агротранс», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Житниця», ТОВ «Лана-В», ТОВ «Ватикан-Агро», ТОВ «Синтезторг» та ТОВ «Ковальзернотрейд».

Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням наявних в матеріалах справи відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, надходження товару, тощо.

Також, суди як на свідчення безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами послалися на неподання позивачем належним чином оформленої товарно-транспортної документації та ненадання карантинних сертифікатів.

В свою чергу слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Таким чином, оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, чи наявності у таких документах недоліків, не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, карантинний сертифікат не є первинним документом і на його підставі не формується податковий кредит.

Водночас, у кожному конкретному випадку для перевірки фактичного виконання господарської операції з огляду на її вид та зміст суд повинен з'ясувати, які саме первинні документи у сукупності підтверджують власне існування активу, його рух на шляху до платника податків-набувача (транспортування, зберігання товару, його приймання, у тому числі і шляхом встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), подальше використання товару тощо.

Отже, з метою дослідження фактичного виконання господарських операцій судам необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати первинні бухгалтерські документи.

Проте судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було належним чином повно та всебічно досліджено матеріали справи, а також не було надано належної правової оцінки доказам у сукупності та взаємозв'язку.

Крім цього, судами попередніх інстанцій для взято до уваги те, що правовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд» за період липень 2010 року вже були предметом судового розгляду, за результатами якого було винесено судові рішення, що набрали законної сили.

Також предметом окремого розгляду в суді апеляційної інстанції стало твердження відповідача щодо відсутності інформації про автомобілі, що здійснювали перевезення, в АІС «Автомобіль» ДАІ МВС та належності окремих номерних знаків легковим, а не вантажним автомобілям. Проте судом не було взято до уваги те, що відповідач допустив ряд помилок у номерних знаках автомобілів при направленні запиту до ДАІ МВС України.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн» - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року у справі № 826/13343/13-а - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) І.В. Приходько Помічник судді підпис (підпис) А.О. Рибченко

Попередній документ : 49164217
Наступний документ : 49164219